В одну телегу впрячь не можно коня и трепетную лань.
                                                                       — А. Пушкин, "Полтава", (Мазепа), 1828 – 1829

 

Так стверджував класик російської літератури. Але саме це намагаються зробити  з більшим або меншим успіхом фахівці, що займаються оцінкою культурних цінностей. Рекомендації ЮНЕСКО вимагають у будь якій  культурній  цінності  бачити дуальну природу. З одного боку  культурна  цінність має економічну  складову (нехай це буде кінь з епіграфу),  з іншого — духовну (хай це буде трепетлива лань). Духовна складова  є продуктом людського мозку і  зачіпає кожну окрему людину  індивідуально. В зв’язку з цим є усі підстави стверджувати про відносність духовної складової культурної цінності, і саме так її  розглядають філософи у рамках  спеціального розділу філософського знання - аксіології  (грец.axia - цінність, logos — вчення, наука). Економічна  складова є більш природною і зрозумілою як для фахівця так і  для пересічної людини, тому що  вимірюється загально-відомою і прийнятою в суспільстві одиницею — грошима.  Як правило, саме розмір суми грошей сплачений за конкретний взірець культурної цінності вражає суспільство і робиться для обивателя мірилом її справжньої   цінності.  Можна стверджувати, що взаємний вплив вказаних складових найчастіше має наступну закономірність: не отримавши економічного (у вигляді грошового еквіваленту) визнання, духовна складова  не може проявити своєї справжньої цінності для суспільства.  Ці два вказані уявлення про культурну цінність є для оцінювача однією  зі складнощів, на яку і  вказує наведений епіграф і яку він долає в процесі оцінювання.

Треба зазначити, що на сьогоднішній день, в Україні та світі, поціновувачів мистецтва стало набагато більше. І це добре! З чим це пов’язано? На нашу думку відповідь достатньо проста, людина еволюціонує і її тягне до прекрасного. Розвивається її внутрішній світ, змінюється світосприйняття. Зароджується пристрасний інтерес до колекціонування, володіння унікальними світовими шедеврами.

Розглянемо інцидент, який трапився в Національній Галереї Лондону. В одному з найпрестижніших музеїв світу виставили картини сумнівної репутації. Ці експонати свого часу ввели в оману кращих знавців живопису і виявилися майстерно виконаними підробками. Тепер за допомогою новітніх засобів технічної експертизи полотна розкривають свої таємниці.
У стінах Національної галереї Лондона зберігається одна з найкращих у світі колекцій західноєвропейського живопису — близько двох тисяч робіт. Але часом в її фонди потрапляють і фальшиві шедеври. Наприклад, зображення «Мадонни з немовлям» невідомого автора вважалося полотном епохи Ренесансу. Насправді - його вік не перевищує і ста років. Щоб зістарити картину, художник використовував звичайну смолу. Втім, цю маленьку хитрість не порівняти з трюком іншого талановитого шахрая, який зімітував кисть Ганса Гольбейна — одного з найпопулярніших творців 19 століття. "Людина з черепом" став найдорожчим придбанням галереї в той час і завдав нищівного удару по іміджу музею.
Бетсі Уізман — куратор Національної галереї Лондона каже, що дізналися, що картина фальшива через кілька тижнів після покупки. Манера виконання кардинально відрізнялася від робіт майстра. Вибухнув страшний скандал і директору галереї довелося піти у відставку. Лише 20 років потому, вдалося розкрити таємниці цього полотна. Експертиза деревини, на якій намальований портрет, показала, що цю дошку могли використовувати мінімум 50 років після смерті Гольбейна.

Відрізнити підробки від оригіналів на погляд неможливо. Віднайти істину мистецтвознавцям допомагають — мікроскопи і рентген, ультра-червоне випромінювання і хімічний аналіз пігментів. Часом спливають цікаві факти. Наприклад миловидна "Дівчина у вікні" спочатку була блондинкою — але за часів королеви Вікторії мала вигляд надто вульгарний, тому її одягнули і перефарбували в брюнетку.
На прикінці 19 століття відбувається ще один курйоз. Національна галерея придбала на аукціоні "Крістіс" два шедеври, що належать перу Боттічеллі — знаменитих "Венеру і Марса" і "Алегорію". Друга картина невдовзі виявилася справжнісінькою фальшивкою, яка обійшлася музею у кілька разів дорожче, ніж оригінал.
Встановили, що талановитим послідовником Боттічеллі був художник із Флоренції — але імені його назвати не можуть. Завдяки сучасним технологіям музей не купував фальшивок вже більше півстоліття. У всякому разі, так говорять його співробітники. Останній придбаний артефакт — полотно "Літня людина в кріслі". Підписана Рембрандтом, виявилася роботою його учня або підмайстри.
Ашок Рой — директор наукового центру Національної галереї Лондона зазначає, що у їхній колекції дуже мало підробок в буквальному сенсі цього слова. Більшість картин справжні — вони були створені саме в той період, яким датуються. Сучасні технології допомагають встановити вік творів, але визначити автора — значно складніше.

Іноді трапляються приємні відкриття. До початку 90-х років "Мадонна з гвоздиками" Рафаеля вважалася назавжди втраченою. І раптом на експертизі з'ясувалося — полотно, придбане Національною галереєю як вдала копія, належить пензлю маестро.

(http://podrobnosti.ua/podrobnosti/2010/06/30/697314.html)

Багато  спеціальних  джерел вказують на те, що  до продажу пропонується близько 80%  підробок, або «фальшаків». Для того, щоб відрізнити справжню картину від фальшивки було написано багато літератури, проведено безліч семінарів, розроблено цілу низку експертиз, та як результат створено спеціальні університети по оцінці культурних цінностей.

В Україні  існує кілька вищих навчальний заклад з підготовки оцінювачів культурних цінностей. На магістерському рівні — Національна Академія керівних кадрів культури і мистецтв Міністерства культури і туризму України. Підготовка оцінювачів культурних цінностей  в рамках післядипломної освіти — Міжнародний інститут бізнесу. Оби два  навчальних заклади функціонують у Києві.

На додаток хочемо побажати, щоб на Вашому шляху траплялися лише справжні шедеври. Мистецтво назавжди!