Щойно завершилась масштабна виставка «Одеська школа. Традиції та актуальність» в Мистецькому Арсеналі, як нагодилася реакцiя у вiдповiдь від одеського куратора та художника Вацлава Юташа-Зюзіна. В Харківській муніципальній галереї він представив творчість молодих одеських художників у груповій виставці «Нова Одеса».

 

Альбіна Ялоза. Серія «Зона вiдпочинку». 2013

 

В анотації до виставки Вацлав заявив: «Однозначно происходит странная ситуация, когда в Украине «Одесскую школу» для публики представляют творчеством художников старшего поколения, намеренно не упоминая украинской общественности о существовании «нового одесского поколения» по причине конъюнктуры «одесского антиквариата», ведь не секрет существование страстной любви к «мертвому художнику». Що дивного в ситуації, коли представляють «Одеську школу» представники цієї самої «школи» - художники другої половини минулого століття? Незрозуміло. Вже не кажучи про те, що деякі з так званого «антикваріату» на сьогодні «живіші» та актуальніші за певних молодих та «нових».

Олена Щербіна. Серия «Дівчата». 2013

 

Та все ж Юташ-Зюзін наполягає на оновленні поняття «одеська школа» і покладає цю місію на наступних авторів: Альбіна Ялоза, Олена Токовенко, Олена Щекіна, Андрій Бабчинський, Анастасія Кириліна, Анна Щербіна, Богдан Перевертун, Вацлав Юташ-Зюзін, Олена Домбровська, Інна Хасілева, Ірина Озарінська, Леся Верба, Наталія Мариненко, Микола Лукін, Ольга Ланнік, Оксана Андрєєва, Франсуаза Оз. І так обґрунтовує свій вибір: «Речь идет об одесских артистах-индивидуалистах 10-х годов нынешнего столетия, не связанных общей эстетикой или программой, но объединенных радикально-отрицательным настроением к действительности украинского современного искусства «киевской централизации».

Анастасія Кириліна. Спіч. 2009

 

Важко збагнути, яким чином до цього гуртка куратор долучив Ірину Озаринську, котра успішно працює в Києві і не тільки з універсальним мистецтвом авторської книги та інтерактивної графіки, та не обділену увагою київських комерційних галерей Альбіну Ялозу. На відкритті куратор пояснив, що авторів-учасників виставки добирав за двома критеріями: географічним та хронологічним, тобто у проект потрапили художники-одесити, що працюють в другому десятилітті ХХІ століття. А те, яким чином підбиралися окремі роботи, залишилось загадкою. Простежити в представлених творах художників якусь спільну «одеськість» не вдалося можливим. І це не дивно, адже регіональні особливості художньої школи Одеси зникли вже на межі століть. На виставці «Одеська школа» в Мистецькому Арсеналі було неозброєним оком видно, як від середини до кінця минулого століття розчиняються характерні регіональні риси одеського мистецтва - тонкий, світлий колорит живопису, камерність, загальна легкість творів, і в останньому залі, де були представлені роботи молодих художників, від них не лишається й сліду. «Нова Одеса» в цьому плані зберігає вірність традиціям лише у переважанні живописних робіт на виставці.

Андрій Бабчинський. Без названия. 2010

 

Основний месседж, озвучений куратором на відкритті, полягав у тому, що покоління одеських художників 2010-х років вперто ігнорують представники інституцій та арт-критики. Вацлав кілька разів озвучив позицію деяких учасників виставки (не назвавши, нажаль, їх імена), що в тому разі, якщо на їх творчість не звернуть увагу представники української мистецької спільноти, то вони емігрують з країни. Такий собі арт-шантаж під девізом «Нет пророка в своем отечестве». Вацлав дуже емоційно звинувачував систему художньої освіти в Україні, діяльність арт-інституцій, службу доставки «Нова пошта», в тому, що вони не дають змогу реалізуватись молодим художникам з Одеси. Щиро обурювався тим, що мистецтвознавці та арт-критики не висвітлюють діяльність сучасних одеських художників, запевняючи гостей виставки, що саме публікації в спеціалізованих виданнях є критерієм успішності художника. При тому що сам Юташ-Зюзін оминув увагою наймолодших учасників виставки «Одеська школа. Традиції та актуальність», котрі своїм існуванням спростовують його теорію про принципове невизнання молодих одеситів. Адже і Степан Рябченко, і Apl315 повністю відповідають критеріям «Нової Одеси», однак беруть участь у наймасштабніших проектах в Україні і знаходяться під пильною увагою арт-критиків та мистецтвознавців.

Богдан Перевертун. Minimal techno. 2013

 

Що ж до самої виставки «Нова Одеса», то за участі цікавих художників та наявності хороших робіт, вони всі були розрізнені, виставка не мала хоч якогось цілісного вигляду. Не висвітлив об’єктивно куратор і діяльність центру сучасного мистецтва «Чайна фабрика» в Одесі, згадавши на відкритті хіба що про неналежний стан перекриття підлоги. А більшість авторів і куратор «Нової Одеси» якраз об’єднані діяльністю «Чайної фабрики». І це могло бути цікавим та важливим повідомленням, адже самоорганізації художників сьогодні представляють в Україні реальне поле для розвитку актуального, некомерційного та незаангажованого мистецтва. Причому незалежно від місця дислокації таких організацій.

Франсуаза Оз. Digital Art 1. 2012

 

Дивним та незрозумілим видається проект, в якому молодих художників куратор законсервував поняттями минулого століття. До того ж, зовсім недавно, після відкриття Венеційської бієналє, в черговий раз пройшла хвиля обговорень, у яких повсякчас відзначали примат ідеї національного та регіонального представлення сучасного мистецтва. І взагалі вже давно йдеться про умовність категоріальних суджень, про їх застарілість. Сучасне мистецтво вже стало універсальним і поле авторських висловлювань не може бути окреслене будь-якими рамками. В цьому контексті згадуються минулорічні харківські дебати «Центр – Периферія» і показова виставка «Система координат», де художники іронічно та наочно відобразили умовність регіонального поділу сучасного мистецтва.

Микола Лукін. Картографія пам'яті. 2011

Намагаючись представити прогресивність молодого покоління одеських художників, куратор використовує рудиментарні інструменти, через що «Нова Одеса» в Харкові не продемонструвала ані свою «новизну», ані «одеськість». В даному випадку назва виставки відсилає скоріше до назви районного центру Нова Одеса в Миколаївській області, аніж до претензійного культурного явища.

Оксана Андрєєва. Світло 2. 2013