Виставка художньої кераміки у межах Фестивалю «ЦеГлина», що тривала протягом чотирьох червневих днів у просторій виставковій залі сучасної архітектурної споруди «Олімпійський» в Києві, миттєво, з першого погляду приголомшує, осліплює, вдаряє по свідомості високим професійним рівнем творів учасників фестивалю.

 

І завдячуючи тому, що чудові митці з Києва, Львова, Луцька, Полтави, Запоріжжя, Ужгорода долучилися до фестивалю, і тому, що куратори зробили досить точний відбір робіт авторів, вдалося побудувати цілісну і якісну експозицію.

У кураторів – Олесі Дворак-Галік та Юлі Островської  вийшла доволі  виграшна експозиція і, до речі, не лише завдяки авторським творам, а й завдячуючи прекрасному виставковому обладнанню, яке вони задіяли.

 

Олена Бланк. "Дрова". Фото: Олександр Патока

 

Для мене дуже важливо, що цю виставку ініційовано і зроблено саме в Києві. Про таку виставку професійної кераміки, яка б вибудовувала подібну широку панораму можливостей художньої кераміки та продемонструвала таку розкішну керамічну палітру, я мріяла від 2003-го – року організації мною в Українському домі  виставки під назвою «Сучасне професійне декоративне мистецтво України. Трансформація образу» в рамках мого авторського арт-проекту «Декоративне мистецтво України кінця ХХ століття. 200 імен», де було експоновано понад 1000 робіт більш ніж 200 художників професійної кераміки, скла, текстилю, металу, дерева, а з них, немало-небагато, - 70 керамістів.

 

Серед тих сімдесяти - багато хто з нинішніх учасників фестивалю, і мені дуже приємно, що саме їх твори сьогодні складають в цьому просторі, так би мовити, «золотий фонд» експозиції. Це мої улюблені кияни-керамісти – лауреати численних міжнародних виставок і симпозіумів Неллі Ісупова, Марко Галенко, Гія Міміношвілі, Олена Бланк, Тетяна Зайцева, Андрій Ільїнський, Сергій Козак. Серед учасників фестивалю є  не менш шановані мною керамісти зі Львова: такі високі професіонали як  Тарас Левків, Степан Андрусів, Василь Боднарчук, Уляна Ярошевич, художник з Луцька, але годованець львівської школи Володимир Хижинський – це теж дорогі для мене митці, учасники арт-проекту «200 імен». Це і геніальна Світлана Пасічна з Полтави , яка в студентські роки пройшла потужну школу ленінградської Мухінки, а вже у 1991 р. отримала Гран-прі на бієнале в Фаенці в Італії, а потім у 1994 р. – Золоту медаль Міжнародної бієнале кераміки у Вальорисі у Франції.

 

Тарас Левків "Портрет планети" Фото: Олександр Патока

 

 

Серед учасників і багато обдарованої молоді, яка залюбки відгукнулася на можливість спробувати свої сили у цьому фестивалі. Упевнена, що цей перший фестиваль буде мати такий гучний розголос серед митців, що вже в майбутньому до його кураторів буде вишиковуватися величезна  черга з керамістів, охочих долучитися до наступних фестивалів.

 

Які мої загальні враження від виставки і що я вважаю виключно важливим тут. Перш за все те, що новітню кераміку  кураторами виразно представлено як вид ускладненої синтетичної творчості, яка об’єднує такі образотворчі види як скульптура, живопис, графіка, але втілену у керамічних матеріалах. Саме тому кераміка виступає як мистецтво надто цікаве у своєму експериментальному формотворенні і багатоманітне у своїх образних, пластичних, конструктивних, фактурних властивостях глини, шамоту, кам’яної маси, порцеляни. Ця виставка вражає різноманітністю авторських індивідуальних шукань, співіснуванням в експозиції розмаїття абстрактно-декоративних і образотворчих, відсторонено-безсюжетних і філософсько-змістовних творів, в яких митці кожний по-своєму втілюють розуміння світу в часових і просторових вимірах.

 

Світлана Пасічна. Фрагмент декоративної композиції. Фото: Олександр Патока

Ми сьогодні є свідками того, що професійна кераміка відчайдушно намагається «емансипуватися» від традиційної для неї вжиткової функції, яскраво стверджуючи свою внутрішню естетичну незалежність, самодостатність, самоцінність, доводячи, що вона, подібно до образотворчих видів, так само здатна на «творення образів», які мають існувати у формах декоративної пластики, арт-об’єктів, настінних панно і в інтер’єрному середовищі, і у виставковому просторі, і в музеях, ні до чого «не прикладаючись», окрім душі, уяви, асоціативного мислення глядача. Проте, коли твір виконує естетичну функцію на рівні витвору високого мистецтва, і водночас має вжиткове призначення – це, з моєї точки зору, - найвищий мистецький пілотаж, і такі роботи тут теж присутні, що відрадно.

 

Ця виставка видається вельми яскравою в розмаїтості новаторських шукань у стилях класичного модернізму та постпостмодернізму. Багатоманітність авторських пошуків і знахідок разом з відкритим протистоянням різних течій, разом зі здоровою творчою конкуренцією є і визнається  нормою професійної кераміки  кінця ХХ – початку ХХІ століття, і це прекрасно на тлі спогадів українських художників і мистецтвознавців старшого поколіня про стагнацію в мистецтві  тоталітарних часів.

 

Світлана Пасічна. Фрагмент декоративної композиції. Фото: Віталій Дмитрук

 

У порівнянні з тією моєю виставкою в Українському домі 11 років тому, відчуваю, що українські майстри професійної кераміки йдуть до ще більшого поглиблення образно-пластичних пошуків, до нетрадиційних підходів у використанні керамічних матеріалів, до відкриття їх прихованих художньо-емоційних можливостей, творчо переоцінюючи увесь багатющий художній досвід та естетичні ідеали своїх попередників. І, таким чином, крихка кераміка, що найкраще володіє узагальненням форми, залишається особливо причетною до вічності.

 

Підкреслю, що сильною стороною  узагальненої за формою новітньої  кераміки є асоціативність і багатоплановість образності, і майже усі твори  на виставці відрізняються цими якостями. Найцікавіші твори ті, де гранична умовність і лаконічність пластики з мінімумом засобів художньої виразності дають неймовірно потужний естетичний ефект, породжуючи цікаву образність.

 

Я під враженням від творчості  Володимира Хижинського, який впродовж останнього десятиліття увесь час експериментує, випробує усе нові авторські прийоми, які втілено на виставці в його високотехнологічних абстрактних панно-диптиху «За горами гори», у різнокольоровій абстрактно-геометричній композиції, пластика якої викликає віддалені асоціації з майданівськими шинами. Саме ця робота стала символом фестивалю «ЦеГлина», зображення якої вміщено на його плакаті.

 

Володимир Хижинський. "Вогонь, Земля, Вода в повітрі" Фото: В. Хижинський

 

Експозиція яскраво доводить, що станково-декоративна професійна кераміка – це мистецтво з безмежним тематично-образним діапазоном. На виставці  багато сміливих, неочікуваних для кераміки образів. Але особливо мене вразила драматичність образності скульптурної композиції «Двоє»  Володимира Хижинського, який, гадаю,  першим в кераміці торкнувся  подібної дуже делікатної  для нашого суспільства теми, яка викликає у глядачів надто неоднозначні враження. Але за образністю, за своєю пластикою - це дійсно витвір справжнього мистецтва, на відміну від представленої в експозиції камерної скульптурної еротики у вигляді фонтану-ню. Я не ханжа, проте вважаю, що кераміка – це така територія, де небажана подібна відверта вульгарність, яка тягне художника  переступати за межу мистецтва.

 

Володимир Хижинський. «Двоє». Фото: Віталій Дмитрук

 

Наприкінці хочу сказати, що наші українські художники продовжують дивувати. Вражає, що фінансова скрута, різка зміна соціально-економічних умов  в Україні, особливо впродовж останнього – такого трагічного для нас року, не сповільнили творчих пошуків митців. Українські  майстри професійної кераміки – неперевершені, несамовито талановиті і дуже  хочеться, щоб про них дізналася уся Україна і  увесь світ.