Куратором  4-ї  Московської  бієнале  сучасного  мистецтва,  що  відбудеться  у вересні-жовтні  2011  року,  призначено  німецького  художника  й  теоретика медіа-мистецтва  Петера  Вайбеля.  Це призначення  експерти  вважають  знаковим для Московської бієнале, яку останнім  часом  нерідко  піддають  критиці  за брак радикалізму та інноваційності ідей. Петер  Вайбель  у  сучасному  світовому арт-процесі   —  постать  першого  плану. Він  — один із піонерів медіа-арту й незаперечний авторитет у цій сфері. Перші інтерактивні інсталяції почав створювати ще в 1990-х. Інші сфери його інтересів — концептуальне мистецтво,  перформанс,відео-арт,  експериментальне  кіно.  З Україною Вайбеля пов’язує біографічний момент, адже народився він у Одесі 1944 року. Згодом, у 90-х, приїжджав до Києва читати лекції в Центрі сучасного мистецтва  Сороса.  Сьогодні  Вайбель  впевнено називає Москву одним із нових світових центрів сучасного мистецтва й готується до 4-ї Московської бієнале, яка проходитиме восени наступного року. Про те, якою буде наступна Московська бієнале,  а  також  про  особливості  сучасного мистецького  процесу  куратор розповів кореспондентці ART UKRАІNE Галині Ключковській. 

—  Чим  цікава  для  Вас  перспектива роботи в Москві? Чи має взагалі значення для Вас, як для куратора, місце роботи?

— Так, місце роботи дуже важливе. В еру глобальної  трансформації  системи мистецтва  та  самого  мистецького  світу  посередництвом  таких  новітніх  важливих гравців,  якими  є BRIC  states  (усталений акронім  від  назви  чотирьох  країн,  що швидко  розвиваються:  Бразилія,  Росія, Індія та Китай. — Ред.), дуже важливо, де саме ти заявляєш про себе. І різниця буде великою, залежно від того, це Нью-Йорк чи Сан-Паулу, Токіо чи Москва. Ми знаємо давні столиці сучасного мистецтва — Париж, Нью-Йорк, Лондон. Але сьогодні погляди  прикуті  до  нових  метрополій сучасного  мистецтва,  таких  як Москва, Пекін, Сеул, Нью-Делі, Дубаї.Ті,  кому  цікаво,  можуть  знайти  безліч доказів  того,  що  сучасне  мистецтво  сьогодні  стає іншим, та й сам світовий арт-простір змінився. Знакові  твори  сучасного  мистецтва  народжуються  в найрізноманітніших  країнах  найрізноманітнішими художниками. Ці роботи більше не продукуються в автоматичному  режимі  в  кількох  звичних  центрах сучасного мистецтва. Їхня гегемонія канула в Лету, навіть  якщо  колекціонери,  перебуваючи  під  впливом інерції, ще не визнають цього факту. Москва  —ідеальне  місце  для  того,  аби  підтвердити  цю  нову картографію сучасного мистецтва. Радикальний модернізм, шанувальником якого я є, розпочався саме звідси: Малевич, Татлін,  Пуні,  Родченко,  супрематизм, конструктивізм, продуктивізм... Хіба це не  ідеальний  майданчик  для  старту  чогось нового?

— Для управління Московською бієнале цього року знову призначено одного куратора (а не групу). Чи плануєте Ви  одноосібно  вирішувати  питання відбору учасників? Чи можете вже зараз назвати якісь імена?

—  Так,  я  самостійно  відбираю  учасників. На  даний момент  уже  існує  список претендентів  на  участь,  але  цей  список —  гарний приклад математичної поліваріантності. Будь-яке  з імен може випасти, а може залишитися. Ці варіанти стануть константами  лише  тоді, коли  сформується остаточна картина.

— Експерти дуже неоднозначні в оцінках ступеню  новаторства  концепції  попередньої,  третьої, Московської  бієнале,  яку  курирував Жан-Юбер Мартен. Чи згодні Ви з такою критикою? Що хочете принципово змінити?

— Давати оцінки  сприйняттю  виставки  треба обережно. Будь-яке сприйняття базується на поєднанні низки  оцінок —  із  боку  публіки,  преси, колекціонерів, експертів. Кожній  із цих категорій  реципієнтів  притаманний  різний рівень освіченості та компетентності.  Те, що  може  здаватися  дивовижним новаторством  одній  категорії  (публіці), для  іншої  (експертів)  буде  нафталіном. Але  інтереси  та  враження  з  часом  змінюються, тому остаточну оцінку виставки завжди краще робити з відстані часу. Моя мета — показати, яким насправді є сучасне  мистецтво.  Часто  виставки  на бієнале  пом’якшують  образ  сучасного мистецтва або демонструють лише окре-мі його складові відповідно до пріоритетів чи антипатій організаторів. Незрідка вони  висвітлюють  або,  навпаки,  вуалюють важливі аспекти, якщо на думку куратора  ці  аспекти  не  будуть  прихильно сприйняті пресою та публікою. Я ж хочу показати, що насправді відбувається в царині сучасного мистецтва в глобальному масштабі. Відвідувач, експерт, колекціонер чи критик повинні прийти й отримати свій унікальний індивідуальний досвід,  той,  який  вони  зможуть  отримати  лише на Московській  бієнале. Водночас це  буде нагода побачити загальний контекст сучасного арт-процесу.

— Чи можна говорити відразу, що 4-та Московська  бієнале  пройде  під  знаком  нових медіа  та комп’ютерного мистецтва?

— Ні, бієнале не буде позначена цим пріоритетом. Моя відмінність від багатьох кураторів полягає, насамперед, у тому, що я справді компетентний у сфері нових медіа- та цифрових технологій у мистецтві, а також у тому, що я цю сферу не виключаю й не утискаю. Решта великих бієнале завжди  трохи  асиметричні  щодо  нових медіа. Московська просто буде першою «медійно  справедливою»    —  там  ставлення до всіх медіа  та всіх форм  і видів сучасного мистецтва  буде  симетричним і  однаково  шанобливим.  Урешті-решт, надворі ХХІ століття: чимало художників працюють  із  цифровими  технологіями, на цю тему видано безліч книг. Навіщо ж позбавляти московську публіку досвіду знайомства з цим видом мистецтва?

—  Яке  Ваше  слово  у  популярній  нині  дискусії між  прихильниками  так  званого  глобального «бієнального мистецтва», з одного боку, та неоконсерватизму  (який закидають  і кураторові 3-ї Московської бієнале Жану-Юберу Мартену), з іншого? Чи має, на Ваш погляд, традиційне національне  мистецтво  шанс  бути  репрезентованим у контексті сучасного мистецтва? Чи його варто вважати лише пережитком минулого?

— Думаю, представляти так зване національне мистецтво  у  контексті  contemporary  art  цілком  правомірно, адже сама ідея глобалізації (якщо її правильнотлумачити)  полягає не  в  тому, щоб надавати  перевагу одній нації чи одній культурі перед  іншою, як це було в модернізмі. Навпаки, глобалізація пропонує нам переглянути  співвідношення  та контексти локального  та  космополітичного,  національного  та всесвітнього, регіонального  та  інтернаціонального. Так, національна ідея в колишньому розумінні — це пережиток минулого, але аналогічним пережитком минулого  є  й  колишня  інтернаціональна  ідея. Ми мусимо  переглянути  дефініції  та  уявлення  про  локальне  і космополітичне, так, як у своїх роботах це зробили Ізабель Стенджерс чи Едуард Гліссан. Ключовими  словами  в  цьому  контексті  будуть  «транскультуральна»  чи  «інтеркультуральна  гібридність, інакшість».  Насправді  мистецтво  сягає  далі,  ніж будь-які наукові дефініції, але ці слова дають змогу хоча б наближено описати те нове, що відбувається в зоні культури, вони допомагають пересуватися в просторі сучасного мистецтва.

— Яким чином сучасне мистецтво може змінити суспільство?

— Впливи сучасного мистецтва значно радикальніші за своєю суттю, ніж вважають публіка та преса. Смаки широкої публіки щодо сучасного мистецтва сягнули рівня приблизно кінця ХІХ століття. Людям до вподоби живопис імпресіоністів. Публіка продовжує  любити живопис,  а  не  сучасне  мистецтво.  Їм подобаються Пікассо  та Воргол. Але ці художники ніколи по-справжньому й радикально не входили на територію сучасного мистецтва, бо продукували живопис, який більшою чи меншою мірою відображав реальність. Досягнення  сучасного мистецтва  полягало насправді в кардинальному переломі репрезентації,  і знаковими роботами, що символізували цей злам, було введення реального об’єкту Дюшаном у 1915  році,  а  також  введення  нерепрезентативного живопису Малевичем  приблизно  в  той  самий  час. Та навіть абстрактний живопис — це все одно живопис. Натомість ХХ  століття  ввело  в  арт-систему мистецтво  найрадикальнішої  реальності,  реальний об’єкт, реальне тіло, реальний рух, реальну дію. Публ іка ще дуже да лека ві д усві домлення цього переходу від репрезентації до реальності, від зображення до дії. І однією з важливих складових цього фундаментального переходу справді є нова роль глядача. Навіть  у живописі  оп-арту  (від  англ. Optical Аrt —   оптичне  мистецтво.  Для  оп-арту  було  характерне відтворення  руху  за  допомогою  художніх  засобів без руху як такого. — Ред.) нам потрібна участь спостерігача, його рух перед зображеним, інакше він не зможе  відчути  оптичних  ефектів.  Тому  в  маніфестах  художників  оп-арту —  Бріджит  Райлі, Хесуса-Рафаеля Сото чи Хуліо ле Парка зустрічаються такі терміни як участь (віртуальна та нематеріальна). Ці  терміни  набули  поширення  в  90-х  завдяки комп’ютерному мистецтву, хоча насправді вони відомі ще з 60-х, ба навіть із 20-х років. Уже в 50-х Жан Тенгелі  (Швейцарський  скульптор-авангардист. Створював  рухомі  об’єкти  з  брухту  та  частин механізмів. —  Ред.)  називав  свої  скульптури  «вірту-альними об’ємами». А цифрові технології створили віртуальний простір лише через 40 років. Я  хочу  продемонструвати  аудиторії  саме  цю  нову перспективу  мистецтва,  показати  фантастичний діа  пазон  його  можливостей.  Роль  спостерігача  також змінилася — з пасивної на активну. Тепер він співучасник,  а  зрештою,  й  користувач.  Уже  впродовж останніх 50-ти років сучасна скульптура — це не лише об’єкт для спостереження, а й об’єкт, якого можна торкнутися та з яким можна взаємодіяти. Ми дуже запізнюємося з організацією нормальних бієнале. Сподіваюся, що наступна Московська бієнале стане першою, на якій відвідувачі зможуть познайомитися  зі  справжнім  сучасним мистецтвом  з усім притаманним йому радикалізмом. Однак  така концепція  зовсім  не  виключає  можливості  демонстрації  там  живопису  чи  класичної  скульптури, оскільки радикальні течії сучасного мистецтва змінили  й  наш  підхід  до живопису,  а  також  ієрархію між  абстрактним  та  жанровим  живописом.  Тому, безумовно,  я  покажу  й  сучасний живопис. Але  ви маєте рацію — наголос справді робитиметься на цій новій розмитій зоні між мистецтвом і глядачем.

— У чому для Вас полягає завдання мистецтва?

—  Різні  теоретики  мистецтва,  як  і  різні  художники чи різні соціальні групи, формулюють різні цілі  мистецтва. Одна з функцій мистецтва — це клавіша «Esc» (англ. Escape — втеча. — Ред.), тобто вихід за межі  видимої  реальності.  Для  цього  існують  різні методи — релігія, мистецтво. Іноді мистецтво воліє перебрати  на  себе  обіцянки  релігії  зцілювати  людей, які страждають від зіткнення зі світом, лікувати рани, завдані їм реальністю.Мистецтво справді має таку здатність. Щоправда, раніше  цілительство  було  прерогативою  шаманів,  згодом  шаманами  захотіли  бути  художники і справді виконували роботу навіть краще за шаманів. Але якщо йдеться про мене особисто,  то в разі, якщо мене вкусить змія, я все-таки введу сироватку, а не вдаватимуся до шаманських чи мистецьких ритуалів. У  сучасному  мистецтві  багато  хто  з  художників  і далі намагається копати на полі релігії та душевного цілительства. Але є й такі, хто наділяє мистецтво функцією критики — реальності, політики, і навіть критики самого мистецтва. Хтось хоче бачити в ньому джерело ейфорії, екстазу, засіб розширення свідомості. Хтось навіть наділяє мистецтво екологічною функцією. Хтось вважає, що найкраще мистецтво —   це  бізнес-арт,  а  для  когось мистецтво — це розвага й  задоволення. Дехто  любить мас-медіа,  інші —   мистецтво  для  втіхи  ока. Як  бачите,  у мистец  тва  є безліч різновидів і завдань — від «бідного» до інституціональної критики, від мистецтва формалізму до контекстуального мистецтва (цей термін був введений мною в 1994 році).Я  особисто  вбачаю  в  мистецтві  епістемологічну функцію. Мистецтво як просвітництво. Я б сказав, що  мистецтво —  це  соціальне  утворення,  частина соціуму, така сама, як і решта частин — економіка, політика,  наука.  І  мистецтво  не  є  незалежним  від цих  соціальних  систем. Слідом  за Нікласом Луманом  (Ніклас  Луман  [1927—1998] —  німецький  соціолог. — Ред.) можна повторити: мистецтво — це функціональна  диференціація  соціальних  систем. Або слідом за Бруно Латуром (Бруно Латур — французький соціолог науки. — Ред.): мистецтво — це сукупність різних акцентів (Actor-Network Theory). Тож,  як бачите,  в моїй персональній концепції немає місця для трансцендентності та втечі. За моєю концепцією,  мистецтво  є  невід’ємною  соціальною системою, такою самою, як медицина чи економіка. Я,  безумовно,  не  збираюся  нав’язувати  власне  бачення загальній концепції бієнале. У ролі куратора я діятиму як сторонній спостерігач, визначаючи, які твори  мистецтва,  проекти  є  значимими,  інформативними та інноваційними.

— Чи можна сказати, що покликанням сучасного мистецтва є, зокрема, популяризація передових досягнень науки?

— Між мистецтвом і наукою завжди існувала глибоко закорінена спільність, починаючи від епохи Відродження  і до модерну. Скажімо, оп-арт  іще в 60-х роках  активно  використовував  наукові  напрацювання у сфері експериментальної психології, починаючи з ХІХ століття  і до Гештальт-теорії, сформульованої в 1920 році. Чимало сучасних художників використовують і популяризують водночас науку й мистецтво, народжене з наукових знань.Однак наука не буде акцентом Московської бієнале, для цього варто організувати окрему спеціальну виставку. Російське мистецтво могло б на ній відіграти суттєву роль. Такому проекту я дав би назву «Російський код».

— Незважаючи на критику з боку експертів, попередня бієнале побила рекорди відвідуваності. Чи  є  відвідуваність  показником  якісної  роботи куратора?  Чи  хотіли  б  Ви,  аби  четверта  бієнале побила цей рекорд?

— Дуже  часто,  і  не  лише  в  царині  сучасного мистецтва,  існує  серйозний  розрив  між  публікою  та експертним середовищем. Ми живемо за часів, для яких характерна криза компетентності у всіх сферах соціального життя. На щастя, існують галузі науки, куди не допускаються аматори і де сприймається  лише  виключна  обізнаність  та  компетентність: медицина, фізика, інженерія, фінанси — тобто фундаментальні дисципліни.  І на превеликий жаль, ми маємо зовсім іншу ситуацію в мистецтві, особливо в мистецтві сучасному.Із YouTube  та  іншими  соціальними мережами  світ переживає  сплеск  аматорства,  виникнення  нового різновиду  творчої активності. Це дуже важливо для демократизації творчої активності. Водночас це може стати пасткою, бо наслідком некомпетентності є занепад, а тому вона дуже небезпечна, і для мистецтва, зокрема. З іншого боку, ми більше не живемо в умовах гегемонії якоїсь однієї публічної сфери. Публічна сфера сьогодні —  це  не  кафедральний  собор,  а  фантом, який складається, радше, з безлічі маленьких церковець та капличок. Публіка сьогодні — це справді великий храм, а професійна критика при цьому — невелика капличка. Але в моєму розумінні їх цінність самостійна й рівновелика. Я дуже радий, що сучасне мистецтво на минулій бієнале викликало такий інтерес відвідувачів. І справді хотів би побити цей рекорд відвідуваності.

—  Чи  багато  російських  художників  працює  у сфері нових медіа? Чиї роботи Вам найцікавіші?

— Російських художників, котрі працюють  із новими медіа, причому на дуже високому рівні, на щастя, досить багато. Підтвердження цього можна було бачити  на  кількох  поспіль  Венеційських  бієнале, а  також  на  попередніх  Московських  бієнале.  Для  мене велике задоволення й велика честь працювати з російськими художниками. Декого з них дуже добре  знаю  особисто,  а  декого  навіть  представляв  на різноманітних  виставках  у  ZKM  (Центрі  мистецтв та медіа-технологій у Карлсруе, директором якого є Петер Вайбель — Ред.). До речі, обдумую можливість організації  в  майбутньому  виставки  російського медіа-арту в ZKM.

— Чи пов’язує Вас  із Одесою щось, окрім факту,що Ви там народилися?

— У мені живе міфологічний образ Одеси як міста на березі моря й міста високої культури, міста Чехова та Бабеля,  міста Потьомкінських  сходів, що  отримали свою  назву  завдяки  знаменитому  фільму  Ейзенш-тейна...

— Ви бували в Києві з лекціями ще в період роботи Центру сучасного мистецтва Сороса. Чи цікава для Вас українська арт-сцена, зокрема з огляду на те, що медіа-мистецтво  тут  поки що  не  крокує  в авангарді й основним художнім жанром традиційно є живопис? Чи не маєте наміру приїхати в Україну й, можливо, попрацювати тут у ролі куратора?

— Я не надаю переваги жодному з жанрів,  і тому з нетерпінням  чекаю  на  знайомство  з  українською арт-сценою. Справді маю намір приїхати в Україну й дізнатися більше про українське сучасне мистецтво. Був би радий, якби ART UKRAINE став для мене провідником. Ідея попрацювати в Україні в якості куратора для мене дуже спокуслива.