22 вересня у місті Виборг (Данія) відбулося відкриття виставки сучасного мистецтва колажу «Tribute to Viborg».Українсько-датський митець Сергій Святченко та британський куратор Джеймс Спрінгалл поставили перед собою мету очолити міжнародну групову експозицію, присвячену 1000-річній історії одного з найдавніших міст Данії. Сергій Святченко та Олег Тістол  розповіли Art Ukraine про новий проект, поділилися враженнями від спільної роботи, та означили наступні горизонти.

 «Tribute to Viborg» – яка основна ідея проекту? Як створювалася виставка?

Перші думки про «Tribute toViborg»виникли в мене під час участі у міжнародному проекті «The Weird Show», що проходив у Лондоні на початку року. Тоді я мав змогу працювати пліч-о-пліч з найкращими колажистами з усього світу, ба більше – з відомим куратором Джеймсом Спрінгаллом. За дружньою вечерею у ресторані я розповів йому про своє місто та ідею створення власної виставки. Виборг – місце мого постійного проживання, з ним мене пов’язують теплі спогади. У цьому році йому виповнилося 1000 років! Паралельно зі святкуванням події,  я отримав цікаву пропозицію від муніципалітету. Ідеться про культурний проект, що мав на меті проілюструвати історію міста. Я вирішив, що мої мистецькі зв’язки та елементарна глобальність мислення допоможуть зробити яскраву непересічну експозицію. Тож до участі було запрошено колажистів з усього світу. Я запропонував їм створити не просто художній жест, а й данину нашому місту. Таким чином, для участі було необхідно відобразити у арт-роботі один із сюжетів міста та залишити її в дар, оскільки ми формуємо колекцію робіт. Одним із запрошених митців став мій друг Олег Тістол.  Водночас я поклався на Джеймса, який долучав інших професіоналів до нашого спільного проекту. Джеймс Спрінгалл – один із кращих знавців своєї справи, з яким мені доводилося працювати. Мені відомо, що куроване ним WeirdShow було у топі виставок Лондона того сезону. Непогане сусідство поруч із Тейт, чи не так? Отож я запросив його до Виборга, ми вирішили всі дипломатичні моменти з керівництвом міста та розпочали роботу.

Усі зображення надані авторами

 

Які твори ви підготували для міжнародного проекту в рідному місті?

С. С.: Мої колажі до «TributetoViborg» прикрашають дві центральні вулиці міста, я вирішив переглянути відомі містянам історії та створити ефектні колажі на вікнах будівель. Таким чином, наша ідея не залишилися без уваги, не була обмежена галерейним простором. Роботи моїх колег розміщені у муніципалітеті. Це стара, але відома усім будівля. Там є кімнати для лекцій та воркшопів, місце для майстерні – ошатне та світле. Саме у цьому приміщенні зараз перебуває основна експозиція.

 

Олеже, розкажіть про ваш творчий візит до Виборгу. Що означає для вас співпраця з Сергієм Святченком?

О. Т.: Проект поступово став для мене продовженням спільної роботи з Сергієм. TributetoViborg – знаменний приклад для українського культурного осередку. За рік співпраці у межах «EndofSpring» для KyivArtWeek та постійних листувань Сергій, безумовно, зумів спровокувати у моїй творчості колажні елементи. Важливо, що це не локальні проекти та поодинокі роботи, а міжнародне об’єднання, новий досвід. До виставки я підготував старі офорти, які спробував сумістити з краєвидами Віборга. Вийшло досить цікаво, зважаючи на той факт, що спочатку я працював з готовими фотографіями, тож опирався на враження та швидкоплинні образи, та лише через деякий час завітав до міста та побачив усе на власні очі. У такий-от спосіб мистецтво випереджає реальність.

 

Яка атмосфера панувала під час спільної інтернаціональної роботи?

С. С.: На щастя, з виставкою не було жодних технічних проблем, оскільки ми працюємо з найкращими авторами, які впевнені в собі. Сподіваюся, що виставка стане потужним поштовхом до наступних міжнародних проектів. Манчестер, Лос Анджелес, Лондон, Київ, Виборг – наша міцна та успішна команда має ще не раз зустрітися за спільною справою. Ми готуємося до наступного сезону, де у трьох містах водночас мають відкритися іміджеві виставки. Наразі колажна техніка доступна та популярна у різних галузях. Її використовують дизайнери, модельєри, архітектори. Завдання художника – видобути художні елементи з розмаїття матеріалів. Тож чому ми вагаємося? Колаж United!

 

Чи справді ви плануєте відкрити Музей сучасного колажу?

С. С.: Творчу діяльність я розпочав ще у 80-х роках минулого століття. Окрім того, що це непристойно далекі часи, тоді слово «колаж» ще не було у нинішньому широкому вжитку, або прирівнювалося до заняття у дитячому садку. Після бунтуючих авангардистів колажна техніка не набула свого розвитку, був потрібен час. Упродовж років напрям набув свого розвитку, як у візуальному, так і у технічному аспектах. Саме час зробити повноцінну інституцію, де будуть проходити змінні експозиції та інші культурні практики. Віборг – чудове невелике місто, яке може отримати нову роль в історії завдяки музею колажу. Ми знаємо чимало подібних прикладів, як-от німецький Касель та славетна Документа, або вже згасаючий Більбао та філіал Гугенхайма.

 

Поділітеся планами на майбутнє?

С. С.:  Ми плануємо й інші, більш інтимні галерейні проекти. Проте основні сили та творчу наснагу присвячуємо реконструкції міст. Нещодавно я мав зустріч з художником Степаном Рябченком, надворі була чудова, тепла осінь, а навкруги ошатні вулиці. Ми обидва відчули хвилюючу, романтичну атмосферу старого Подолу. Кожна столиця має свій унікальний ритм та свою неповторність. Нам цікаво підкреслити найголовніше у своїх роботах,  отримавши за це вдячність та підтримку від звичайних громадян.

 

О. Т.: Надалі ми працюємо над тим, щоб у Києві також генерувалися ідеї колажу, великі проекти. Аби у нас з’явилися нові твори, зокрема, у Сергія. Він знається на архітектурі, культурі, має сформований смак та знає про вподобання українців. Наша нація має об’єднатися в культурний десант, а не сподіватися на купку партизанів, які завойовують світ своїми досягненнями. Це просте, дієве повідомлення про те, як має діяти мистецтво у сучасному світі. Також я запросив Джеймса Спрінгалла до столиці, нехай він стане одним із першим експертів, якому ми можемо спокійно довіритися.Європа – це усталений музей, художня історія якого не зупиняється. У нашої країни інший, пострадянський контекст, тож уся новизна з’являлася в нас із плином часу. Зараз ми повинні змінювати цю ситуацію, долати естетичну несправедливість. Міста мають отримати нове, зрозуміле широким колам обличчя. Люди повсякчас не розуміють справжнього призначення великих столиць – воно стосується обміну культурними меседжами.