Упродовж понад 15 років Еріка Гоффман щосуботи відчиняє двері свого дому для цінителів мистецтва та широкої публіки. Її лофт площею 1 400 квадратних метрів у Східному Берліні відвідують близько 7 000 людей на рік. Якось під час екскурсії один із відвідувачів здивовано запитав у Еріки: «А де ж ви в такому разі живете?».

Еріка Гоффман. Фото надане: Жан-Пітером Бунінгом, Берлін

Стаття з ART UKRAINE № 6-2 (31-33). Рубрика КОЛЕКЦІЯ

 

Насправді життя серед мистецтва не так уже втомлює, вважає сама Еріка. Френк Стелла, Фелікс Гонзалес-Торрес, Франсуа Мореллі, Герард Ріхтер, Брюс Науман, Енді Ворхол – не найгірша компанія.

Дизайнерка одягу, мистецтвознавиця, колекціонерка, громадська діячка, кураторка й активістка. Її запрошують як лекторку на провідні арт-ярмарки, зокрема Art Basel у Маямі-Біч. «Еріка стояла біля витоків Берлінського сучасного культурного товариства, організовувала семінари, перформанси та дискусії», – каже Еллен Блуменштейн, арт-експертка та кураторка ісландського павільйону на Венеційській бієнале 2011 року.

Пані Гоффман елегантна, скромна, з індивідуальним стилем, непідробним почуттям власної гідності, не зарозуміла, відкрита, щира, весела, – і досі так само закохана в мистецтво, як і 44 роки тому, коли вона купила перший твір.

Фелікс Гонзалез-Торрес. Без назви. 1993

«Вона не лише відкрила колекцію для широкої публіки; завдяки дискусіям, творчим вечорам, а також її ініціативі Премія Національної галереї для молодих художників є активним учасником художньої сцени Берліна», – так відгукується про Еріку німецький мистецтвознавець Сігрун Гелмич.

Херманн Нітш. Відпрацьована розпірка. 1982

У родинній колекції Гоффманів – живопис, скульптура, фотографії, відео. «Вони створили одне з найкращих зібрань сучасного мистецтва, починаючи з 1960-х років, яке повноцінно представляє кожне десятиріччя», – вважає Селіна Тінг, кураторка, фахівець із сучасного мистецтва, засновниця та редакторка онлайн-часопису InitiArt.

 

***

 

«Мене виховували мама та хрещені, батько загинув під час Другої світової війни. У дитинстві я мріяла бути вродливою та мудрою, тож вирішила присвятити своє життя чомусь прекрасному.

Коли мені було чотирнадцять, мама вийшла заміж. У вітчима я навчилася любити мистецтво, коли виросла – стала мистецтвознавицею, вивчала історію мистецтва у Фрайбургу, Відні та Бонні в 1950-х. У 1960-х я зустріла Рольфа, свого майбутнього чоловіка, і моє життя сильно змінилося, як і сфера моєї діяльності.

Ернесто Нетто. Паф! Паф, Паф, Пуф,Пуф, Пуф….Пуф О ріка не тече. 1998

Керування компанією van Laack – фабрикою чоловічих сорочок найвищої якості – перейшло до мого чоловіка 1970 року від його батька Генріха Гоффмана, який 1953 року придбав її в засновника Генріха ван Лаака. І впродовж наступних тридцяти років Рольф керував нею, а я до 1991 року була дизайнеркою жіночої лінії Lady van Laack. Усі ці роки ми виводили компанію на міжнародний ринок, розширювали асортимент. (Компанії van Laack понад 130 років. За 49 років під керівництвом родини Гоффманів текстильна фабрика з невеликої сімейної справи розвинулася до гігантських масштабів: на сьогодні бренд представлений у понад 50 країнах світу. – Прим. ред.)

На старті своєї дизайнерської кар'єри, 1968 року, я не була знайома з індустрією моди. Щоб отримати досвід у цьому бізнесі, я відкрила маленький бутик, де поєднала моду, музику, мистецтво та затишне кафе. Саме тоді, аби прикрасити в цьому бутику порожній кут, уперше купила твір мистецтва – кінетичну скульптуру Signal TS 1 (1966–1968) грецького художника Вассілакіса Такіса (нар. 1925 року). Але невдовзі міська влада повідомила, що світло від інсталяції, проникаючи крізь вітрину, відволікає водіїв на проїжджій частині, і попросила вжити заходів. Ця історія дуже розсмішила Рольфа, і було вирішено перевезти об'єкт додому. Тоді ми навіть не підозрювали, що саме цей кумедний прецедент стане відправною точкою колекціонування.

Енді Ворхол. Електричний стілець 11.74-83. 1971

Двадцять років по тому, 2002-го, ми продали компанію та отримали більшу фінансову свободу, я покинула комерційний дизайн. І, повернувшись до мистецтва, зрозуміла, що це і є моє покликання, призначення та пристрасть.

Щойно почавши збирати колекцію, ми любили обговорювати з художниками їхні ідеї. Потім вирішили купувати роботи, які втілювали ці ідеї, щоб могти будь-коли продовжити інтелектуальний дискурс у стінах свого будинку. Ми прагнули глибше зрозуміти сучасний світ.

Ми знаходили роботи в майстернях художників, у різних кунстхалле (експериментальних виставкових майданчиках Німеччини), у галереях, на ярмарках, щоразу шукаючи щось несподіване.

Уперше я відчула себе колекціонеркою, лише помітивши, що в нас уже значно більше робіт, ніж може поміститися на стінах.

Іза Генцкен. Соціальний Фасад (№2). 2002

Я ніколи не розглядала мистецтво як інвестицію. І досі цілковито переконана, що спроба замінити духовні цінності ринковою ціною руйнує світ мистецтва. Я завжди купувала твори тільки задля задоволення, щоб жити поруч із ними, щодня мати змогу ними надихатися.

Останнім часом я втомилася від комерціалізації мистецтва, тож більше не відвідую ярмарків, за винятком Art Basel. Ярмарки нагадують мені чистилище. Я не бачу того, що мені хотілося би придбати, мене засмучує саме видовище: жадібні колекціонери перетворюють твір мистецтва на чергове матеріальне благо.

Герхард Ріхтер. Тіньове зображення. 1968

Деякі роботи справді мають такий вигляд, наче єдина мета їх створення – миттєвий продаж. Мені хочеться вірити, що причина творення мистецького доробку все ж в іншому – в екзистенційній потребі людини виражати себе, створювати щось більше, ніж гроші.

Колекціонерам-початківцям можу порадити дивитися якомога більше, аби зрозуміти, що саме подобається вам так сильно, щоб виникло бажання цим володіти. Інакше, можливо, не варто колекціонувати взагалі.

Насправді колекція може бути приватною настільки, як того забажає сам колекціонер. До 1989 року ми створювали колекцію, не орієнтуючись на публічність. Та коли впав Берлінський мур, відчули бажання брати участь у формуванні діалогу між Східною та Західною Німеччиною. Захотіли внести свою лепту та запропонували важливий для нас досвід – досвід сприймання, аналізу й обговорення сучасного мистецтва.

Хіросі Сугімото. Математична Форма 0012. 1990

Для цього ми вирішили зробити свою колекцію доступною для людей. 1994 року ми знайшли колишній завод швейних машин і після реконструкції переїхали на його верхні поверхи.

За всі ці 44 роки колекціонування я зустріла чимало відверто поганих художників, але зустрічала й геніїв. І вважаю, що талант полягає не в умінні малювати, він – у здатності мислити інакше, вільно та незалежно, нехтуючи стереотипами.

Франсуа Морелле. Химерна Неонова №4. 1997

 

Незалежне мислення розвивається не лише, коли твориш, а й коли дивишся на сучасне мистецтво. Адже не існує жодного правила, критерію оцінки – тільки свобода, а ще необхідність самостійного пошуку та складання власної думки.

Наприклад, мої гіди нічого не скажуть вам про колекцію, доки не поставите конкретного запитання. Завжди можна покластися на консультанта, але якщо ви справді зацікавлені в розвитку своїх когнітивних здібностей, сучасне мистецтво в цьому дуже допомагає. Взагалі варто почати з дітей: не забиваючи їхньої чистої свідомості непотрібною інформацією, дозволити їм мати свій погляд на речі, дати змогу висловлювати свої думки та формувати свій власний смак».

 

***

 

«Колекція Еріки Гоффман – одна з найкращих пам'яток Берліна, – каже Девід Елліотт, письменник, історик мистецтва, куратор, зокрема й Київської бієнале сучасного мистецтва ARSENALE 2012, – і це не тільки простір колишньої промислової будівлі в Мітте, гарно спроектований і лаконічно облаштований. Зібрані твори виражають відкритий і широкий погляд на світ, приголомшливу глибину персонального бачення та відчуття.

Брюс Науман. Сира війна. 1970

Представлена нині експозиція охоплює теми тілесності, сексуальності, міжособистісних стосунків і містить роботи, створені з 1960-х до сьогодні. Вона здається складною для сприйняття, часом шокує, але насамперед вона життєствердна. Це той досвід, який спонукає глядача співпереживати й переконує його в необхідності мистецтва».