Арт-щоденник Книжкового Арсеналу. День 4 (23 квітня)

24.04.2016

Четвертий день Книжкового Арсеналу видався багатим на видовища. Донецький художник презентував комікс про полон, у підвалі Мистецького Арсеналу показали «Тюремну пісню», мистецтвознавці та арт-дилери подискутували про публічність колекцій, а журі конкурсу на найкращий дизайн назвало фаворита.

У рамках освітньої програми «Арт і Я» майстер-клас із української абетки влаштував видатний український каліграф Василь Чебаник. Спершу Василь Якович продемонстрував присутнім спеціальні каліграфічні пера – колопени. Надалі все, що він малював ними на аркуші паперу, відображалося на екрані поруч. Виписуючи знаряддям своєї праці чорні літери, майстер попутньо ділився цікавими фактами про мистецтво каліграфії. Саме поняття походить із грецької і складається з двох слів: «калі» – «гарно», «граф» – «писати». У давнину каліграфічні книжки коштували доволі дорого і могли обійтися у 200 ягнят. Згодом каліграфія отримала два мовні відгалуження: арабське та латинське. Перше вважалося канонічним, використовувалося переважно для Корану та розписів на килимах. Друге звикли називати більш комерційним.

Видавництво «ArtHuss» презентувало книгу «Проекти», яка зібрала разом чорно-білі малюнки та тексти одеського концептуаліста Леоніда Войцехова в цілісний витвір мистецтва. Видання є зрізом богемного життя Києва, Одеси та Москви за останні 30 років. Автором ідеї та редактором «Проектів» став однодумець і колега Войцехова Юрій Лейдерман. «Леоніда не цікавлять завершені проекти. Адже завершена людина – людина нежива», – розповів Віктор Савків, засновник київського арт-простору Vozdvizhenka Arts, що є партнером видання. «Я не намагався створити новий жанр. Я просто відчував, що забуваю, і почав пригадувати», – скромно зізнався сам автор.

Художник із Донецька Сергій Захаров завдяки видавництву «Люта справа» випустив у світ графічний роман «Діра». В основі твори – алюзія на нинішній стан справ у «ДНР», а разом із тим і передача внутрішнього стану художника під час полону сепаратистів, коли бойовики затримали його через розміщені по Донецьку карикатури на лідерів самопроголошеної республіки. Сам Захаров, однак, дистанціюється від жанру коміксу, називаючи книгу просто міксом тексту та малюнків. І хоч закордонна преса охрестила його «українським Бенксі», модератор презентації Андрій Гончарук висловив сумнів у доцільності такої паралелі, адже протест британського вуличного художника відбувається в суспільстві, де є цілком закономірним. «Багато людей пройшли через донецькі підвали, багато з них не повернулися. Хтось хоче про це написати, я вирішив вдатися до зображення. Я відчув це на власних зламаних ребрах, тож для мене ця книга – своєрідна терапія», – наголосив митець. Також Захаров підкреслив, що з часу встановлення відносного порядку на підконтрольних «ДНР» територіях про арт-акціонізм там він не чув, натомість радить спрямовувати ідеї політичного мистецтва на «більш гуманні речі, ніж війна».

Одним із найбільш ефектних видовищ всього фестивалю став перформанс «Тюремна пісня», над яким працювали Олена Герасим’юк, Наталія Ворожбит і художниця Дар’я Кольцова. Подія в підвалі Мистецького Арсеналу виявилася не просто театральним дійством, а хепенінгом і хорошим прикладом «мистецтва участі», коли глядач стає його співтворцем. На ефект присутності працювали найдрібніші деталі: суворі хлопці в камуфляжі, які проводили глядачів до локації; документ про ознайомлення із технікою безпеки в місці, замаскований під повістку до слідчого; кастрюлі та скалки, якими присутні повинні були створювати тюремну музику по ходу п’єси. Можна припустити, що дійство спозиціонувало поняття «тюрма» як стан національної свідомості. Конкретних вказівок на час і місце дії «Тюремної пісні» немає: час від часу з вуст героїв, – військових бранців, – лунають згадки про Майдан, автозаки та Лук’янівське СІЗО. Вносячи в побут в’язнів елементи національного фольклору, автори ще більше підкреслюють власне бачення тюрми як територіального утворення, що не обмежується гратами, а є значно ширшим і для деяких українців вже є синонімом до слова «батьківщина».

Глядачі до і після перформансу

Опісля такої видовищної події у залі «Фарби» розпочався круглий стіл «Не для публічного перегляду. Українське мистецтво в полоні приватних колекцій». Участь в дискусії взяли: колекціонери Борис Гриньов і Стелла Беньямінова, експерт аукціонного будинку «Корнерс» Дмитро Голець, мистецтвознавці Олександр Соловйов та Ольга Балашова. Тема виявилася настільки самодостатньою та об’ємною, що ми присвятили їй окремий матеріал.

«33 митці у 3-х актах» – ще одна книжкова новинка, про яку цього дня розповіло видавництво «ArtHuss». Її вже охрестили найкращим виданням року про мистецтво The Guardian та The Huffington Post, а авторка Сара Торнтон встигла здобути світову популярність попередньою роботою – «7 днів у світі мистецтва» (досі не перекладеною українською). Подорожуючи світом протягом чотирьох років, письменниця зібрала історії найвидатніших сучасних художників, розділивши їх на три частини: «Політика», «Спорідненість», «Ремесло». «Торнтон обирала не просто видатних, а тих, хто хоче і може говорити», – пояснює Олександр Михед, один із перекладачів видання. – «Таким чином вона намагається відповісти на запитання про те, що таке сучасне мистецтво. Саме “що”, а не “хто”».

На завершення третього дня цьогорічного Книжкового Арсеналу було оголошено переможця конкурсу найкращого книжкового дизайну. Ним стало видання «Чоловіки, жінки і діти» Юлії Мусаковської, створеним Романою Романишиною і Юрієм Лесівом зі студії «Аграфка» для «Видавництва Старого Лева». Подія відбулася за підтримки Гете-Інстиуту, Франкфуртського книжкового ярмарку та фонду Buchkunst. Журі обрало переможця серед короткого списку із 10 претендетів.