Навздогін літу, згадуємо виставку художника APL315 в Port art studio – проект Bad Taste. Валерія Карпань поговорила з митцем про особливості творчої практики художника-ентомолога, який починав малювати на вулиці, про його новий проект, магію та жуків.

 

Графіті, як стихійне мистецтво – це альтернатива мистецтву, створеному в галерейному просторі. Працюючи в "білому кубі", ти будуєш зовсім інший спосіб подачі мистецького задуму. Але чи може виставка в галереї забезпечити ту незалежність висловлювання, яку художній об'єкт має на вулиці? І якщо ця автономність втрачається, у що вона конвертується?

 

Я ніколи не думав про роботу в галерейному просторі як про якийсь "етап", який "необхідно пройти", скоріше, ставився до нього нейтрально. Але в процесі творчого пошуку з'явилася необхідність додаткового інструменту, крім роботи на вулиці. Галерейний простір дає можливість копнути глибше, досліджувати те, що завжди випадало під час спонтанної роботи. Наприклад, під час однієї з перших виставок "Протвор" (2009) я вивчав візуальні можливості патьоків фарби, працював з естетикою бруду. Пропрацювавши цю тему, я отримав нове знання і задоволення. Принципово не роблю в галереї те, з чим я працюю на вулиці. Галерея – це простір, у якому можна призупинити потік подій, проект в експозиції дає можливість додумати, доопрацювати дрібниці, фрагменти.

 

Автор усіх фото – Ralph Roelse

 

Чим відрізняється графіті як спонтанна діяльність від муралізму і легального райтингу? Що для тебе є привабливішим і чому?

 

Я працюю з легальним і нелегальним графіті. Створюю дуже різні речі, але є місця, у яких спрацьовують певні види графіті. У центрі міста я зробив багато робіт, перефарбовуючи простір чорним і хромом, підкреслюючи фактуру міста. На легальних же стінах я створюю тонку деталізацію. Така копітка робота з елементами неможлива при малюванні на вагонах поїздів, метро, ​​де головне – показати свій стиль, використовувати прості форми. Адже зазвичай у очей перехожого є кілька секунд, щоб побачити малюнок. У кожного місця є свої закони, і робота прочитується як хороша, коли вона доречна. Іноді мені зустрічається таке гарне місце, що вже нічого не потрібно додавати, оскільки воно вже є самодостатнім.

 

Чи є український пост-графіті рух адекватним сучасним світовим процесам? Як би ти оцінив вплив фестивалів графіті і стріт-арту на українську сцену?

 

Конкурентоспроможність українського графіті відповідає світовому рівню, йому властива особлива самобутність. Наприклад, у порівнянні з європейськими країнами або навіть Росією, українська графіті-сцена знаходилася в певній ізоляції, тому багато людей не знало, як і що можна малювати балоном, все пізнавали емпіричним шляхом. В Україні почали формуватися школи, автономні стилі, які розвивалися у відчуженні від світового графіті. Згодом це вилилося у формування самобутньої графіті-школи. Говорячи про самобутню школу, я маю на увазі людей, які малювали за часів відсутності швидкого доступу до Інтернету, адже з його появою нове покоління почало багато копіювати. Інтернет-покоління графіті не має відношення до покоління 1990-х та початку 2000-х років. Досі багато українських райтерів тих часів беруть участь у фестивалях, але про їхні роботи в Україні часто відомо лише вузькому колу друзів, у відкритому доступі цього немає. Такі райтери друкуються в іноземних закритих виданнях, до яких потрібен доступ від інсайдерів.

 

 

Наскільки активно і вільно Інтерент-покоління комунікує з поколінням самобутньої української графіті-школи?

 

Майже у всіх країнах один з ключових принципів графіті-культури – повага до колег, які працювали раніше за тебе. Скажімо, в Берліні багато стін зберігають малюнки початку 1990-х років. Нікому в голову не приходить зробити свою роботу поверх таких старих робіт. В Одесі я спостерігаю схожу ситуацію, хоча там не така велика графіті сцена. У Києві ж зараз все трохи інакше, хоча тут дуже багато малюють. У столиці чимало молодих тусовок, багато хто взагалі не знайомий з історією попередніх графітчиків, для них графіті 2013 року – це олдскул.

 

У рамках своєї персональної виставки Bad Taste, крім полотен, ти демонструєш роботу, створену з крил комах. Розкажи, будь ласка, детальніше про ентомологічний бік своєї художньої практики. Чим для тебе є комахи: об'єктом натхнення або дослідження?

 

З комахами я почав працювати з класу п'ятого, а в шостому став малювати граффіті. Ці дві історії розвивалися паралельно: спочатку я ходив в Малу академію наук і писав там роботи про комах, паралельно малював графіті, потім підключилося прослуховування електронної музики. Сьогодні моя творчість – це симбіоз музики та візуальних образів, у яких проглядаються біоморфні форми. Я не малюю комах, але на моїх роботах завуальовано зчитується їхня присутність.

 

 

Чи хотів би ти зробити колись виставку виключно з комах? Де зазвичай збираєш матеріали для таких робіт?

 

Нині я саме працюю над проектом, який буде складатися виключно з тіл комах. Говорячи про матеріали, я завжди знаходжу їх сам. Наприклад, для роботи, яка була представлена ​​на виставці Bad taste в Порті, я збирав метеликів протягом весни, літа і осені в декількох країнах: в Україні, Польщі, Чехії, Німеччини та Румунії. У результаті робота стала прототипом майбутніх творів, адже робота з клеєм – це не традиційний спосіб препарування комах, і я не був упевнений стосовно того, як поведе себе матеріал.

 

Чи існує мережа або ж спільноти ентомологів, з якими ти взаємодієш?

 

Раніше я обертався в науковому середовищі. Хлопці, які займаються безхребетними, досить своєрідні, хоча те саме можна сказати і про художників. Певний час я писав з ними наукові роботи, разом з викладачами ми відкривали нові підвиди безхребетних.

 

Зараз мене не дуже цікавить наукова робота, більше – інтеграція комах в художню практику.

 

Чи думав ти про проект документації процесу підготовки до проекту з комахами?

Для мене також дуже важливий сам процес збору комах, так само в графіті для мене важливий сам процес. Адже і в першому, і в другому випадку завжди важливо заявити про себе на перших порах, а потім з'являється привілей насолоджуватися процесом. Найчастіше атмосфера важливіша для мене, ніж результат. Часто я сам документую процес роботи. Більше, ніж за 10 років, у мене зібрався великий архів. Але у мене немає амбіції називати себе фотографом, я не ставлюся до своїх фото як до самостійного продукту, скоріше, як до способу фіксації. Найчастіше серед нелегальних художників багато талановитих фотографів, і особливо багато їх з'явилося за останні 5-7 років. Особисто у мене не завжди виходить співпрацювати з кимось, іноді легше працювати самому. У Ralph Roelse є хороша фотосерія з моєю участю. Але мені рідко трапляються хороші фотографи, з якими мені також було б комфортно працювати.

 

 

Чи вважаєш ти виставку Bad taste провокацією, якщо припустити, що вона сприяє зміні ракурсу і ходу думок глядача? Яка з твоїх виставок найпровокативніша, на твій погляд?

 

Як правило мої виставки супроводжує звуковий ряд, оскільки музика – це один з ключових осередків натхнення для мене. Звуковий ряд на виставці Bad Taste цього разу нагадував освітню програму. Якось я робив виставку "Надуватєльство" в Баку, де графіті практично не було. Тому там навіть не знають, як назвати людину, яка малює за допомогою спрею, його називають "розпилювач" або "надуватєль". Так ось в рамках проекту я зібрав добірку найвідоміших графітчиків Європи, створив копії їхніх робіт і описав свою дію в тексті до виставки (який, судячи з усього, ніхто не прочитав). Так я дав людям можливість ознайомитися з основними гравцями графіті-сцени того часу. Але аудиторія не зрозуміла мою іронію, і сприйняла назву "Надуватєльство" як "розпорошення" фарби, а не як обман, тобто трюк зі створенням реедітів нерозгаданих глядачем. Повертаючись до розмови про виставку в Порті і треку "Магія рептилій", то це був один з найболісніших моментів, коли люди, які не намагаються розібратися в моїй роботі, бездумно ставлять запитання-кліше. І моя діяльність нагадує їм магію, все, як в цьому аудіо-треку.

 

Інформація:

 

APL315 народився в Краснодарі, Росія (1986). Живе і працює в Одесі. Серед обраних виставок: ARSENALE, проект «Подвійна гра», Мистецький Арсенал, Київ, Україна (2012); Одеська бієнале сучасного мистецтва, Музей сучасного мистецтва, Одеса, Україна (2013); «Hype / Надувательство», Kicik Qalart Gallery, Баку, Азербайджан (2013); «No idea», V9 Gallery, Варшава, Польща (2014); «Stand By», Національний музей російського мистецтва (тепер – Національний музей «Київська картинна галерея»), Київ, Україна (2016).

 

Проект Студії для молодих художників #PortArtStudio ініційований командою Платформи для сучасного мистецтва _PCA і групою компаній «НовіПродукти». Арт-студія діє в Port creative hub на Подолі протягом 2016-2017років.

 

Група Компаній «Нові Продукти» – один з найбільших виробників напоїв і снеків в Україні. Компанія працює вже більше 13 років. Продукція компанії експортується в 15 країн світу. Щорічно благодійний фонд «НоваГромада», який був створений групою компаній у 2014 році і діє виключно за рахунок її добровільних відрахувань від прибутку, виділяє на соціальні та благодійні проекти більше 2500000 грн.