Нещодавно завершився лекційний курс від Культурного Проекту «Історія літератури в авторах і текстах», де в якості лекторів було запрошено видатних українських письменників: Ю. Андруховича, О. Забужко, Т. Прохаська та Ю. Іздрика.

Ми поспілкувались з Наталією Жеваго, засновницею Культурного Проекту, і куратором літературного лекторію Тетяною Терен, яка працювала безпосередньо над структурою лекцій і їхнім змістовим наповненням про традицію влаштовувати вільні лекторії від Культурного Проекту, особливості літературного курсу та роль неформальної освіти в культурно-освітній системі України.

Окремо ми поговорили з п. Наталією про суспільно-політичну ситуацію у країні, роль освітніх ініціатив у таких умовах і її особисте бачення тих змін, які ми спостерігаємо зараз у державі.

 

 

- Традиція проводити Вільні лекторії в Культурному Проекті існує вже давно. Наталю, розкажіть, будь ласка, детальніше про даний напрям у діяльності КП.

Наталія Жеваго.: Проводити Вільні лекторії - це була мета, заради якої існує Академічна програма, тобто чи не основною діяльністю Культурного Проекту має бути проведення таких курсів. Якщо подивитись на історію КП, то першим таким лекторієм був “11 ключових питань сучасного мистецтва”. Це був тотальний лікнеп із сучасного мистецтва. Передусім, ми прагнули залучити нову аудиторію і зацікавити її історією мистецтва, однак ми помітили, що саме великі відкриті лекторії не працюють на нову аудиторію, оскільки їхніми слухачами ставали в першу чергу фахівці. Тому сьогодні все виглядає геть інакше, ніж нам уявлялось: наша Академічна програма виховує нового глядача/слухача, і, можливо, згодом уже читача, тоді як вільні лекції приваблюють більше професійну аудиторію і студентсько-фахову, це факт.

 

 

 

«Юрій Шевельов як есеїст. Відкриття жанру, або ще раз про елегантність їжачка», лектор – Оксана Забужко

 

- Як виникла ідея присвятити курс Вільного лекторію літературі?

Н.Ж.: Насправді ми вже давно говоримо про те, що було б непогано додати до візуального мистецтва й інші напрями, література та історія філософії були першими у черзі. Ми хочемо оголосити про новий напрямок, розпочавши його саме з Вільного лекторію, оскільки попередній досвід Культурного Проекту показав нам, що це є найкращий спосіб. Відкритий лекторій - це можливість побачити аудиторію, яка зацікавлена в такій тематиці, познайомитись із кураторами, які будуть розробляти програму, тобто це є той початковий крок, який дозволить нам вирішити, як згодом будувати академічну програму, присвячену літературі.

Тетяна Терен: Коли в нас виникла ця ідея, ми довго думали, як правильно говорити про літературу, передусім, це стосувалось формату і структури лекцій. При цьому нам важило, щоби цей курс і за наповненням, і за форматом відрізнявся від викладання літератури в українських школах. Звісно, у кожного були різні вчителі літератури, але в більшості своїй випускники наших шкіл до літератури ставляться, як до чогось нецікавого, набридлого й неактуального. Особливо, на жаль, до літератури української. Тому нам передовсім ішлося про подолання стереотипів навколо української літератури. Нам хотілося зацікавити читачів не лише літературними текстами, але й авторами — і лекторами, і героями лекцій.

Щоби «Вільний лекторій» був яскравим і насиченим, ми не хотіли розпорошувати його на велику кількість лекцій, бо розуміли, що згодом будемо працювати над цілісним постійним курсом.

 

«Убити Дон Жуана: Леся Українка і жіноча проза ХХ ст.», лектор – Оксана Забужко

- Тобто ви плануєте згодом створювати окремий курс, присвячений історії літератури, подібний до курсів вашої Академічної програми?

Н.Ж.: Так, це те, що ми дуже хочемо зробити, і, певно, як і з історією образотворчого мистецтва, це буде не один курс. Це буде історія зарубіжної літератури в загальному викладі або, можливо, якось інакше, не так, як це викладається в університетах: не хронологічно, а територіально, наприклад, література Франції або література Сполучених Штатів. Власне, обов’язково з наступного року, а, може, ще з вересня розпочнеться новий блок в рамках Академічної програми, яка так само міститиме й історію філософії, але яка буде йти не окремо, а в діалозі з історією літератури.

 

 

- Як узгоджувались теми лекцій? Письменники самі обирали, про кого їм хотілося б розповісти, чи у вас були якісь обмеження, як вже було зазначено, це мають бути українські письменники, про які ще умови йшлося?

Т.Т.: Спочатку в мене було таке бачення, що це мають бути письменники-класики, автори минулого. Закономірно, що Оксана Забужко прочитала лекції про героїв її книжок — Шевченка, Лесю Українку, Шевельова. Для когось передбачуваними є і герої Юрія Андруховича — поети Богдан-Ігор Антонич і Грицько Чубай. Я передбачала, що Тарас Прохасько обере Олега Лишегу — одного з героїв його серії інтерв’ю «Інший формат». Дуже мене потішило, що другою героїнею стане Ірина Вільде, про яку будемо говорити більше як про публіциста, «автора фейлетонної доби». Певної структури й логіки Вільний лекторій з літератури набув завдяки Юрію Іздрику, який запропонував лекції про Жадана, Андруховича й Прохаська. Цікаво, що, коли ми вже почали узгоджувати дати, без нашого втручання склалося так, що курс розпочався із лекції Оксани Забужко про Тараса Шевченка, а завершиться розмовою про найвпливовіших письменників-сучасників.

 

«Богдан-Ігор Антонич: у пошуках Дому за зорею…», лектор – Юрій Андрухович

 

Юрій Андрухович

 

- У світі існує низка прикладів, коли видатних письменників запрошують читати лекції з літератури, зокрема, в навчальних закладах. Певно, з найбільш відомих прикладів - це Борхес, Набоков.. Наскільки поширеною є така практика в Україні і чи існують реальні перспективи для розвитку такого формату літературних дискусій?

Т.Т.: У нас так само існує низка прикладів, але перспективи поки що досить невизначені. Всім відомо, що за кордоном лекції письменників є звичним явищем, ще одним джерелом прибутку, яке дозволяє автору лишатися автором і не думати про інші професії для заробітку. Звісно, приклади схожих лекцій були і в Україні. В Острозькій академії для студентів спеціальності «Літературна творчість» лекції читали, приміром, Юрій Андрухович та Олександр Ірванець. Так само для студентів спеціальності «Літературна творчість, українська мова і література» в Iнституті фiлологiї Київського національного університету ім. Шевченка лекції читали Валерій Шевчук, Роман Іваничук, Оксана Забужко, Євген Сверстюк…

Н. Ж.: Наскільки я пам’ятаю, Забужко читала також лекції за кордоном…

Т.Т.: Відомий також приклад, коли Ліна Костенко читала лекції в Києво-Могилянській академії. Тобто винятки були, але поширеною практикою такі лекції поки що не стали. На жаль, наші університети не є настільки незалежними, щоби запрошувати найвідоміших фахівців у своїх галузях читати публічні лекції — без жодних затверджених програм. А часто саме такі позапланові лекції можуть принести більше користі для професійного самовизначення студентів, ніж кількарічні курси. В цьому найбільша перевага неформальної освіти.

Н. Ж.: Якщо подивитись на історію Культурного Проекту, то перші лекції в нас читали саме художники, оскільки є дуже важливим, коли своїми здобутками ділиться зі слухачами саме професіонал. Мені здається, ідея, коли стверджені спеціалісти діляться власним досвідом не є новою, однак вона є дуже дієвою. Наскільки я знаю, якісна пост-освіта передбачає вже більше обмін знань досвідчених фахівців зі своїми учнями. Наприклад, як працює “Стрєлка” у Москві. Там вже немає професійних викладачів, а викладають саме професіонали у своїй галузі. Для мене література - доволі нова царина, не можу претендувати на високу обізнаність, але що стосується архітектури і художньої освіти, то обмін художника зі студентом має бути обов’язковою складовою. На жаль, часто можна спостерігати зворотну ситуацію: коли художник забуває, що він художник, і стає професійним викладачем, що кардинально змінює його статус. І якщо наш курс сприятиме цій тенденції викладання саме письменників в університетах, це буде прекрасно.

 

 

«П’ятикнижжя Грицька Чубая», лектор – Юрій Андрухович

 

 «П’ятикнижжя Грицька Чубая», лектор – Юрій Андрухович

 

-                Зрозуміло, що ми не можемо не спитати про події, на фоні яких розпочався лекторій. Пригадується, коли на першій лекції Оксана Забужко зауважила, що перед курсом багато слухачів цікавились, чи відбудуться-таки лекції [початок лекторію дещо збігся у часі з подіями на Грушевського – прим. автора]. Натомість, на її переконання, такі зустрічі так само є необхідними, адже це одна з форм громадянського спротиву. Чи погоджуєтесь Ви з цією тезою і як прийшли до рішення, що лекції таки мають відбутись незалежно від обставин?

Н.Ж.: Коли ми готувались до лекторію і коли він стартував, ситуація була доволі незрозумілою, тоді спротив перебував у площині боротьби з минулим, аби надати шлях для чогось нового і прогресивного. У цьому сенсі проведення таких лекторіїв як зустріч з сучасними українськими письменниками були надзвичайно важливим. Нас дуже вразила відвідуваність лекцій – тоді я так само подумала про спротив. Адже, пошук сенсів – це є така важлива складова того, що відбувалось: об’єднатись у спілкуванні навколо того, що є за своєю суттю позитивним, не в сенсі радості, а в сенсі певної спрямованості в майбутнє. Ми свідомо не позиціонували це як форму спротиву, а намагались робити свою роботу, бо як нам здається, це допомагає людям підтримувати себе у певному стабільному стані, аби мати сили для боротьби.

 

 

-  Як вплинули революційні події в Україні на поточну діяльність Культурного Проекту, чи вплинули на відвідуваність лекцій абощо?

Н.Ж.: Кілька разів ми змушені були перенести наші лекції з академічної програми. Окрім цього, найгостріші моменти протистояння давали нам підстави подумати над тим, чи буде сенс у нашій діяльності, якщо революція, наприклад, не переможе, якщо справдиться якийсь негативний сценарій. Однак ми дійшли висновку, що навіть за найгірших умов (які тоді нам видавались найгіршими) наша діяльність набуває ще більшої значущості. У разі здійснення позитивного сценарію, який ми можемо все-таки частково спостерігати зараз, форма нашої діяльності може суттєво змінитися.

 

 

 

-  Події на Майдані, якщо вважати «Майдан» збірною назвою для різноманітних форм протесту, змусили як окремих людей, так і організації переосмислити свою діяльність. Як, на Вашу думку, на політичну ситуацію у країні можуть вплинути ініціативи, подібні до Культурного Проекту, які безпосередньо з політикою не пов’язані?

Н.Ж.: Особисто я переконана, що культура є однією з ключових складових суспільного розвитку, тому вірю, що економічна ситуація в країні залежить, хоча й опосередковано, від культурного рівня кожної людини. Діяльність Культурного Проекту спрямована на те, щоб відкрити для людини можливість поліпшити якість свого життя через відкриття чогось нового, дослідження для себе нових тем.

Так, безсумнівно, з огляду на всі ці події ми міркували над зміною формату нашої діяльності. Не певна, наскільки правильно говорити про це як про «зміни» чи «розширення», але Культурний Проект як учасник сфери неформальної освіти є реакційною інституцією. Передусім, ми маємо реагувати на те, чого не вистачає в рамках системної освіти, як змінюються запити людей. Коли ми міркували про впровадження курсу історії літератури, ми побачили, що фокус у формулюванні зміщується на поняття історії. Особливо зараз ми звертаємось до історії як до інструменту самовизначення. Тому наступний сезон Нової Художньої Школи ми плануємо присвятити проблемі ідентифікації. Наразі я думаю, ми ще не здатні сповна усвідомити і переосмислити ті зміни, які відбулись з нами.

 

 

- Як Ви ставитесь до призначення на посаду міністра культури Євгена Нищука?

Н.Ж.: Правду кажучи, якщо загалом я не очікувала чудес одразу, то у цьому питанні я, звичайно, сподівалася на те, що якимось чином стане можливим призначення Олесі Островської-Лютої, за яку я вболівала. Але думаю, що це питання часу, власне, на цьому етапі мене задовольняють призначення у міністерство освіти, а оскільки проблеми освіти є дуже дотичними до сфери культури, можна сказати, на 50% мої побажання справдились. Звісно, я погоджуюсь, що призначення пана Нищука було дещо дивним рішенням з багатьох причин, однак маю надію, що наступна кандидатура буде більш виваженою.

 

 

-  Чи брали Ви участь у діяльності Асамблеї культурних діячів? Які функції, на Вашу думку, має перебирати на себе міністерство культури, якщо взагалі доцільно говорити про таку форму існування «представництва» культурної сфери?

Н.Ж.: Ні, мене не було в місті. Щодо функціонування міністерства: за той час, що я працюю у сфері неформальної освіти, я ніколи не цікавилась його діяльністю. По-перше, ми ніколи не отримували підтримку від держави і ніколи на неї не розраховували. Це для мене дуже новий досвід – побачити, що серед учасників сфери культури може так само виступати міністерство. Його діяльність ніколи не була об’єктом моїх розмірковувань чи досліджень, відповідно, щоб говорити про зміни його функціонування без попереднього аналізу мені дуже складно. З часом, я думаю, я зможу сказати більше, але для цього потрібна взаємодія, до якої я, до речі, вже готова. На цьому етапі я розумію, що кожна людина має брати участь у житті держави, а не жити у своєму «закапсульованому» світі.

 

Наталя Жеваго (в центрі) і Тетяна Терен (праворуч) по завершенню лекцій Оксани Забужко

 

Нагадаємо, що всі лекції можна переглянути на сайті Культурного Проекту або на сайті BeTV.

Фото – Дарина Дейнеко-Казьмірук