У Дніпрі відбувся перший проект нового формату арт-центру «Я Галерея». Виставка «Гості» поєднала непоєднуване, спровокувавши діалог епох і світоглядних позицій. 

 

Згідно із антропогонічим міфом «Старшої Едди», центральним текстом скандинавської космогонії, прабатьки людей були виготовлені із дерева. Одін, Хенір та Лодур створили жінку із в’яза, а чоловіка із ясеня, однак не поспішали наділяти їх можливістю дихати, рухатися чи говорити. Першу частину життя дерев’яне подружжя провело у пасивному спогляданні світу, уособивши прикмети скульптури як виду мистецтва: рукотворне походження та обмеженість у русі.  

 

Право на споглядання при неможливості зворотної реакції отримали і сакральні скульптури інсталятивного проекту «Гості», який до 9 квітня представлений у приміщенні Дніпровського художнього музею. Скульптури тут оживлені куратором як у назві (за словником: «гість – той, хто приходить відвідати кого-небудь вдома»), так і в ставленні до них. При вході нас зустрічає безкрилий янгол, що відпочиває у старовинному кріслі, скульптури пінзелівської школи провадять «Діалог» з картинами Ігоря Яновича, пошкоджене дерев’яне тіло Ісуса стає для Альбіни Ялози об’єктом дослідження за допомогою рентгенівського апарату. У реальному ж світі скульптури лишаються експонатом  та суб’єктом власності колекціонерів, автора чи музею.

 

Частина експозиції проекту «Гості» під назвою «Діалог», у якій скульптура пінзелівської школи ділить простір з абстрактними полотнами Ігоря Яновича 

 

Так, твори першого проекту «реструктуризованого» дніпровського арт-центру Я Галерея, який 11 березня припинив існування як установа із власним виставковим простором, є порталом одразу у два виміри – духовний (світ духів та ідей) та матеріальний (світ, де є господарі та гості). 

 

4 зали та безліч авторів

 

Проект «Гості» є продуктом кооперації між арт-центром Павла Гудімова Я Галерея та Дніпропетровським художнім музеєм, дружба яких розпочалася у 2011 році (проект «Нові старі майстри»), і реалізований за підтримки дніпровського мецената Павла Мартинова, частина «сакральної» колекції якого присутня в експозиції.

 

За визначенням куратора, назва проекту підкреслює факт присутності релігійної скульптури «на території, де її раніше не було»: музей зберігає колекцію православних ікон, проте не має більш властивих католицькій традиції скульптур. Втім, розглядати титул виставки можна з багатьох ракурсів. Наприклад, показовою є використана в ньому множина, оскільки зібрані роботи є частинами інших проектів («Діалог», «Сцена I. Сцена II», «Високий друк»), і тепер виступають незнайомими між собою гостями, що завітали до інституції кожен через свій мотив. Який – слід задуматися глядачу.

 

Сакральні західноукраїнські скульптури XIX–XX століття, автор невідомий 

 

Точну кількість фрагментів «Гостей» визначити важко. Експозиція, як це і має бути, являє собою скоріше одне ціле, ніж набір мікропроектів, незважаючи на різні історії походження артефактів. Кожен із залів – а всього їх 4 – дає можливість погляду на феномен віри та вплив на нього митця з певної позиції.

 

У залі «Промені» більше 20 дерев’яних розп’ять XIХ–XX століть невстановленого авторства, ефектно закріплені на експозиційному «частоколі», фізично протиставляються однойменній роботі Миколи Малишка, яка одночасно є алюзією на розп’яття і примітивну прадавню скульптуру та авторською версією узагальненої людини. В той же час представлені вуличні та домашні розп’яття порушують тему життя серед людей «рукотворного Ісуса».

 

Вигляд залу «Промені». На передньому плані – дерев’яні скульптури невідомих західноукраїнських різьбярів XIX–XX століття (на протилежному боці – скульптура «Промені» Миколи Малишка)

 

Друга частина експозиції є фрагментом проекту «Діалог» Ігоря Яновича (2009 рік) та унаслідувала його назву. Експозиція пропонує замислитися над тим, що лишається від віри у момент, коли зникає її уособлений в розп’ятті, фігуративний образ. Абстрактний безіменний триптих є інтуїтивним, чуттєвим дослідженням духовності, фізичним втіленням якої є скульптури, представлені поруч із Яновичем.

 

Третій зал отримав назву «Вознесіння» та об’єднує роботи Альбіни Ялози із серії «По той бік», натуралістичні скульптури пустотливих янголів, станкові скульптури святих, а також народні ікони з колекції Павла Мартинова та музею. Роздивлятися окремі роботи у ньому важко: через різницю у розмірах для адекватного сприйняття об’єкти, розміщені поруч, вимагають різної віддаленості глядача. На відміну від попередніх, зал «Вознесіння» нав’язує відвідувачу певний алгоритм пізнання, пропонуючи фіксований кільцевий маршрут між скульптурною інсталяцією та рясно завішаними артефактами стінами.

 

Вигляд залу «Вознесіння», в якому представлено скульптури західноукраїнських майстрів, ікони з колекцій Павла Мартинова та Дніпропетровського художнього музею, роботи Альбіни Ялози

 

Четвертий зал-«вітальня» є свого роду трампліном для зануренням у світ «Гостей». У залі реконструйована особиста історія куратора (янгол з крісла став його першим досвідом «сакрального» колекціонування) та представлено фрагмент проекту Ялози «Високий друк», що є відсилкою до «найсвіжішого» із засобів поширення релігійного знання – друкованого тексту.

 

Коли гості стають господарями

 

Домінуючий «метод» експозиції – підкреслена дуальність. Скажімо, неможливо не помітити, як скульптури на спільну тематику безіменних авторів, протиставляючись спрощеній пралюдині Малишка, за мінімального відходу від канону виявляють в собі безліч індивідуальних особливостей. 

 

Цікаве й інше. Як підкреслює куратор, скульптури колекції близькі до творів «перехідних етапів» мистецтва: вони як копіюють дійсність, так і узагальнюють її, перетворюючись із документу на символ, із об’єкта – на знак. Створені у ХIХ–ХХ століттях розп’яття позначають екстремум чергового циклу: скульптура, що вже проходила етап умовності у прадавній період (на який посилається Малишко), в ХХI столітті повертається до нього. А отже, чи не є старі розп’яття справжніми господарями реальності? Стрілки незаведеного годинника показують правильний час двічі на добу.

 

Дерев’яне розп’яття XIX–XX століття, автор невідомий

 

Подібну ідею можна розвинути і на прикладі інших частин експозиції. Діалог сучасного і давнього переходить в протилежному боці експозиції в площину особистого. «Вознесіння» демонструє, що в умовах, коли соціальний запит на релігійну пропаганду відсутній, запозичений із релігійного канону символ легко стає універсальним інструментом художника. Показовою в цьому відношенні є стіна зали із групою янголів та роботою «Омовіння ніг» Ялози. У її роботах «Вознесіння», «Хрещення», «Преображення» сакральне показано фрагментарним та відчайдушно матеріальним: фізично обмеженим при духовній всесильності.

 

В центрі: «Хрещення» (2014) Альбіни Ялози; справа та зліва зверху: народні ікони з колекції Дніпропетровського художнього музею; зліва зверху: народна ікона XIX–ХХ століття з колекції Павла Мартинова

 

Загалом у просторі цього залу господарює матеріальність – зона для руху відвідувача обмежена, простір захаращено масивними підставками під скульптури. І якщо у інших залах, щоб поглянути на скульптуру, вам необхідно стати навпроти неї, тут у будь-якій точці цього залу ви самі стаєте об’єктом споглядання одразу кількох скульптур, а також численних персонажів ікон.

 

Іще одна дуальність, яку окреслю виставка, полягає у протистоянні іконописної та скульптурної традиції. У той час, коли пласкі зображення вимагають від нас покірності (щоб сприймати їх, необхідно стояти в одній точці), католицька традиція провокує рух: скульптура передбачає огляд з кількох точок.  

 

Вернісаж проекту «Гості» у приміщенні Дніпропетровського художнього музею (відбувся 11 березня 2017 року)

 

Частина 3. Привиди

 

Сучасне мистецтво не дозволяє ставити себе в один ряд із предметами культу – надто різні їхні задачі та методологія. Картина художника не може бути предметом релігійного культу, віруючий не оцінює ікону лише за параметрами естетики. Натомість в «гостьовому» полі, компромісному для обох напрямів, діалог можливий. Таким винятковим крос-дисциплінарним і масштабним для Дніпра майданчиком порозуміння стає проект «Гості», де твори позбавлені повноцінного передбаченого мотивами їхнього створення контексту, проте об’єднані предметом зображення, методом роботи художника, матеріалом, темою.

 

Здається, несподівані сусіди все ж знайшли, про що «поговорити» у просторому приміщенні Дніпровського художнього музею. І щодо чого точаться їх нинішні розмови та яким досвідом обмінюються кілька тижнів знайомі між собою «гості», дізнатися допитливий відвідувач має шанс до 9 квітня. 

 

Експозиція проекту арт-центру Я Галерея «Гості» відкрита для відвідування до 9 квітня, з середи по неділю (10:00 – 18:00, каса працює до 17:30) за адресою: Дніпро, вул. Шевченка 21 (Дніпропетровський художній музей).