Фігуративна абстракція Ганни Криволап – поетична, музична і водночас надзвичайно близька глядачу. Сліди реальності, як у вигляді окремих образів так і сугестивних форм, не відокремлюються від її безпредметного мистецтва. Ліричні, сповнені алюзій, полотна Ганни Криволап відображають інтуїтивні шукання духовного світу, включаючи показ архетипів української культури і спогадів про об’єктивну реальність.

Ганна Криволап

Виставки художниці зі спадковим даром проходять в Україні, Грузії, Німеччині, США, Швейцарії, Туреччині, Японії та Нідерландах. Про інтуїтивізм як інструмент пізнання, кольорові сполучення, дослідження національної ідентифікації з Ганною Криволап говорила редакторка ART UKRAINE Роксана Рублевська.

У сюжетній основі ваших робіт – модель, підкорена міфології, а у колористиці та ритміці фарб присутні етнічні мотиви. Чим обумовлене використання такого творчого методу?

Певно, чуттєвим сприйняттям світу. Мені близький інтуїтивізм, у якому емоційні, естетичні, містичні переживання викривають істинне знання, виступаючи у ролі потаємних граней раціо. У своїй творчості я багато в чому спираюся на інтуїцію, що веде мене кудись у архаїчні глибини. Часом, дивлячись на свої картини, мені взагалі здається, що увесь час я пишу одну і ту саму роботу, настільки проекти поєднані між собою.

 

Усі зображення надано мисткинею

 

За моїми спостереженнями, у своїй художній практиці ви звільняєте колір від форм реальної дійсності, переносячи функції музики на живопис. Чи так це насправді?

Дійсно, у якийсь період я захоплювалася віднайденим зв’язком музики з живописом, проте згодом мистецька практика знову повернула мене до чистоти форми. Я не можу сказати, що відходжу від неї, адже академічна школа, нехай і підсвідомо, просочується на полотна, коли я фокусуюся на дослідженні проблем світла і простору, що є, як на мене, важливим стрижнем у роботі.

 

Головним засобом художньої виразності ви визнаєте колір. Чому?

Живопис – це саме той вид мистецтва, що пов'язаний із передачею візуальних образів за допомогою нанесення фарб. Тому колір виражає емоційний характер твору. У його варіативних поєднаннях починається пошук бажаного для відтворення психологічного стану. Навіть співставлення двох кольорів слід доводити до максимуму, аби отримати ефект залучення глядача в уявний простір ідеї. Мої кольорові сполучення не мають буквальних трактувань. У найскладніші життєві моменти мої фарби були ще шаленішими і яскравішими, а у хвилини спокою та затишку у роботи чомусь прослизали відтінки чорного. Річ у тім, що творча і життєва біографії не завжди співзвучні, певно, через фактичну спробу митця відсторонюватися від власних проблем, рухаючись у бік проекції колективного досвіду.

 

Horizons Berlin 2 (фрагмент триптиха)

 

Ваше мистецтво часто порівнюють із творчістю вашого батька Анатолія Криволапа, одного з найдорожчих вітчизняних художників-пейзажистів. Мені ж здається, що ваші роботи не мають майже нічого спільного, окрім деяких кольорових рішень. Сюжетно і композиційно вони дуже відрізняються. Чи не так?

Просто мій батько один із перших в Україні, хто наважився використовувати яскраві кольори. Тому моя робота з виразними фарбами була закладена ще на генетичному рівні (сміється). Щодо схожості, то про неї розмірковують на досить примітивному рівні, порівнюючи за колоритом і відданістю фігуративній абстракції. Пейзажі батька – величезне, по-математичному точне, і естетично довершене дослідження українського ліричного пейзажу. Мої серії – інакші, вони є не стільки психологічними, скільки емоційними.

 

Horizons Kiev 1

 

Які проблеми включені у коло ваших мистецьких зацікавлень?

Помічаю, що мене все більше приваблює те, що пов’язане з архаїкою і національною ідентифікацією. Серії «Криниці», «Горизонти міст» і «Стрічки» якраз про це. Остання взагалі зріла близько 10 років, перш ніж виплеснулася у масштабний живописний проект. Кожен раз, їдучи повз стрічки, що романтично розвивалися на в’їзді в Яготин, я замислювалася, яким чином передати свої враження глядачу. Кожна з цих стрічок, наче людина, має свою долю. Деякі відриває вітер і вони відлітають, інші – припали пилом і почорніли, а є й ті, барвисті, що, немов випромінюють радість. Насправді, думаю, у мистецтві ми повинні зберігати етнічний колорит, при цьому усвідомлюючи себе частиною світу.

 

 

І все ж таки, існує грань між пошуком національної ідентифікації і заземленням у колективний нарцисизм.

Питання справжньої творчості – це інше. Працюючи, я, наприклад, не думаю, ані про ідентифікацію, ані про свою етнічну чи культурну обраність. Не знаючи, куди мене заведе живопис, просто намагаюся слідувати тому, що відбувається всередині мене. Як для художників, так і для мистецтва, нам корисно вчитися вписуватися у глобальний культурний процес, інтегруватися, поступово позбавляючись замкненості. Світ мало чув про нас, тому необхідно частіше виставлятися закордоном. Один колекціонер запропонував мені виставку у одній з найліпших галерей Франкфурту (Німеччина), яка визнала мої роботи гідними, але всі перемови з їх боку проходили з деяким острахом, адже авторка зі Східної Європи і вони майже не співпрацювали з нами. Нерідко українське мистецтво не відділяють від російського. Все через те, що ніхто не знає ані нашої історії, ані історії нашого арту, тому вони й намагаються прив'язати до чого-небудь більш-менш знайомого. Це, звичайно, момент негативний, але з часом все стане на свої місця.

 

Horizons Roofs of Vienna

 

Для вас принцип спонтанного письма є визначальним?

Так, через те, що інтуїція є моїм інструментом пізнання. Вона задіяна в мене у повному обсязі. Мені здається, їй потрібно довіряти. Навіть до цієї спонтанності я вдаюся не навмисне. Просто намагаюся рухатися до того, що диктує полотно, фарби і ті образи, які з’являються в уяві. Емоційне письмо потребує не логіки, а деякого напруження, заглиблення і контакту з власною підсвідомістю. Моя абстракція – фігуративна, а все відтворене –  пов’язане з реальністю.

 

У ранніх теоріях абстрактного живопису йдеться про те, що він виражає трансцендентні ідеалістичні сутності, і, у той самий час, першоелементам надається автономне значення. Чи так це зараз?

Мені здається, існує два види абстракції: коли ти працюєш у темній кімнаті яскравими фарбами і коли створюєш композицію з перевірених елементів, а місія абстракції сьогодні відрізняється від початкової. Звісно.

 

Horizons Vienna Cathedral

 

Чи могли б ви коротко охарактеризувати художньо-естетичні періоди власного мистецтва?

З дитинства мене цікавив колір. До 13 років займалася абстрактними акварелями, вписуючи їх у форми українського костюму. Саме з цими роботами мене дитиною запросили до Тбілісі на велику персональну виставку. Потім навчалася в академії, продовжуючи експерименти з абстракцією і вивчення емоційно-психологічних якостей кольору. Згодом був період захоплення боді-артом: ми створювали інтерактивні перформанси з артистами балету. Далі – проект «Фігури», у якому картинки з танцполів відображали взаємодію простору і суб’єкту, кольору та музики. За ним з’явилися серії «Криниці», «Горизонти міст», «Стрічки», які я продовжую дотепер. Моя фігуративна абстракція – це накладання емоційно-психологічних станів на досить конкретний образ.  

 

Blossom 2

 

Абстракцію часто тиражують. Яким є ваше ставлення до тиражного мистецтва?

Сама я ніколи не тиражувала свої роботи, адже, повторюючи їх, втрачаєш емоційний імпульс. Я вмію гарно копіювати: у мене були хороші викладачі, один з яких – батько. Він завжди говорив: «Якщо ти досконало не оволодієш академічною програмою, відправимо до кулінарної школи» (сміється).

Які виставкові проекти наразі готуєте до експонування?    

У серпні 2018 відбудеться відкриття проекту «Нові горизонти» у Galerie Barbara von Stechow (Франкфурт, Німеччина). У вересні презентуватиму проект «Інтерпретації» у  Center of contemporary art in Montenegro (Чорногорія), а вже у жовтні покажу серію «Горизонти» в Національному музеї «Київська картинна галерея».

 

 

Як ви вважаєте, наскільки необхідна академічна база для художньої практики сучасного митця, що має змогу автоматизувати процес ?

Скоро планую зробити фігуративну серію, і точно знаю, що мені це вдасться. Якщо у тебе є техніка, ти можеш експериментувати у будь-якій площині, не обмежуючи себе у засобах чи напрямах. Для сучасного художника це так само важливо, як і для митців минулих поколінь. Я дотримуюся консервативної думки, що форма не менш важлива, аніж задум, а якщо це просто ідея, то чому б не залишити її на рівні філософії чи науки?

 

Про авторку:  

Роксана Рублевська – головна редакторка журналу ART UKRAINE, журналістка та авторка статей на мистецьку тематику.