15 листопада в  рамках проекту Women’s.Art.Now у галереї ЦеГлинаАрт відкрилася виставка сучасного жіночого мистецтва кераміки «Подих вогню». Про жінок та їх зв’язок зі стародавнім «живим» мистецтвом  ART Ukraine спілкувався з трьома організаторками проекту Олесею Дворак-Галік, Іриною Акімовою та Анастасією Гончаренко.

 

Жіноча лінія в керамічному мистецтві є дуже органічною. Жива пластика глини нагадує пластику жіночого тіла, її волога гладенька поверхня – жіночу шкіру, а гармонія та непередбачуваність образів, що з неї народжуються – жіночу душу. Кераміка – дитя вогню. 

 

Зблиски творчого натхнення, народжені в серцях мисткинь, відбиваються в їх творах і, проходячи випробування вогнем в печі, виходять у світ як кристалізовані частинки їх душевного полум'я. Невидимі тенети зв’язують художниць-керамісток із стародавньою богинею вогню Гестією (Вестою), сестрою Зевса, яка віддала вогонь Прометею, щоб він поділився ним с людьми.  Як багатовікове мистецтво кераміки відображає сучасний світ? Чим живуть сучасні «богині вогню»? Яке полум’я приборкують їх вправні жіночі руки, складаючи багатолику мозаїку сьогодення і майбутнього? Арт-проект «Подих вогню» – це виставка сучасного керамічного мистецтва, що представляє художнє трактування традиційних образів та пошук нових ідей та сюжетів, а також оновлені конструктивні та кольорові можливості одного з найдавніших у світі мистецтв.

 

Хто за що відповідає в даному проекті?

Олеся Дворак-Галік: Ідея саме жіночого проекту прийшла Ірині Акімовій. Вона є засновницею та ідейною лідеркою громадської організації «Українська асоціація жіночих досліджень в мистецтві» (UAFRA). Саме вона й запропонувала зробити саме керамічний жіночий проект, а оскільки цей проект не тільки про «показати», а й про «дослідити, проаналізувати та додати теоретичне підґрунтя», цим питанням займається Анастасія. Отже, Ірина – натхненниця, Анастасія – професійна дослідниця, а я – митець, що володіє матеріалом та знає всіх представлених тут художниць. Саме тому проект, як на мене, вдався: три стихії зв’язалися в одну.

Анастасія Гончаренко: Ми з Іриною зробили на сьогодні вже три проекти жіночого мистецтва. Цією виставкою вирішили заглибитися в галузь кераміки. Багато хто думає, що то – тарілки, глечики та чашки. Насправді, це є справжні арт об’єкти. І вони сильно відрізняються, наприклад, від скульптури. Вони інші, начебто більш живі. Це й хотілося довести. Тому в рамках виставки ми з Олесею вирішили провести 28 листопада круглий стіл-дискусію (кожен може прийти послухати) про термінологічний та категоріальний апарат, яким користуються дослідники сучасної української кераміки.

Олеся Дворак-Галік:Так, ми хочемо зібрати експертів, які займаються теоретичними розробками саме в кераміці, та розібрати термінологічні проблеми, з якими ми стикаємося.

 

У чому вбачаєте сенс саме жіночої виставки?

Ірина Акімова: Ця виставка – одна з багатьох, що були ініційовані чи організовані нашою громадською організацією  UAFRA («Українська асоціація жіночих досліджень у мистецтві», Ukrainian Association for Feminine Researchin Arts). Місія UAFRA – допомагати побудові суспільства рівних можливостей та творчої свободи через підтримку жіночого мистецтва, національного і міжнародного арт-активізму. Рівні можливості означають також відсутність гендерної дискримінації. У світі і в Україні також є ознаки гендерної нерівності, у тому числі в сфері мистецтва. Річ про нерівний доступ до можливості промотувати свою творчість (доступ до виставкових просторів, музеїв) та отримувати адекватні фінансові результати від реалізації результатів творчості. Тому у світі є багато організацій, що підтримують жіноче мистецтво, тобто жінок у мистецтві, допомагаючи досягненню гендерної рівності як невід'ємної частини демократичних цінностей сучасного суспільства. В Україні UAFRA поки майже єдина така організація. Ми вважаємо  жіноче мистецтво універсальною мовою, яка допомагає вести широкий діалог із суспільством, сприяє професійному та творчому розвитку жінок, та промотує зростаючий вплив жінок на громадське життя і мистецтво як один зі шляхів для відновлення суспільної гармонії.

Тому ми підтримуємо, у першу чергу,  арт-проекти жінок у різних напрямах (візуальне мистецтво, література, музика). Проект «Подих вогню» став першим, присвяченим  кераміці.

 

 

Як народилася назва проекту?

Олеся Дворак-Галік: Було запропоновано кілька варіантів. Але зупинилися на цій – «Подих вогню». Ми хотіли підкреслити процес приборкування жінкою природного матеріалу глини вогнем та об’єднати гостьові об’єкти. У нас є текстиль (де представлена стихія води, без якої глина не стане пластичною), живопис (процес створення арт-об’єкту) та фотокартка (керамічні поверхні та їх текстура).

 

Які ще були варіанти назв?

Олеся Дворак-Галік:  «Богині вогню», але зупинились на подиху (усміхається).

 

Як довго і за яким принципом ви  відбирали учасниць?

Олеся Дворак-Галік:Я запропонувала тих учасниць, з якими ми працюємо вже не перший рік у рамках фестивалів та виставок. Але є і студентки, які вперше виставляються в нашій галереї. Мій вибір був зумовлений професіоналізмом мисткинь, які мають професійну освіту та свій стиль. Також ми розуміли, що відібрані роботи мають добре уживатися в єдиному просторі галереї та презентувати різні  матеріали: порцеляну, шамот, глину та різні техніки її формування.

 

Чоловіки-керамісти виявили бажання взяти участь?

Ірина Акімова: У цей проект ми не запрошували  чоловіків. Ми дали максимальні можливості художницям різного віку та напряму показати своє бачення сучасної кераміки. Мені було дуже приємно продемонструвати на виставці свій гостьовий проект «Anima», в якому я спробувала візуалізувати, як у творчому полум’ї  народжується керамічний витвір. Ми плануємо організовувати у майбутньому виставки разом з чоловіками, або навіть суто чоловічі, на теми, пов’язані з роллю та проблемами сучасної жінки в суспільстві.

 

Чи є ідея зробити подібну виставку у чоловічому виконанні?

Олеся Дворак-Галік: Чоловіки відразу почали писати: «Коли буде наша виставка?». На що я відповіла: «Як тільки будуть пропозиції, так і ми будемо готові!». І в цьому є сенс. Адже, можливо, найближчим часом потрібно буде захищати чоловіче керамічне мистецтво, в учбових закладах керамісток набагато більше, аніж хлопців. Є тенденція до виходу чоловіків з цієї професії. Хоча колись було інакше: чоловіки займалися формотворенням, а жінки – декоруванням. 

 

Немає культур, де не використовувалася б глина і не було б створено жіночих силуетів (наприклад, статуетка «Вілендорфська Венера»). Чому, на ваш погляд, первісні люди створювали фігури саме жінок?

Олеся Дворак-Галік: Напевно, тому, «що бачимо, те й робимо», а ліпили, в основному, чоловіки.

Анастасія Гончаренко: Це пішло від культу плодючості (родючості), з яким асоціювалася жінка, як богиня-земля, матір-богиня.

 

Як кераміка виживає на фоні появи різноманітних сучасних медіумів та матеріалів?

Анастасія Гончаренко: Легко! Кераміка як природний матеріал була від початку та, ймовірно, завжди буде представлена у творчій практиці. Поведінку нових матеріалів ще потрібно дослідити з часом, а з глиною – все зрозуміло.

Олеся Дворак-Галік:Також важливо, що кераміка може відтворити будь-яку фактуру. Вона може імітувати камінь, дерево, бронзу, пластик – усе що завгодно! І легко поєднуватися з різноманітними матеріалами. До речі, я це люблю робити у своїх роботах!

 

Кераміка  сприймається як крихкий матеріал. Ідея жіночої виставки якось конотує до вразливості жіночої натури?

Анастасія Гончаренко: Мені сучасна жінка не здається сильно вразливою, може, навіть навпаки. Але враховуючи, що жінка є мінливою, то, мабуть, такі паралелі можна провести. Проте категорично про крихкість сучасної жінки я б не казала.

 

Якщо порівнювати керамічні художні об'єкти зі скульптурою з металлу або бронзи, у чому основні відмінності сприйняття та впливу на глядача?

Олеся Дворак-Галік: Мені здається, що немає різниці. 

Анастасія Гончаренко: А мені гадається, що є. Поряд с бронзою та металом, глина виглядає більш теплою, рукотворною та фактурною.

 

Що робить витвори з глини такими живими і привабливими на дотик?

Олеся Дворак-Галік:Глина – дуже тактильна та притягує глядача. Вона «приймає» на себе природу. Якщо вона на вулиці, то стає холодною, у приміщенні –дихає затишком та щиро ділиться теплом, яке увібрала в себе. Але я, як кераміст, будь-який матеріал хочу відчути на дотик.

 

Зараз є тенденція висловлювати красу через простоту форм та мінімалістичне наповнення. Чи торкнулося це кераміки і з чим це пов'язано?

Анастасія Гончаренко:Так, є. За всю історію розвитку мистецтва вже стільки всього було випробувано, "нанизано» на первинні основи, що сучасні митці віддають перевагу природнім формам та кольорам.

Олеся Дворак-Галік: Щодо моїх робіт, то все залежить від філософської ідеї, яку я закладаю. Мені здається, це притаманно багатьом митцям: спершу – ідея, завдання, потім – спосіб реалізації. А буде він реалістичний чи мінімалістичний – це вже другорядне питання.

 

Що зараз переважає на ринку України: декоративна чи утилітарна кераміка? Що більше продається?

Олеся Дворак-Галік: Завжди ужиткове продається більше, ніж мистецьке. По-перше, це пов’язано з ціною. По-друге, з просторовими можливостями. Арт-об’єкт вимагає повітря навколо себе, спеціально організований простір. Не у всіх є така можливість.

 

У чому відмінність між чоловічими та жіночими художніми об'єктами з кераміки?

Олеся Дворак-Галік:Я вважаю, так само як чоловіки можуть робити щось ніжне, витончене, так само є монументальні жіночі роботи. Тобто це залежить від характеру людини.

Анастасія Гончаренко: Я не зовсім погоджусь. Я б сказала, що жіноче мистецтво більш емоційне і має теплішу енергетику. Коли я заходжу в галерею, то можу інтуїтивно розпізнати, жінка це створила чи чоловік. Але, можливо, це вже щось на кшталт професійної деформації в доброму сенсі цього слова.

 

Ірина Акімова: Різниця між творчими витворами пов’язана не стільки з чоловічою або жіночою статтю, скільки з особливостями творчого та технічного підходу митців. Часто жінки створюють романтичні та дуже точні психологічні образи, бо тонко відчувають психологічні нюанси життя. Тому я не приймаю протиставлення жіночого та чоловічого мистецтва, бо мистецтво єдине для всіх. Але підтримку жінок у мистецтві вважаю необхідним інструментом для розвитку суспільства рівних можливостей.

 

Як ще можна популяризувати мистецтво кераміки, на ваш погляд?

Ірина Акімова: Популяризація мистецтва, керамічного та іншого, потребує розвитку сучасних виставкових просторів, симпозіумів, професійних маркетингових стратегій для виходу на національний та міжнародний арт-ринки. Це завдання для культурної політики держави, яка повинна включати не лише дуже помірні, на жаль, інструменти державної підтримки, але й промотувати та створювати гарні умови  приватних учасників арт-ринку.

 

***

 

Акімова Ірина Михайлівна – народилася в 1960 році в Харкові. Закінчила економічний факультет Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна та є кандидаткою економічних наук, доцентом і стипендіатом муніципальних ФундаційОлександра фон Гумбольдта. Директор громадської організації Аналітичний центр «Нова соціально-економічна політика». Ірина – київська художниця, представниця фігуративного мистецтва, засновниця та ідейний лідер громадської організації «Українська асоціація жіночих досліджень в мистецтві» (UkrainianAssociationforFeminineResearchinArts, UAFRA).

 

Олеся Дворак-Галік – художниця.

Творчість художниці – є синтезом філософських та художніх об’єктів, поєднаних концептуальною проблематикою.Однією з основних тем у творчості художниці є людина і природа, у якій вона живе, соціальні й політичні проблеми, які хвилюють кожного.У своїх просторових композиціях Олеся поєднує кераміку з такими матеріалами, як метал, дерево, текстиль, матеріалами вторинної обробки тощо.Народилася в Ужгороді,  живе та працює в Києві. Закінчила Ужгородське Училище Прикладного Мистецтва, Інститут Громадського менеджменту (Львів) та Львівську АкадеміюМистецтв (кераміку).Організувала арт-простір «ЦеГлинаАрт» та фестиваль сучасної кераміки «ЦеГлина».

 

Анастасія Гончаренко – кандидатка мистецтвознавства (Ph.D. inArt), наукова співробітниця Інституту проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України, арт-журналістка, арт-критик, кураторка художніх виставок, співзасновниця фестивалю молодіжного мистецтва «ArtSeasonsContemporary», співкураторка проекту «WomansArtNow». Засновниця мистецької агенції ArtBureau. Учасниця регіональних, всеукраїнських та міжнародних конференцій (в т.ч. міжнародної конференції «Degreeand Professional» благодійного фонду «RomualdodelBianco», м. Флоренція, Італія). Закінчила Харківську державну академію дизайну та мистецтв (Харків) та Національний прикарпатський університет ім.Василя Стефаника (Івано-Франківськ).