У Львові триває тиждень актуальної культури LEMinarium. Сучасні митці та культурологи намагаються осмислити та спробувати передбачити співіснування людини з роботом, межа між якими стала майже невидимою. Захід присвячений фантасту Станіславу Лему, який народився у Львові. Про реінтерпретацію його творчості, роботів, мистецтво та майбутнє людства ми поговорили з одним з організаторів і митцем LEMinarium’у Андрієм Лініком. 

Ви і організатор, і учасник LEMinarium’у. Які межі Вашої роботи?

Я причетний до тієї частини, в якій беруть участь  три людини, і навколо них відбувається декілька подій.

 

По-перше, це Штефан Дьопнер зі своїм роботом «DrillBot - Robot Partner 3.0», що має функції бурильної машини. Так Штефан осмислює місце робота в житті людини і місце людини в житті робота.  Він вже давно  працює над стосунками людини та технологій. Робот Штефана має складний алгоритм. Він ніби формально дуже простий і з грубою естетикою, але водночас цей винахід доволі  автономний. У певних моментах людина йому потрібна, а в певних — ні. Робот Штефана пасує до розуміння живого та інакшого та гармонійно входить до контексту Лема.

 

По-друге, це Яніна Пруденко, яка на LEMinarium’і читає лекції про радянську медіаархеологію та кібернетичне мистецтво.

 

Фото: Юрій Дячишин

 

І по-третє, є моя робота — «Океан». Ця генеративна звукова скульптура має дві частини. Одна —  це колба, в якій є розчин. Також над нею є підвішена пластикова коробка, до якої причіплені ємності з дев’ятьма іншими рідинами. Вони краплями з певною частотою потрапляють до колби. Власне, під нею розміщена комп’ютерна частина, що генерує звук. Це програма-алгоритм, що математично прораховує частоту крапання. Кожна з рідин має певний масив чисел, які формують свою криву. У непрямий спосіб звук описує те, що відбувається всередині самої водяної суміші. Відповідно до рідини змінюється звук. Ми намагалися використовувати низку датчиків, щоб уловити кожну краплю.

 

Моя скульптура апелює до інформації, її перетікання й осідання в різних людях. Оскільки ми постійно оновлюємося, то й  наше ментальне також оновлюється. Це метафора того, як одне проникає в інше. І це теж апелює до Лема та до Океану з «Солярісу». Океан був живим організмом, що постійно генерував різні сутності, апелюючи до інших людей. І змінюючи себе, він змінював інших.

 

Як люди сприйняли експонати, що були представлені на LEMinarium’і?

Радикальних поглядів не було. Проте всі хотіли натискати кнопки на роботі, коли він був вимкнений. Я пояснюю це тим, що є така річ як дотик, що може генерувати певний контент. Це заслуга смартфонів. Багатьом людям хочеться, щоб все реагувало на їхні дотики і вони цього шукають. Але на робота Штефана такі дотики не діють, тому що його винахід не інтерактивний.

 

Фото: Ольга Муха

 

Якою би була реакція Лема, якби він потрапив на LEMinarium?

Я думаю він би просто не приїхав. Він був травмований Львовом, бо був вимушений покинути його під час Голокосту і виїхати до Польщі. І нині місто зовсім інакше. Тому його реакцію неможливо передбачити, він був ще тим дядечком! Проте його ім’я вже другий рік називає проект. Напевно, це не дуже коректно, але так ми примирюємо Лема з реальністю. З пам’яттю потрібно працювати делікатно. Я маю надію, що Лему могло би сподобатися, але це дуже абстрактно.

 

Як новітні технології вплинули на мистецтво?

Новітні технології розширили наші можливості, комунікації, реінтерпретації. Тепер ми можемо їх переосмислювати, щоразу конструювати щось інше. Робота художника чимось схожа до новітніх технологій. Йому потрібно знати, з чого складається певний витвір мистецтва, як це можна осмислити, які є можливості з цього концептуально зробити щось інше. Художники доволі близькі до хакерів, вони мають спільну практику зламування. Проте художники ламають  концепти та смисли.

 

Інколи художники можуть проінтерпретувати технологію в незвичний спосіб. Вона існувала та мала одну мету, а художники створюють з неї щось інше для кращого розуміння.

 

Фото: Влодко Кауфман

 

Сьогодні набагато легше описати дійсність через цифрові та гібридні технології, ніж через класичні. Цифрові технології найкраще відображають сенс нашого нинішнього, мінливого світу. Є так зване запізнення між технологією і розвитком. Тобто між впровадженням, проникненням в повсякденне життя новітніх технологій і їх гуманітарним осмисленням. Власне, відставання і не дає змоги гуманітаріям вчасно осмислювати та пояснювати нам, що відбувається.

 

Ми не вcтигаємо розуміти, що інформація вже легко поширюється і копіюється, модифікується. І важливіше не запам’ятовувати, а інтерпретувати. Нещодавно її можна було записувати на дискету або на гігантський системний блок, а нині це терабайти, які можуть бути закодованими в атом.

 

Яке майбутнє чекає роботів серед людей?

Ми матимемо проблему в тому, як поводитися з роботами. Ми вже зіштовхнулися з поняттями біоетики та генної модифікації. Окремим викликом стане штучний інтелект. У деяких країнах це вже серйозно обговорюють, так само як і цифрове громадянство.

 

Мені здається, ми не усвідомлюємо, наскільки швидко змінюється наш світ. Тобто візуально — він незмінний. Але насправді нам потрібно виходити за межі мислення ХІХ століття. Звісно, це складно зрозуміти, де ми є. Тому про це потрібно думати зараз.

 

З одного боку, з приходом роботів ми отримаємо більше можливостей. Але з іншого, - з’явиться ще один спосіб нас жорстко контролювати.

 

Лем говорив про те, що це дуже нелегка справа — намагатися моделювати майбутнє, тобто давати йому певний напрям. Ми можемо мати візії і пробувати їх втілювати. Першим візіонером є Маск. Він робить багато для майбутнього, думаючи про теперішнє.

 

Фото: Влодко Кауфман

Як живій людині ставитися до неживого робота?

Виникають питання — що таке «живе», а що таке «неживе».  Живе — це те, що потрібно нам, людям, оновлювати постійно й акуратно. 

 

Немає чіткого визначення того, як ставитися до роботів. Ми в прогресі усвідомлення цього, тому що досі підвладні стереотипам. Наприклад, один з них полягає в тому, що ми одна нація. Але насправді ця ситуація штучно змодельована. Ми віримо в абстрактні симулякри, які не мають жодного конкретного втілення. Нам потрібне постійне критичне мислення й оновлене розуміння того, хто ми, де ми, які ми, навіщо ми, куди ми йдемо і так  по колу.

 

А, власне, куди ми йдемо?

Ми йдемо зараз в генну модифікацію — в злиття людини і машини, у розвиток стеження, цифрових оновлень, зламувань на рівні біології, технологій. Людей з вбудованими чіпами буде більше, і це створить багато ризиків. Також нас чекає модифікація. Тобто перенесення нашого мозку, пам’яті та свідомості у цифровий вимір. Звісно, будуть зміни, але деякі речі залишаться сталими. Але буде і диверсифікація. Тобто на роботі будуть інші умови та вимоги до працівників. Нам неодмінно потрібно змінити погляд на те, що таке людина і що таке робот, і як вони зможуть співіснувати разом. Також виникне питання прав. Чи матимуть роботи гендерний поділ чи це будуть генномодифіковані люди? І тоді нам потрібно буде все-таки навчитися толерувати інакшість.

 

Фото: Влодко Кауфман

 

Роботи зможуть створювати витвори мистецтва?

Зможуть, звісно. Штучний інтелект передбачає витворення чогось унікального. Щойно за штучною свідомістю буде закріплене право на те, що вона є живою та унікальною — то чому вона не зможе створити витвір мистецтва? Питання лише в тому, що таке мистецтво і, хто такий автор.

 

Що залишиться людині?

Це залежить від того, як ми себе будемо осмислювати на глобальному рівні. Нам потрібно думати про те, як поводитися з роботами та визначити межі їхньої роботи. Тому що кризовим є запитання — чим буде займатися людина, для якої робота — це сенс життя? Адже ми постійно перебуваємо в його пошуку. Може, одним зі способів шукання сенсу будуть подорожі на інші планети — колонізації. Або занурення в мережу, розчинення в інформації. Ми будемо в постійному пошуку, що призведуть до нових викликів. Якщо не думати про майбутнє, то ми можемо зникнути як вид. Хоча я в цьому не бачу проблеми. Можливо, ми не заслуговуємо жити далі.

 

Це не завдання робота — знаходити смисл для людини. Людина сама має шукати його. Їй не мають його нав’язувати — хочу бути художником, або програмістом, або підмітати вулиці, або допомагати комусь. Усі шляхи достойні. Роботи роблять так багато, і з часом їх стане більше. У людини з’явиться багато вільного часу. І планеті стане ще гірше, ніж є зараз.

 

Одна з найкращих речей у співіснуванні з роботами — це буде вміння робити помилки. Бути лінивим і робити помилки, бо з них можна багато чого конструювати.