Австрійський перформер Хрістіан Вінклер розповів Александеру Кроліковскі про місію митця у глобалізованому світі перманентної катастрофи, принагідно пояснивши, як краще поводитися Україні в єдиному європейському просторі.

Франц фон Штрольхен (Franz von Strolchen) — псевдонім, під яким працює як індивідуальний митець Хрістіан Вінклер, так і колектив, що займається театром і перформанс-артом. Франц фон Штрольхен базується в Граці, Австрії, але постійно гастролює. Колектив зацікавлений в створенні нових способів комунікації, сприйняття та  створенні нових спільнот з перформативною метою.

Група митців працює на межі між реальністю і фікцією, розмиваючи кордони документальних і художніх, справжніх і фальсифікованих історій.  З 2010 року Францем фон Штрольхеном було реалізовано декілька проектів, зокрема, перетворення цілої корпоративної будівлі в мозок злочинця, дискусії дивних утопічних ідей спільного життя в традиційних пабах,  трансформації нічного клубу у вигадану державу...

Під час Фестивалю Кіно і Урбаністики «86» колектив Франц фон Штрольхен представив перформанс «МІЙ ПЕРСОНАЛЬНИЙ ЧОРНОБИЛЬ», заснований на інтерв'ю, довгострокових дослідженнях, а також авторських письмових текстах та значній долі імпровізації. Колектив, що показував перформанс в Славутичі, складався із драматурга Хрістіана Вінклера, сценічного дизайнера Андреа Коцці, асистентки Юлії Фассгубер, виконавців Яніни Руденської та Флоріана Требінгера, художниці по костюмах Катрін Вольферманн. Перформанс справив надзвичайне враження на аудиторію, і мені пощастило дізнатись більше про його концепцію та поспілкуватись із Хрістіаном.  

 

Франц фон Штрольхен 

Як довго ви працюєте як колектив? Що було ключовим моментом, завдяки якому розпочався цей проект?

Франц фон Штрольхен працює в якості колективу, який постійно змінюється, вже протягом семи років. Цей проект розпочався як дослідницький в Україні і в Австрії в 2016 році, і після цього важливо було зібрати групу людей, які мають певні навички (акторська майстерність, хореографія, сценічна режисура, костюмний дизайн та ін.), та водночас здатні виступати перед аудиторією.

Розкажіть детальніше, з якими темами ви працюєте?

Первісна ідея нового твору завжди особистісна і індивідуальна. Кожний перформанс Франца фон Штрольхена походить від однієї особистості, лише для того, щоб поділитись цією ідеєю в групі, а потім розвинути її в колективній роботі. Франц фон Штрольхен завжди є першою особистістю, яка потім трансформується в колектив. Можливо, саме тому теми майже завжди пов'язані з питанням: «Як суспільство може знайти різні способи спільного життя, як ми можемо визначити нашу загальну історію, наш загальний наратив?»

 

Франц фон Штрольхен 

Україна взяла курс на інтеграцію в європейський культурний простір. Що ви думаєте про це?

Це складне питання. Тим паче, що в мене є відчуття, що в європейському культурному просторі зараз купа проблем. На мій погляд, «європейський образ мислення» і його загальновідомий «гуманізм» знаходяться в занепаді. Те, як Європа розвивалася в останні десятиліття, зовсім не те, чим вона колись була відома (філософія, демократія, інтелектуальне мислення, культура). Проте я все ще думаю, що проект Європейського Союзу − чудова ідея, але в той же час ми повинні виправити багато речей разом. Особливо молоді люди мають усвідомлювати, що Європа без кордонів і націоналістичних тенденцій − це єдиний шлях вперед. І якби я міг відмовитися від свого австрійського паспорта, щоб отримати «європейський паспорт», я б зробив це негайно.

Коли я дізнався, що ви збираєтеся зробити спектакль, присвячений Чорнобилю, у мене були побоювання, що це буде ще одна спекуляція на тему трагедії. Але ваш перформанс перевершив всі очікування. Чи були у вас думки стосовно того, що місцева аудиторія матиме певні упередження щодо перформансу на тему, яка неухильно використовується щороку?

Звісно, ми багато про це говорили. Ми не хотіли бути «тими австрійцями, які приїжджають в Україну і розповідають там про Чорнобиль». Проте, завжди знайдуться люди, які помиляються, головним чином тому, що такі люди складають свою думку про наш перформанс ще перед тим, як побачать його.

Але я вважаю, для більшості людей зрозуміло, що ми не зацікавлені у експлуатації теми  Чорнобильської катастрофи. Тим паче, що нас більше цікавить феномен історичної події, а не власне катастрофа з її особистими трагедіями. Ми хотіли поставити запитання: «Як люди пам'ятають історичні події і як ці події формують їхнє життя і їхню самобутність?» І оскільки Чорнобиль був моєю першою великою історичною подією, яку я запам'ятав і яка сильно вразила мене, я хотів дізнатись, чи є в інших людей така ж сама пам'ять, як в мене (в Австрії, звідки я родом, і в Україні, де це відбулось). Виявилося, що коли ви питаєте людей про Чорнобиль, вони починаються думати про те, яким чином різні історичні події вплинули на їхнє життя. Отже, для мене Чорнобиль був лише відправним пунктом для розмови про відчуття історії та приналежності до неї.

 

Франц фон Штрольхен 

Коли йдеться про австрійське мистецтво, багато людей згадують віденський акціонізм. Як ця школа вплинула на вас?

Я думаю, що це вплинуло на мене більше як на молоду людину у віці 15-16 років, яка чула про віденський  акціонізм, мені подобалося, як вони висловлювали себе в тому, що відбувалося тоді, та їхні провокації проти споживацького суспільства 1950-60-х років.

Зараз стає все складніше провокувати людей, оскільки мейнстрім-медіа вже роблять це (телевізійні шоу, в яких люди прибивають свої тестикули до підлоги та ін.).

Тому сьогодні для мене провокування людей стало досить нудним. Я скоріше волів би змусити їх замислитись про те, ким вони є і де знаходяться в своєму суспільстві та своєму житті.

 

Франц фон Штрольхен 

Фото: Надія Дяченко

 

Нині Україна переживає важкий період розриву з минулим. Як ви думаєте, чи може нам допомогти австрійський художній досвід?

Це звучить, як стара історія, але у австрійського суспільства все ще є проблеми з минулим − йому досі не вдалося правильно розповісти про все, що сталося у Другій світовій війні. І я боюся, що вже занадто пізно. Тим не менш, ще важливіше говорити про те, що в суспільстві є щось на зразок «колективної пам'яті». Може, в майбутньому нам потрібно більше мати справу з певними феноменами в історії, ніж із конкретними історичними подіями.  Ось чому мені подобається дивитися за кордон (в попередніх роботах, наприклад, на Македонію, Індію, Великобританію, США, Угорщину, Україну), щоб краще зрозуміти ці  феномени і перенести їх на мою власну культуру. Це найважливіше для мене: що ми можемо вчитися один у одного, просто розмовляючи, в межах кордонів і через них. Тому я вважаю, що перформанс «Мій персональний Чорнобиль» не про те, щоб навчити кого-небудь чому-небудь, іноді дискусії після виступу є більш важливими, ніж сам виступ, тому що тоді ми також дізнаємося щось нове від аудиторії...

У своїй роботі ви звертаєтесь до реконструкції. Ви використовуєте цей прийом і в інших творах також? 

Майже кожна робота Франца фон Штрольхена заснована на документальному матеріалі. Однак ми завжди фантазуємо. Врешті, майже не існує фактичної правди. Але щойно матеріал був вигаданий, ми повертаємо його в документальну форму − в цьому випадку форма є реконструкцією. Метод реконструкції стверджує, що щось сталося саме так, як ми це відтворюємо. Я вважаю це цікавим. Реконструюючи щось, воно стає справжнім.  Навіть якщо аудиторія дізнається під час виступу, що багато чого було вигаданим, люди все ще хочуть вірити. Отже, перше запитання з аудиторії завжди: «Скажи мені, наскільки це правда?» Але я думаю, що це неправильне запитання. Запитання має бути: «Скажи мені, чому я хочу, щоб це було правдою?»

 

Франц фон Штрольхен 

В описі проекту йдеться, що вибух на Чорнобильській АЕС став тим пунктом, який привів нас в стан перманентної катастрофи. Відтоді глобальна криза стала глибшою. Як ви думаєте, чи можемо ми знайти вирішення глобальних проблем? Можемо вплинути на те, що відбувається, чи лише наголосити на проблемі? Яка роль художника в цьому?

Роль художника − висувати сміливі вимоги. Моя смілива заява: перманентний стан катастрофи почалося з Чорнобиля. І це дійсно те, що я відчуваю. У цьому твердженні немає наукових доказів, але я не вчений, а митець. Хтось може захотіти назвати свій перформанс «Мій особистий 9/11» або «Мій особистий лижний випадок». І хтось ще може не погодитися з цим твердженням в цілому.

Крім того, я не вважаю, що в минулому все було краще, і в той же час у мене немає рішення для будь-якої з наших актуальних проблем. Я можу тільки спостерігати за світом, в якому я живу. І ця нова точка зору, яку я представляю, можливо, змінить погляди людей на такі речі, як політика, права людини, сексуальність, спільне життя або просто любов. Можливо, це звучить наївно і романтично, але це єдине, що я можу запропонувати: думати трохи інакше, ніж більшість інших людей, і бути доволі впевненими (або достатньо зарозумілими?), щоб надати іншим можливість побачити...