Читати англійською

 

13 січня данський мистецький дует Hesselholdt & Mejlvang (Софі Хессельхольдт та Вібеке Майлван) у співпраці з фондом ІЗОЛЯЦІЯ та компанією BigMedia, найбільшим сейлз-хаусом зовнішньої реклами в Україні, представили проект “Точки дотику” у публічному просторі Києва. З 5 січня 2018 року роботи мисткинь прикрасили 50 білбордів міста. ArtUkraine розпитав художниць про роботу над проектом, оптимістичне мистецтво та художні практики в громадському просторі. 

 

Як розпочалася ваша співпраця з Ізоляцією та Big Media?

 

Вібеке: Я познайомилася з Катериною з Ізоляції у 2014 році, коли ми обидві були в резиденції в Південній Кореї, і з тих пір ми підтримували зв’язок. Згодом ми почали вже конкретніше говорити про створення проекту тут, у Києві або в Україні. Ми розглядали різні варіанти і останній, який ми обговорювали протягом близько двох років, втілився у цей білбордний проект.

 

Софі: Ми були в резиденції в Ізоляції, аби заглибитися в місцевий контекст для реалізації проекту. Нас запросила Катерина, яка сказала: “Ми робимо цей білбордний проект у співпраці з Big Media”, і запропонувала нам приїхати до Києва, аби зробити дослідження.

 

В: І зустрітися з Big Media, щоб обговорити варіанти співпраці, те, як ми могли б реалізувати цей проект разом.

 

Якою є концепція “Точок дотику”?

 

С: Ми працюємо з прапорами вже багато-багато років, з різноманітними прапорами. Тому для нас було природним поглянути на український прапор, синьо-жовтий, і спробувати зрозуміти, чи зможемо ми якось працювати з цими кольорами. Ми цікавимося поняттями національності та національних почуттів, багато з наших проектів досліджують ці теми. Нашою відправною точкою став прапор, далі ми багато читали про Україну, її історію і, знаєте, усе про війну, анексію і всі ці події. Ми приїхали з Данії, дуже спокійної скандинавської країни, тому нам потрібно було знайти спосіб поглянути на Україну з нашої точки зору і спробувати зробити проект, який мав би сенс. Чому ми приїхали зі Скандинавії, щоб щось сказати про Україну? З’ясувати це було нашим завданням.

 

Тут і далі — проект Софі Хессельхольдт та Вібеке Майлван “Точки дотику” на вулицях Києва

Усі зображення надано організаторами

 

Чому саме прапор став цим символом, що постійно повторюється у вашій художній практиці? А також колір, яке місце у вашій художній мові займають кольори? Зокрема, говорячи про кольори українського прапора: що саме привернуло вашу увагу і надихнуло вас на розробку цієї концепції?

 

В: Прапори багато розповідають про те, хто ми і як ми почуваємо себе в конкретній країні. У Данії ми використовуємо датський прапор по-різному: вішаємо його на нашу ялинку, у нас є багато прапорів на кожному святкуванні дня народження і в національні дні, і ми дуже пишаємося і радіємо нашому прапору. Коли ми приїхали в Україну, ми помітили, що кольори вашого прапора можна зустріти скрізь на Майдані. Ви можете побачити невеликі браслети, які люди намагаються продати у якості сувенірів, а вулиці і будівлі пофарбовані в синій і жовтий кольори у різний спосіб. На мою думку, дослідження прапора — це спосіб зрозуміти країну.

 

С: Можливо, це тому, що ми займаємося цим весь час, ми дуже зосереджені на прапорах і способах використання національних кольорів у нашому повсякденному житті. На цих білбордах два кольори, змішуючись, утворюють зелений. Таким чином, прапор перетворюється у щось нове. У цьому багато символізму. Крім того, якщо ви змішаєте жовтий і синій, ви отримаєте зелений, колір, що втілює надію, а для нас він також символізує краще майбутнє, можливо, екологію і безліч інших позитивних речей. Тож для нас це був спосіб побачити, що міститься всередині цієї нації: щось кипляче, щось цікаве і нове може виникнути при змішуванні двох кольорів. Символіка дуже проста, тому що, коли ми працюємо в громадському просторі, для нас важливо, щоб зміст був зрозумілий. Ви маєте розуміти його ось так (кляскає пальцями), тому що ви можете поспішати або бути за кермом, тож меседж має бути дуже простим, щоб люди справді вхопили його.

 

В: Це також пов’язано з тим, що, коли ми зустрілися з Ізоляцією і Big Media, вони сказали нам, що на тутешніх вулицях не часто можна побачити арт-проекти. Ми дуже звикли до цього в нашій частині Європи, вже багато-багато-багато років на вулицях можна зустріти безліч проектів. Для нас це просто природна річ, те, що люди усіляко самовиражаються на вулицях, але тут це не вважається таким вже звичним. Ось чому для мене було важливо, щоб символічне було простим, щоб дитина могла зрозуміти його або люди, які не цікавляться мистецтвом. І вони могли б подумати щось на зразок: “Гаразд, це якась веселка, тут відбувається щось барвисте, ми змішуємо синій і жовтий і отримуємо зелений”. Можливо, вони по-своєму спробують зрозуміти, що відбувається щось нове.

 

 

Згодом ви доповнили ці фони певними твердженнями, що розповісте про них?

 

С: Ми розділили проект на два етапи. Перший етап тривав п'ять тижнів, коли в громадському просторі Києва були розміщені тільки фони. Для мене вони схожі на “дірки” в місті. Тобто, у Києві можна побачити багато реклами, але наші білборди не мають ніякого комерційного змісту, тож  ви раптом бачите щось інше, що відкриває вашу фантазію, спонукає до роздумів. Після цих п'яти тижнів ми додали твердження. Вони написані вручну, так само як фони — це наші власні акварельні малюнки. Для нас було важливо, щоб це виглядало так, ніби це справді написала людина. І меседжі дуже позитивні. Це слогани, які намагаються змусити людей залишатися згуртованими, думати про краще майбутнє, про хороше майбутнє. Себто, як ми можемо уявити собі гарне майбутнє разом, досягти єдності, а не бути роз’єднаними. Можливо, це дуже наївно, абощо, але це заклик до дії, аби люди могли триматися разом і робити щось хороше і позитивне для своєї країни.

 

Багато з ваших проектів представлені на вулицях. Коли ви тільки започаткували свій дует протягом університетських років, чому ви вирішили працювати з громадським простором?

 

С: Ми завжди хотіли сягнути людей, які не ходять в мистецькі інституції. Звичайно, ми хочемо спілкуватися з мистецтвознавцями, художниками і людьми, які цікавляться мистецтвом, але ми також хочемо говорити зі звичайними людьми на вулицях. Наша концепція мистецтва дуже оптимістична й ідеалістична. Ми дійсно думаємо, що можемо щось змінити в світі, і для нас цікаво подивитися, чи можемо ми трохи змінити їхній спосіб мислення або дати їм нові думки чи щось ще, аби трішечки змінити цей світ.

 

Ви говорите, що ваша концепція мистецтва оптимістична, але я б не сказала, що вашу художню мову можа назвати оптимістичною. Ваш нещодавній проект “Точки дотику”, він нетиповий у порівнянні з вашими попередніми роботами, що є песимістичнішими.

 

В: Так, це правда. Ми хотіли б продовжувати виробляти цю оптимістичнішу художню мову з одного боку, але я думаю, що нам також потрібні інші засоби. Тому що в Данії або Скандинавії, ми більше вникаємо у всілякі проблеми в суспільстві, і саме тому ми намагаємося більше протистояти цим ситуаціям. Але приїхати сюди і спробувати сказати що-небудь про український народ чи про ваші почуття або щось ще — я не думаю, що ми можемо це робити. У такому разі нам потрібно було б залишатися тут дуже довго, щоб зрозуміти місцевий контекст.

 

 

Тепер я це розумію, тому що, коли я була на вашому сайті і бачила ті проекти, які ви зробили в Данії, вони іноді досить песимістичні і вельми критичні. І ось тут, в Україні, ви робите такий оптимістичний проект... Тобто, з моєї точки зору, Данія виглядає як розвинена країна, що не має так багато проблем, натомість тут у нас є багато питань, на які можна вказати, тож такий підхід зацікавив мене.

 

С: Так, цікаво, що ви про це говорите, але це, до певної міри, збіг. У 2016 році ми зробили проект “Надія, не страх” — великий банер старої комуністичної партії з розірваних прапорів, які ми зшили докупи. Тож ми написали це гасло “Надія, не страх”, і, можливо, це був перший випадок, коли ми зробили щось дуже конструктивне або позитивне, і це нам сподобалося. Це дало нам якийсь новий напрямок, щось, чим ми захотіли поділитися, замість того, щоб бути сповненими песимізму та критики й вказувати на різні проблеми. Світ сповнений негативу. Тому для нас питання полягає в тому, як створити кращий світ. Це справді наша нова тема. Це не значить, що ми не робимо інших речей, але насправді ми зараз пишемо книгу під назвою “Радикально краще майбутнє”, тож це не лише цей український проект, це певною мірою новий старт для нас. Ми беремо з собою старі роботи, і ми все ще працюємо над деякими подібними проектами, але ми також змінюємося самі і намагаємося безпосередньо впливати на світ, намагаючись вказувати і на всі хороші речі також.

 

В: Так, але я думаю, що ми продовжимо працювати в обох напрямках, і ви побачите в майбутньому обидва засоби вираження. Насправді, коли ми вперше приїхали в Україну в листопаді, першим, що ми зустріли в аеропорту, був напис “Зупинити корупцію”, і ми подумали: “Боже мій, такого ніколи не побачиш в Данії”.

 

С: Ми є країною без корупції номер один у світі, тож ви ніколи не побачите щось подібне в Данії, оскільки її там немає, тільки на дуже невеликому рівні. Ви будете сміятися, почувши, які історії потрапляють до ЗМІ в Данії. Наприклад, нещодавно наш прем'єр-міністр провів тижневу відпустку в чиємусь літньому будиночку. І ЗМІ пліткують, чи це вплинуло на його ставлення до цієї офіційної людини, яка фактично дала це йому. Я хочу сказати, що такі випадки дуже незначні в порівнянні з тим, що відбувається тут.

 

В: Тому що сума грошей, яку він витратив впродовж цього тижня в літньому будиночку, дуже мала.

 

С: Сміховинно мала (посміхається).

 

В: Я думаю, що в цьому проекті ми могли б багато говорити про війну, і ми багато працювали з темою війни і всіма сумними питаннями, пов’язаними із нею, але я думаю, що в цій ситуації сказано вже так багато, що додавати ще щось з нашого боку було б занадто. Можливо не в громадському місці. Можливо, у мистецькій інституцій ми могли б зробити критичніший проект, заглибившись більше.

 

 

І меседж цього проекту також чіткіший, експліцитніший у порівнянні з вашими попередніми проектами, навіть тими, які були представлені в публічному просторі: вони все одно були більш хитрими.

 

С: Для нас існує велика різниця між роботою в громадському просторі і в художній установі. Якщо мистецтво представлене в інституції, ви маєте вибір: йти і дивитись, чи ні, але в громадському місці ви ніби змушені це робити. Для мене це щось інше. І ці три слогани, ми думали про подальшу роботу з ними, про те, щоб показати їх у всіх великих містах світу, просто змінивши фон. Тож для мене цей проект вийшов інакшим не тому, що це Україна, це скоріше наш власний художній розвиток. Тому що, якби Катерина запросила нас п'ять років тому, я впевнена, що це виглядало б зовсім інакше. І, розвиваючи цю більш позитивну концепцію, ми також прийшли до більш простого висловлювання, ніж раніше. Ми намагаємося відкинути все і спробувати зрозуміти як мало елементів ми можемо використати, аби щось створити. Адже раніше ми складали докупи сотні речей, проекти були дуже складними, а тепер нам цікаво зробити щось якомога простіше.

 

Чи мало значення розташування білбордів? Ваші роботи можна побачити по всій Україні чи лише в Києві?

 

В: Лише в Києві. І ще є один у місті...

 

С: ...назву якого ми не можемо вимовити (сміється). У Львові. Я думаю, що вони розміщені в ідеальних місцях, тому що ми хотіли центр міста, але ми також хотіли мати якомога більше білбордів, враховуючи, що нам було цікаво якось зробити таке собі вторгнення. Щось справді неуникне, те, на що ви дісно наштовхуєтеся на вулицях.

 

 

Чим більше плакатів ви бачите, тим більше ви починаєте про них розмірковувати.

 

В: Так, це саме те, на що ми сподівалися.

 

С: Крім того, оскільки це довготривалий проект, він розпочався 5 січня і завершиться десь через місяць, люди будуть зустрічати його в різних місцях по всьому місту. Можливо, вони вже бачили порожні фони, і це змусило їх замислитись, а тепер вони будуть постійно зустрічати білборди з різними слоганами. Це такий собі проект, що працює у часі, тому, сподіваюся, він впливатиме на людей, які будуть постійно бачити його.

 

Чому ви вирішили, що прийшов час нарешті дати світові трошки позитиву?

 

С: Я думаю, це читання про Україну. Коли ви відкриваєте новини в Данії, все, що ви чуєте про Україну, це війна, корупція, анексія Криму, конфлікти з Путіним, багато негативних новин весь час. Ви не чуєте хороші історії, тому що вони дійсно не сягають засобів масової інформації в Данії. І я думаю, що з іншими країнами та сама ситуація: коли люди чують про Данію, це лише погані історії і ніколи не позитивні. Мені просто здалося неправильним вносити ще більше війни, терору, негативу в Україну, здавалося, що ми могли б зробити щось інакше, замість того щоб зосереджуватися на всіх поганих речах, тому що це відбувається весь час. Ми хотіли зробити щось абсолютно протилежне: “так, добре, існує багато поганих речей, багато неправильного, але все ще існує людство і рівність і місця, де нація в своєму розмаїтті може згуртуватися, і ми все ще можемо наполягати на спробах почати робити щось хороше”. Я думаю, ми могли б зробити такий самий проект в Данії, тому що там також є багато негативу. Політичний клімат дійсно дуже гнітючий. Проблеми абсолютно відмінні, вони стосуються імміграції й того, як інтегрувати всіх іноземців, які приїжджають в Данію.

 

В: І як відправити їх назад...

 

С: Всі політичні дебати зосереджені навколо того, як ми можемо уникнути людей, які хочуть потрапити в нашу країну. Як ми можемо зберегти нашу гарну маленьку країну і не допомагати нужденним в інших країнах. Жити в країні, охопленій ненавистю, дійсно страшно, тому ми хотіли б показати цей проект в Данії також. Насправді у нас був великий проект Йоко Оно (виставка Transmission в Кунстхалі Шарлоттенборг в Копенгагені, Данія — ред.). Він схожий і був представлений по всій Данії. І це було дуже приємно, художниця робила майже те ж саме, що і ми тут, вона просто сказала: “Давайте наполягати на любові, почуттях, на тому, щоб бути разом, на рівності не дивлячись ні на що, на всіх цих приємних речах, а не на тому, щоб потурати поганим речам”.

 

 

Цей акцент на позитивних речах доволі метамодерністський.

 

С: Метамодернізм? Я не знаю цього терміну, але звучить непогано!

 

Це нова концепція мистецтва, яка вважає себе чимось відмінним від постмодернізму, і основний момент полягає власне в тому, щоб повернутися до цього більш оптимістичного сприйняття реальності, яке ми ніби якось втратили.

 

С: Це дійсно хороша концепція!

 

В: Так, я думаю, ми могли б погодитися з цим, тому що ми розглядаємо мистецтво як інструмент. Я маю на увазі, що мова йде про естетику і візуальне, але це також інструмент для реалізації змін. Це дуже важливо для нас. І, можливо, це не завжди вдається, я не знаю, але, сподіваюся, ми в змозі робити невеликі зрушення.

 

Що для вас “мистецтво”?

 

С: Я думаю, для мене мистецтво — це просто необхідна умова гідного життя, те, без чого ви не можете жити; якби його не було, світ був би дуже бідним. Звичайно, вам потрібні вода, їжа і житло, і все це, але вам також потрібні роздуми про світ. Таким чином, мистецтво надзвичайно важливе як інструмент для розуміння крихітних фрагментів цього дуже складного світу, у якому ми живемо. Бути художником — це наш власний спосіб висловити протест, мати голос в публічних дебатах, можливість направити світовий розвиток у напрямку, який ми вважаємо правильним.

 

 

В: Наш інтерес зосереджений на суспільстві, навколишньому світі. Всі наші проекти завжди починаються з того, що ми бачимо в ЗМІ, і стають дискусією між нами і світом. Ми просто використовуємо мистецтво як певну складну мову. Коли ви чуєте політиків або дискусії в суспільстві, там завжди є люди, які обирають різні напрямки, але як художники ми можемо бути відкритішими, сприймати реальність на різних рівнях і спробувати...

 

...об'єднати людей?

 

В: Так, сподіваюся.

 

С: Але ми завжди зауважуємо, що ми не хочемо пропагувати, у нас є своя думка про різні речі, і ми хочемо поділитися нею зі світом, але ми просто робимо пропозиції.

 

Катерино, чим цей проект зацікавив вас як кураторку?

 

Катерина Філюк, кураторка проекту: Я знайома з дівчатами вже п'ять років, і я знала, що вони працюють у публічному просторі і про напрямок їхньої художньої практики в цілому. Тож я думала, що було б цікаво запросити їх в Україну. Спочатку ми спробували інший проект в Дніпрі, але ми не отримали фінансування для нього, і тоді з'явилася ця можливість. Далі була найцікавіша частина: ми безпосередньо працювали над проектом, було багато дискусій, у тому числі з Big Media, що є оператором зовнішньої реклами, якому належать білборди. Це було дуже цікаво, шукати ці “точки дотику” (усміхається) або перетину трьох абсолютно різних сторін: художниць, художньої інституції і комерційної організації, бізнесу, який, здавалося б, не має нічого спільного з мистецтвом.

 

Софі Хессельхольдт та Вібеке Майлван на презентації проекту “Точки дотику” в ІЗОЛЯЦІЇ