За майже два роки існування Клуб ілюстраторів, дизайнерів і графіків Pictoric встиг попрацювати над оформленням багатьох українських книг, влаштувати вуличну виставку плакатів у Львові, привезти до Києва колег із Польщі та Чехії, відкрити експозицію на другому поверсі Адміністрації Президента України та залишити слід у Бібліотеці конгресу США. Символічно, що вперше «пікторіки» зібралися саме на минулому Книжковому Арсеналі, а ми перехопили їх на цьогорічному. І поговорили про успіхи та плани клубу з двома представниками його кураторської групи – Оленою Старанчук і Олегом Грищенком.

 

Учасники Клубу ілюстраторів Pictoric мають справу переважно із книжковою ілюстрацією. Звідки така любов до книжкових видань?

Олег Грищенко: Більшість із нас мають освіту книжкових ілюстраторів, тому не дивно, що ми працюємо переважно з видавничими проектами. Кістяк Pictoric сформувався із випускників Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури та наших знайомих художників з Києва, Львова та інших міст. На минулому Книжковому Арсеналі стало зрозуміло, що кожен із нас має свої власні проекти, які добре було б об’єднати в один великий. Таким чином минулого року організували виставку українських та польських ілюстраторів і тоді ж вирішили щороку робити спільну виставку ілюстраторів з України і ще якоїсь країни. В експозиції ми не відокремлюємо роботи художників однієї країни від іншої. Саме так українську ілюстрацію можна побачити в контексті світової.

 

Роботи Pictoric на Kyiv Market 6.0

 

Художники Pictoric – самостійні творчі одиниці з власними підходами до роботи з ілюстрацією, які важко звести до спільного знаменника. Тим не менше, чи є у вас загальний маніфест? Головна ідея, яку ви намагаєтеся просувати?

О. Г.: Головна наша мета – пошук оригінальної та нешаблонної подачі матеріалу. Ми спираємося на традиції творців української графіки, декоративного мистецтва, дитячої ілюстрації ХХ століття, серед яких – Сергій Конончук, Володимир Голозубов, Ніна Денисова та багато інших. В той же час стежимо і за діяльністю маленьких європейських інді-видавництв – наприклад, таких, як «Дві сестри» з Варшави. Майже в кожній країні є видавництво, яке займає нішу ілюстрованих видань. Ту ж «Червону Шапочку» кожне із них видає настільки по-різному, що можна збирати колекцію однієї книги.

 

Олена Старанчук: Ми пропагуємо, зокрема, те, що раніше майже не видавали. Багато хто знайомий із проектами студії «Аґрафка». Вони були одними з перших, хто почав робити авторські ілюстровані книжки для дітей в Україні. «Аґрафка» показали, що про війну і про горе, яке вона приносить, можна говорити з дітьми через книгу та ілюстрації.

 

О. Г.: Минулого року «Лісова пісня» Поліни Дорошенко зробила фурор. Люди ставали в чергу за автографами. Все тому, що вона зберігає баланс між українськими традиціями та європейським підходом до ілюстрування. Ось цієї межі ми і намагаємося дотримуватися.

 

Ілюстрація з «Лісової пісні» Поліни Дорошенко. Джерело: chytomo.com

 

Як відбувається творчий процес ілюстраторів Pictoric? Який шлях ілюстрація проходить від задуму до реалізації?

О. Г.: Насправді у кожного ілюстратора це відбувається по-різному. Я, наприклад, довго думаю над концептом. Можу їхати в метро, пити чай, займатися іншими справами, але при цьому думати над проектами. Зі сторони здається, що я нічого не роблю, але це не так. В когось інші методи – нереальна кількість ескізів, постійні графічні пошуки.

 

Олег Грищенко

 

О. С.: Багато залежить від техніки. Хтось малює на планшеті чи комп’ютері. Хтось робить все руками: створює спеціальний макет, потім його фотографує, сканує, готує до поліграфії.

 

Олена Старанчук

 

«Діячі України» – наразі один із найвідоміших проектів вашого клубу. Це серія плакатів із зображеннями видатних українців. В чому полягає різниця між роботою над ілюстраціями для книжок і постерами?

О. Г.: У постері головне – оригінальний образ, який має прочитуватись одразу. А от із книгою на 60 сторінок – інакше. Спочатку треба обдумати макет, режисуру ілюстрацій, а потім вже малювати. Це не зробиш за два-три дні, мінімум – за кілька місяців. Деякі наші проекти, – такі, як путівник для дітей «Мій маленький Київ» Насті Денисенко, – лише в концепті могли існувати по півроку.

 

Виставка проекту «Діячі України» на V Книжковому Арсеналі

 

Виставка проекту «Діячі України» на V Книжковому Арсеналі

 

О. С.: Деякі ілюстратори раніше не працювали з плакатами, тому не завжди відчувають формат. Але ми їм допомагаємо, консультуємо, бо кожна робота проходить повз нас. Справа в тому, що художники не бачать ілюстрацій одне одного (все зберігається у нас на комп’ютерах), тому дещо може випадати із загального концепту.

 

«Діячі…» виставлялись у Львові, на Книжковому Арсеналі в Києві, в Адміністрації Президента України. Власне, в перспективі ви позиціонуєте проект як мандрівну виставку. Які труднощі виникають з експозиціями такого пересувного характеру?

О. Г.: Безумовно, це складна логістика. Зараз ми шукаємо кураторів на місцях, які б могли допомогти організовувати виставки «Діячів…» в своїх містах. Бо курувати проект виключно із Києва – поганий і витратний варіант.

 

О. С.: Ще одна важлива проблема – фінансування. Наш клуб – ініціативний проект. Саме тому ми подалися із Фундацією Дарини Жолдак на Спільнокошт, аби зібрати гроші, яких все одно вистачило тільки на друк плакатів. Але як їх перевезти? Де і як розмістити? Ці запитання зараз вирішуються.

 

Виставка «Видатні письменники України» проекту «Діячі України» у Львові

 

Не можемо не згадати окремо про виставку проекту «Діячі» у Second Floor Art Center, що розмістилася на другому поверсі Адміністрації Президента України. Як вдалося реалізувати цей проект?

О. Г.: Співорганізатором проекту виступив арт-центр Павла Гудімова Я Галерея. Завдяки арт-центру ми познайомилися із Наталією Попович і Геннадієм Курочкою з Українського кризового медіа-центру. Все обійшлося без труднощів – ми лише надали свої роботи, а вони повністю взяли на себе організацію, за що ми їм безмежно вдячні.

 

Леся Українка. З проекту «Діячі...»

 

Олександр Довженко. З проекту «Діячі...»

 

Василь Стус. Із проекту «Діячі...»

 

А як вийшло, що «Діячі України» виставляються одночасно в Second Floor Art Center та на Книжковому Арсеналі? Де ж оригінали робіт?

О. Г.: Оригіналів як таких немає. Це поліграфічний продукт, оригінали якого є в цифровому вигляді. Це не величезне полотно з олійним живописом, з якого можна лише здмухувати пилюку і пересувати «трошки ліворуч-трошки праворуч». Потенційно він може бути чим завгодно – хоч плакатом, хоч листівкою. Ну і, звісно, такі виставки можна робити одразу в декількох місцях. Це нормально, бо завдання друкованої графіки – демократизація мистецтва, донесення його до широких мас.

 

О. С.: А ще зараз в архівах Бібліотеки Конгресу США лежать 23 наші плакати. Приємно!

 

О. Г.: Так, ця історія почалася в грудні, коли українське посольство у Вашингтоні під час однієї з книжкових презентацій прикрасило свої стіни першими 23-ма плакатами із серії, що зображували українських письменників. На заході були представники Бібліотеки Конгресу. Вони зацікавилися плакатами і запропонували закупити їх до своєї колекції. Із цим допомогла меценатка з Америки, яка не розголошує своє ім’я. Але все це не було би можливим без людей, які популяризують наші плакати в Америці та навіть організували ініціативу по збору коштів від продажі плакатів на потреби нашої армії – 25th Brigade: We Need Them Alive. Це ініціатива Євгенія Дельфон та її колег.

 

«Діячі...» в Бібліотеці Конгресу США

 

Ще одна грань діяльності Клубу ілюстраторів Pictoric – організація воркшопів і лекцій з іноземними ілюстраторами. Як вам вдається привозити їх в Україну?

О. С.: Польські ілюстратори – наші хороші знайомі. Ми привезли їх на Книжковий Арсенал відразу після Революції Гідності, коли до нас взагалі важко було когось затягнути. Тим не менше, вони приїхали,  ходили на Майдан. Зараз же співпрацюємо з Польським інститутом, Французьким інститутом, Чеським центром. До речі, паралельно з весни проводимо Ілюстраторські вікенди. Почали проект із Сергія Майдукова, який ілюстрував книгу «Розстріляне відродження» для видавництва «Основи».

 

Ілюстрація Tomski&Polanski

 

Ілюстрація Tomski&Polanski

 

А чому ви самі хотіли б навчитися у закордонних колег?

О. Г.: Перш за все, хотілося б зробити таку ж потужну школу ілюстраторів, як за кордоном. Бо на початку дев’яностих в нас у цьому розумінні були білі плями.

 

О. С.: Коли Магдалена Восік, Павел Павлак та інші польські ілюстратори приїхали до нас і подивилися на роботи українських ілюстраторів, то не побачили взагалі ніякої різниці. Вони були вражені потенціалом наших художників і тим, що про них нічого не знають у Польщі.

 

Олена Старанчук та Олег Грищенко

 

Зараз Клуб ілюстраторів Pictoric переважно бере участь у сторонніх проектах в якості учасників чи запрошених гостей. А чи думали ви про створення власного арт-простору? Що для цього потрібно?

О. Г.: Звичайно, задум є. Немає фінансових можливостей.

 

О. С.: Ми мріємо створити студію та галерею в Києві, аби ілюстратори перейшли з фрілансу на постійну роботу.

 

О. Г.: Але публічну, щоб відвідувачі могли спостерігати за процесом. У цьому немає нічого оригінального – усюди в світі таке є. Залишилося розворушити це і у нас.

 

Кураторська група Клубу ілюстраторів Pictoric: Олег Грищенко (ліворуч), Олена Старанчук, Анна Сарвіра, Анастасія Денисенко. Фото – Кирил Гайдай-Розкошний

 

Ілюстрації – з офіційної сторінки Pictoric у Facebook