Цими днями під кураторством Павла Гудімова проходить відразу декілька виставок у різних містах України, а також освітній проект для дітей у Мистецькому Арсеналі, який триватиме на цих вихідних. Куратор, галерист, дизайнер, видавець і музикант хоче, аби люди щодня жили з мистецтвом  і не робили з нього культ. Тож не покладаючи рук він розвиває і популяризує українську культуру. 

 

Ірина Седень: Ви є куратором багатьох виставок і значну увагу приділяєте творчості сучасних українських митців. Чому саме такий акцент?

 

Павло Гудімов: Я займаюся популяризацією сучасного мистецтва. Хочу, щоб ми відчували, що живемо в період, коли щось твориться, що відбуваються зміни. Зміни не тільки соціально-політичні, а й мистецькі. Можна сказати, що я певною мірою зациклений  на наших культурних кодах. Тому що вважаю, що культурний зріз певної епохи є найкращою ідентичністю того часу. Соціально-політичний аспект оцінити важче. Крім найбільш шокуючих, чи найбільш яскравих подій усе перетворюється в історичну кашу. А культура є однозначною. Вона або сильна, або знаходиться в занепаді.

 

З огляду на це, як ви вважаєте, українська культура зараз на підйомі?

 

Так як я постійно курую проекти сучасного візуального мистецтва, я бачу, що велика частина творчих людей знаходиться в достатньо депресивному стані і не може генерувати ідеї. Цей період триває з часів революції. Творчі люди як оголений нерв — усе пропускають через себе. Є гарний вислів, який усі знають: «Коли говорять гармати — музи мовчать». Велика кількість художників, які достатньо продуктивні в мирний час, зараз не можуть працювати. Цей невизначений, важкий політично-соціальний стан забирає сили.

 

 

Попри це я бачу, що українське мистецтво не існує за межами актуального соціополітичного контексту. У деяких художників спостерігається відхід від лірики, теми стають достатньо чіткі й більш соціально ангажовані, ніж колись. У такі важкі періоди потрібно уміти переключитися. Тому я дуже зрадів, коли отримав пропозицію від Наталі Заболотної підготувати проект для дітей у рамках фестивалю, що проходить зараз в Мистецькому Арсеналі.

 

Розкажіть про цей проект: як довго ви його готували?

 

Два тижні. Ми вже робили певні програми для дітей, лекції, екскурсії, але такого масштабного проекту ще не було. Цей освітній проект представлено в Арсеналі трьома просторами: мистецтво, архітектура і дизайн.

 

Простір мистецтва — це дитячі мистецькі штудії, які ми почали ще 18 вересня, для того щоб на відкритті мати гарний елемент експозиції. Проект достатньо експериментальний і не звичний для України. Діти малювали роботи сучасних українських художників. Це були «Тамара» Олександра Бабака, «Фонтан» Влади Ралко, «Уклін» Миколи Малишка, «Живопис» Тіберія Сільваши. Моя помічниця Катерина Носко спочатку трохи розповідала дітям про художника, його роботу і напрямок. А потім вони малювали. Діти не мали жодних обмежень. З того, що вийшло, ми створили експозицію, у якій представлені роботи художників разом з дитячими малюнками. Мені здається, що дитячі роботи тримають конкуренцію з картинами професійних художників.

 

Хочу ще зазначити, що малюнки дітей віком 13-14 років, на жаль, не такі цікаві. У цьому віці дітям уже вклали певні стереотипи, канони, норми, і в результаті зникає творчість, немає вільного трактування, діти не мислять творчо.

 

 

Простір архітектури представлений роботами Артема Осламовського. Перша робота — достатньо велика біонічна форма, гарно вписана в контекст і в об’єм Арсеналу, друга робота ще буде створена. З гофрокартону планується зробити бокси, з яких потім у рамках майстер-класів діти створюватимуть монументальні композиції. Обов’язково перед початком кожного майстер-класу Артем робитиме вступні теоретичні лекції. Ми будемо продовжувати цей проект — хочемо щоб архітектура для дітей була не тільки виставковою.

 

Власне те, що стосується простору дизайну — це публічний майстер-клас, який триватиме дві з половиною години. Я його проводитиму з асистентами. Для відкриття цього проекту я зібрав декілька прототипів своїх робіт для дітей. Власне там є стіл-парта, є звірці — маленькі прототипи того, що ми будемо створювати в реальному розмірі. У такому майстер-класі найважливіше для дитини побачити результат — об’єкт, який вони зробили своїми руками. Я планую поділити дітей по секціях: буде меблева команда, команда фарбувальників, а для дівчат — текстильний дизайн.

 

 

Що ви думаєте про естетичну освіту в Україні?

 

Думаю, що вона знаходиться не на найвищому рівні. Яскравою ілюстрацією є стан наших міст. На чому мають виховуватись діти: на псевдопам’ятниках, які зараз ставлять, на зіпсованій архітектурі, на тотальних рекламних площинах, на відсутності свого естетичного продукту?

 

Наші діти — це те, що може забезпечити нам майбутнє. Потрібно робити так, щоб діти були естетично та інтелектуально виховані. Вони повинні бути гарно підготованими зі школи і водночас мати можливість отримувати альтернативну естетичну освіту. Зміни варто починати з майбутніх вчителів, які наразі ще виховуються на ґрунті пострадянської системи.

 

Як у такому випадку зарадити і виховати естетично освічене покоління?

Тут можна допомогти у такий спосіб як, наприклад, зараз робить Алевтина Кахідзе. Наскільки я знаю, вона планує викладати в школі. До того ж, школи можуть запрошувати художників для проведення лекцій та майстер-класів. Це може підняти рівень освіти. Як людина, яка займається культурними проектами, можу сказати, що естетичне виховання є дуже важливим — воно впливає на логіку дітей, на сприйняття світу, на комунікацію та інтегрованість дитини у світ, та й на стиль життя загалом. Я хочу жити в країні, де діти щасливі. Тоді з них виростуть люди з крилами, які будуть і самі розвиватися і нашу країну робити кращою.

 

 

Яку частину займає дизайн у спектрі ваших інтересів?

У мене освіта — ландшафтна архітектура і дизайн. Я в цій темі дуже давно. Я маю багато ідей і хотів би ще більше уваги приділяти організації дизайнерських виставок і вивченню певних аспектів дизайну. Окрім того, що дизайн є сферою моїх зацікавлень і полем для досліджень, це ще й те, що приносить дохід. Компанія Я Дизайн, яка більшою мірою займається приватними проектами (ландшафт, інтер’єри, архітектура), дає можливість фінансувати мистецькі проекти.

 

У Павла Гудімова як видавця є якісь ідеї?

 

Є. У нас є видавництво «Арт Бук», яке займається мистецькими книжками. Останні декілька років у нас важкувато з проектами. Йдеться про неймовірні ціни на друк і про низьку можливість реалізації. Але ми хочемо продовжити нашу видавничу діяльність. Є певна незаповнена ніша, яку ми хочемо зайняти.  

 

Щодо закордонних проектів, їх важко реалізовувати?

 

У Миколи Малишка був проект за кордоном, який тривав з 21 травня до 1 вересня. Я там був співкуратором із французами. Виставка відбувалася в державній галереї Круа-Бараньйон міста Тулузи і викликала неймовірний інтерес серед відвідувачів. Ініціатором була французька сторона і навіть за їхньої підтримки, реалізувати проект було достатньо важко. У першу чергу через бюрократичну митну систему. Можна тиждень провести на митниці. У великих світових музеїв уже відпрацьована система: у них є свої термінали на митниці, свої брокери. У нас поки що немає системної роботи із закордоном, тож і немає такої системи. Я маю плани щодо міжнародної співпраці, але вона повинна відбуватися за підтримки держави.

 

 

Ви зараз куруєте виставку робіт Миколи Малишка «До дерева», яка проходить у Хмельницькому художньому музеї. Наскільки для вас є цікавими проекти такого рівня?

 

Мені дуже цікаво працювати з регіональними музеями. До речі, інтерес до цієї виставки величезний, я такого навіть не очікував. І що тішить — в музеї я побачив свіжу, цікаву аудиторію. Я думаю, що цей музей має гарні перспективи розвитку. Такох дуже цікаво курувати проекти сучасного мистецтва у традиційних музеях. Цікаво створювати діалог традиційного класичного мистецтва із мистецтвом сучасним. Крім того є декілька проектів, дати відкриття яких ще не визначені, поки в країні такі важкі часи. Не знаємо, чи буде достатнє опалення взимку, тому не анонсуємо цих проектів.

Маю надію, що усе у нас буде добре, як співають мої колеги.

 

До речі, музикою зараз не займаєтесь?

 

Мало. На музичні проекти зараз немає часу. Останній раз я виступав на 20 років ОЕ, а перед тим на Майдані під час революції.

 

У порівнянні з тим, як було 10 років назад, як ви оцінюєте сьогоднішню ситуацію українського арт-ринку?

 

Дуже оптимістичною була ситуація у 2008 році, до кризи. І я боюся, що так вже не буде ніколи. Оскільки це була не економічна криза, а криза, яка змінила модель світової економіки. Але я вважаю, що мистецтво завжди буде мати попит. Нам потрібно вибудувати правильну і міцну структуру: музей-галереї-виставкові майданчики, потім підключаться комерційні структури, які займаються аукціонами, і усе працюватиме.