Шановні друзі!

Мені як директору Мистецького Арсеналу дуже прикро, що в рамках виставки «Велике і Величне», яку було задумано і реалізовано як масштабний міжмузейний проект, що об’єднав 35 провідних українських музеїв, відбувся сумнозвісний конфлікт навколо роботи Володимира Кузнєцова «Коліївщина. Страшний суд», яку не було допущено до експонування на даній виставці. Інцидент спровокував протистояння у мистецькій спільноті та поставив низку важливих запитань, відповіді на які можна знайти лише у діалозі.

Дехто з вітчизняних художників закликає до бойкоту Другої Київської бієнале сучасного мистецтва, до кінця не розуміючи, якого удару така акція може завдати не лише самому проекту бієнале та Мистецькому Арсеналу, а й українському мистецтву в цілому. На жаль, сьогодні ми мусимо констатувати перші результати інформаційної війни проти Мистецького Арсеналу – від курування Дискусійної платформи Бієнале відмовився провідний теоретик мистецтва Борис Гройс, який висловив побоювання, що за нинішніх умов проблематика Дискусійної платформи місцевою арт-спільнотою буде зведеною винятково до локальних чвар.

Що набула українська арт-спільнота з цією відмовою? Невідомо. А от втратили ми багато, і насамперед – унікальну можливість запросити до України провідних теоретиків сучасного мистецтва, провести знакову інтелектуальну подію міжнародного рівня. Київська бієнале – унікальний для українського контексту проект, про який до останнього ми дозволяли собі лише мріяти, це перша спроба масштабного входу вітчизняного мистецтва у інтернаціональний контекст і зрив такої події означатиме величезне фіаско для України, якого просто не можна допустити.

Мені дуже прикро, що хтось із Вас сприймає Київську бієнале як проект винятково Мистецького Арсеналу, а бойкот Бієнале – як інструмент тиску на Арсенал. Так, наша команда стоїть біля витоків цього проекту, ми його ініціювали і проводимо попри колосальні труднощі, на які наражається реалізація усіх великих проектів у нашій країні. За своєю суттю Київська бієнале – це єдиний міжнародний культурний проект, метою якого є інтеграція українського мистецтва до загальносвітового контексту.

Мистецький Арсенал та усі його проекти, в яких беруть участь сотні провідних вітчизняних і міжнародних митців – це наша спільна справа, тож давайте ставитися більш дбайливо і відповідально до того дому мистецтва, яким за останні кілька років став Мистецький Арсенал. У кожній оселі, як ми знаємо, трапляються конфліктні ситуації, але вистоює та родина, члени якої мають мудрість досягати компромісу. Давайте ж і ми прагнути єднання, а не розбрату, адже у справі розбудови українського мистецтва перед нами стоїть іще так багато важливих завдань.

Щодо принципів діяльності Мистецького Арсеналу. З одного боку, відповідь на це питання мала би бути очевидною, але саме його формулювання свідчить про те, що не всі члени громади розуміють, у чому, власне, суть проекту Мистецького Арсеналу і на якій стадії наразі знаходиться його реалізація.

Ми будуємо сучасний музей мистецтва, а не музей сучасного мистецтва. Основні пріоритети майбутньої діяльності Мистецького Арсеналу закладені в його назві – Національний культурно-мистецький та музейний комплекс. Мистецький Арсенал покликаний представити найяскравіші явища українського мистецтва від давнини до сучасності, стати поліфункціональною інституцією, що об’єднає великий обсяг культурних ініціатив та надбань України в один концептуальний національний проект з метою презентації української мистецької спадщини як частини світового культурного надбання – саме так сформульовано його місію. Звісно, у майбутньому музеї гідне місце посяде й сучасне мистецтво, адже без нього такий проект був би неповноцінним. В Арсеналі, крім постійної та тимчасової експозиції, відкритих фондів, реставраційного та науково-дослідного центру, заплановано створити відповідну інфраструктуру, що працюватиме на розвиток сучасного мистецтва – школу мистецтв, арт-лабораторії, резиденції, електронну бібліотеку та ін.

Проте, все це зможе функціонувати лише тоді, коли в Арсеналі врешті-решт буде завершено реконструкцію. Адже мало хто усвідомлює, що Мистецький Арсенал сьогодні – це фактично будівельний майданчик. 63 тисячі квадратних метрів майбутнього мистецького простору потребують негайної реставрації.

Стосовно закидів щодо мистецьких «проектів-блокбастерів». Сьогодні специфіка функціонування Мистецького Арсеналу така, що для нас більш ефективним є створення проектів на площі 12 тисяч квадратних метрів (перший поверх Мистецького Арсеналу), ніж невеликих виставок. Наразі Мистецький Арсенал не має власного технічного оснащення і для реалізації кожного проекту ми маємо орендувати освітлення, звукове обладнання, системи клімат-контролю, забезпечувати оформлення приміщень, рекламно-інформаційні кампанії, послуги охоронних, клінінгових компаній та багато-багато іншого. Регулярні ж камерні проекти ми проводимо у Малій галереї Мистецького Арсеналу, яка вже традиційно представляє творчість наймолодшого покоління українських митців.

Своїм ентузіазмом та важкою працею над втіленням масштабних проектів нам вдалося створити враження, що Мистецький Арсенал є повноцінною інституцією, що діє постійно. Але сьогодні ця ілюзія зробила нам погану послугу, адже до «будівельного майданчика» починають ставити вимоги як до «дорослої» функціонуючої інституції, яка існує в якихось «тепличних умовах». Отже, настав час назвати речі своїми іменами, і вкотре наголосити, що наразі Мистецький Арсенал функціонує лише на 5 відсотків його потенційної потужності (в силу об’єктивних причин – відсутності можливостей постійного використання експозиційних площ).

Майже на 10 років затягнулася мрія про створення «титульного музею країни». І ми б могли продовжувати мріяти… Але наша команда вибрала інший шлях – шлях дії. Ми адаптували приміщення для проведення проектів, створили умови для відвідувачів. За останні три роки реалізовано 35 мистецьких проектів, які відвідало понад мільйон глядачів. І сучасне мистецтво було представленим у них якнайширше.

В громаді також побутує думка, що Мистецький Арсенал начебто дуже багата інституція з величезним бюджетом і армією співробітників. Це так само не відповідає дійсності – ми з великими труднощами шукаємо гроші на реалізацію кожного нашого проекту, і так само страждаємо, що через брак коштів не повною мірою можемо реалізувати всі наші задуми. Наш штатний розклад дотепер такий самий, як і три роки тому, коли я стала директором Арсеналу, і тут не велася жодна експозиційна діяльність. Наша команда настільки маленька і нам настільки бракує відповідного штату співробітників, що більшість членів нашого колективу працює за кількох працівників одночасно. Така ситуація є складною, але наш нинішній статус не дозволяє нам розширити склад кураторів, музейників, спеціалістів з виставкової діяльності. Адже за статусом на етапі будівництва Мистецький Арсенал є державним підприємством, а не установою культури. І до речі, я не є «держслужбовцем», яким мене іноді помилково називають.

Саме цей складний статус Мистецького Арсеналу, що перебуває у частковій реконструкції, заважає нам остаточно вибудувати ідеальні стосунки з митцями в тому числі. Це друге питання, яке нам закидають. Так, ми самі зацікавлені вдосконалювати цей аспект в нашій діяльності. Інцидент з тимчасовим розписом Володимира Кузнецова став для нас важливим уроком. І задля уникнення подібних ситуацій у майбутньому стосунки між інституцією, куратором і художником мають бути більш чітко юридично регламентованими. Ми плануємо в експонуванні робіт базуватися винятково на попередньо узгоджених ескізах творів, а у випадку роботи з існуючими творами – на кольорових фоторепродукціях робіт як невід’ємної складової угоди з художником.

Але у нинішньому перехідний період функціонування Арсеналу є й позитивним, адже це саме той час, коли ми можемо і мусимо говорити про майбутнє нашої інституції. Ми відкриті до пропозицій і ваших ідей щодо тих принципів, на яких має ґрунтуватися діяльність титульного музейного проекту країни. Так, в Україні ще не реалізовувалося проекту такого масштабу як Арсенал й досвіду у таких питаннях мало, тож випрацювання принципів діяльності майбутньої інституції має стати нашою спільною справою. Ми відкриваємо громадську електронну скриньку Мистецького Арсеналу public@artarsenal.gov.ua, на яку ви можете надсилати ваші ідеї щодо засад і специфіки майбутнього функціонування Арсеналу. Ми відкриті до діалогу та наступних зустрічей у Мистецькому Арсеналі.

І, зрештою, до звинувачень у цензурі і вандалізмі. Я не можу визнати слушності подібних звинувачень. В перші дні, коли відбулася ця надзвичайно прикра ситуація, я вибачилася за наслідки прийнятого рішення, але мої слова, які було опубліковано на ресурсах Мистецького Арсеналу та журналу ART UKRAINE, не були почутими.

Я хочу, щоби громада знала – я дуже шкодую, що склалася така ситуація, яка спричинила негативні наслідки як для художника, так і для проекту загальнонаціонального масштабу та, зокрема, для Мистецького Арсеналу. Я хочу вибачитися перед громадськістю за всю ситуацію, а також перед Володимиром Кузнєцовим особисто. Мені прикро, що недоліки в організації проекту призвели до певної дискомунікації в рамках кураторської групи та негативних наслідків.

Хочу наголосити й на тому, що я не є прибічником силових методів і не виправдовую свого рішення. Я засуджую цензуру і тим більше будь-які прояви вандалізму. Проекти, що були реалізовані під моїм керівництвом, починаючи ще з Українського дому, завжди включали в себе критичні твори і я ніколи жодним чином не обмежувала художнє висловлювання. Роботи Володимира Кузнєцова та групи РЕП, учасником якої він є, були представлені майже у всіх великих кураторських проектах, втілених протягом останніх років в Мистецькому Арсеналі, а у Малій галереї Мистецького Арсеналу двічі відбувалися персональні виставки Володимира. Мистецький Арсенал є чи не єдиною великою державною мистецькою інституцією країни, яка протягом останніх 3-х років системно працює з сучасним мистецтвом.

Виставка «Велике і Величне» від самого початку задумувалася не як виставка сучасного мистецтва, а як великий міжмузейний проект – своєрідна музейна бієнале, що має на меті актуалізацію музейних зібрань України та розвиток напряму міжінституціональної співпраці Арсеналу. Нам закидають, що проект буцімто носив клерикальний характер. Але це абсолютно не так. Дійсно, виставку було присвячено 1025-літтю Хрещення Русі. Проте в експозиції ми робили акцент на унікальності матеріалу, а не на певній ідеологічній ноті. Українське бароко, волинська ікона, твори Іоганна Пінзеля – це був лише початок експозиції, але який початок! Що може бути негативного у тому, щоби показати в Арсеналі вершини українського сакрального мистецтва? Тим більше, що далі у експозиції були представлені і античні пам’ятки, і шедеври авангарду, і археологічні знахідки, і українська сецесія з регіональних музеїв, що стала справжнім відкриттям цієї виставки, а також твори сучасного мистецтва, якими ми хотіли доповнити масштабну панораму найяскравіших мистецьких явищ, що мали місце на території нашої країни протягом кількох останніх тисячоліть.

Звісно, такий амбітний задум задавав певні концептуальні рамки проекту. І мені прикро, що через величезний цейтнот, у якому перебував увесь нечисельний колектив Арсеналу під час підготовки цієї унікальної за своїм масштабом та розмахом виставки, в нашій кураторській групі виникла дискомунікація щодо створення тимчасового розпису Володимира Кузнєцова на стіні Мистецького Арсеналу. В результаті відбулося непорозуміння, і на момент, коли об’єкт здавався під охорону, менш ніж за добу до відкриття виставки, тимчасовий розпис був готовий менш, ніж наполовину, але й та його частина, яку було виготовлено, вочевидь суперечила концепції виставки. Як голова кураторської групи я змушена була оперативно відреагувати. Якби мова йшла про роботу, виконану на полотні, її можна було б просто винести із зали з метою термінового завершення експозиції. На жаль, залишився тільки цей – не найкращий вихід із ситуації.

Як керівник Арсеналу я обіцяю докласти максимум зусиль, аби відпрацювати такий механізм прийняття рішень в рамках наших проектів, який би унеможливив повторення подібних прикрих інцидентів у майбутньому. Хочу наголосити на тому, що ця ситуація не мала ніякого відношення до цензури, а мене як керівника кураторської групи проекту ніхто не змушував прийняти таке рішення. Зі свого боку пропоную публічно обговорити шляхи подальшого унеможливлення виникнення подібних ситуацій, які не йдуть на користь ані інституціям, ані художникам, ані українському мистецтву в цілому.

Я закликаю перейти від риторики бойкоту до мови діалогу. Давайте разом подолаємо протиріччя, що склалися, і продемонструємо, що українське мистецьке середовище є зрілим і готовим до конструктивної роботи. Методологія міжусобної ворожнечі не є і не може бути дієвою, коли культура в нашій країні залишається справою пасіонарних одинаків, коли в Україні відсутня як така державна стратегія культурного розвитку. В цій ситуації ми просто зобов’язані об’єднатися і спільно сформувати засади стратегії національного культурного розвитку, без якої сучасне українське мистецтво не зможе повноцінно розвиватися.

Мистецький Арсенал – потужний культурний проект, що має потенціал стати одним з найяскравіших брендів нашої країни у світі. Але він не може бути єдиним відповідальним за відсутність повноцінного культурно-мистецького процесу в країні! І саме задля створення передумов для появи цього процесу я прошу вас докласти спільних зусиль. Мистецький Арсенал може стати рушійною силою у цьому процесі, але на сьогодні він сам потребує суспільної підтримки.

Я закликаю вас не лише проводити роботу над помилками один одного, адже не помиляється той, хто нічого не робить, але й надавати реальну допомогу – співпрацювати над розвитком інституції, не завищуючи вимог та очікувань. Пропоную випрацювати спільні принципи та засади ділових і творчих відносин художників, кураторів та інституцій.

Чекаємо вас у Мистецькому Арсеналі і щиро сподіваємося на дружній і конструктивний діалог. Те, що сталося, на жаль, змінити не можна, але ми можемо реально змінити наше спільне майбутнє, варто лише протягнути одне одному руку дружби і порозуміння. Свою руку я вам пропоную і дуже чекаю на вашу взаємність.

 

З найкращими побажаннями,

Наталія Заболотна

7.10.2013