Нещодавно у видавництві “Артбук” вийшла друком книга “Лінія”, присвячена художній практиці українського скульптора, живописця та графіка Миколи Малишка. Книга поєднує в собі записані розмови художника, коментарі мистецтвознавців, біографічний таймлайн та, звісно, візуальну складову — фотографії експозицій, робіт, ескізи та світлини з сімейного архіву. Із дозволу видавництва ArtUkraine публікує уривки з книги — висловлювання Миколи Малишка про дитинство, свою мету та етапи творчості.

 

Микола Малишко за роботою на подвір’ї будинку.

Село Малютянка, 2009.

Фото - Ніна Денисова

З книги "Микола Малишко. Лінія". Видавництво Артбук, 2018, стр. 4-5 

 

ЗНАЙОМСТВО З ДЕРЕВОМ

У неділю сидів я на причілку біля хати й різав ножиком дерев’яну паличку, обстругував, аж раптом той ніж зіскакує з дерева й різне мого пальця, та аж до крові. «Не можна в неділю, гріх великий», – зблиснуло в голові.

 

Певно, що батько, повернувшись із війни, із концтаборів, робив нам ведмедиків, що кують дерев’яними молоточками… Навчив мене робити віники – показав, як розпускати лозу, як пронизувати швайкою віннича, як скручувати налигачем держак віника, як вставляти скалку дерева, об’єднуючи три снопики в один віник. Важливим є те (принаймні я думаю, що це важливо), що в дитинстві я робив віники. Що називається – професійно робив віники. Знав, як зв’язати, як зробити з лози всі ці поєднання. Я робив ті віники й носив продавати. Можливо, я за життя жодного віника й не продав (та ні, мабуть, продав), але носився з ними!

 

Рано навесні, коли був голод, я бавився «фізкультурником», що тільки-но сам змайстрував. Він літав у повітрі, робив різноманітні пози на турніку, на натягнутих нитках. Аж тут приходить Гуртовиха з онуком Миколою й заводить розмову з мамою. Вони заможні, бо Гуртовий – лісник. Малий Микола з величезним окрайцем хліба з маслом (нехотя наминає), наче навмисне дражнить нас, не міг дома поїсти, щоб наші очі не бачили. А мій фізкультурник літає в повітрі. Не пам’ятаю миті обміну моєї іграшки на шмат недоїденого хліба.

 

Окація, 2015, дерево.

В експозиції проекту «Монументи І», десятий форум художніх проектів

ART-KYIVContemporary, НКММК Мистецький арсенал, Київ, 2015.

Фото – Володимир Денисенков

З книги "Микола Малишко. Лінія". Видавництво Артбук, 2018, стр. 25

 

СКУЛЬПТУРА

Буває так, що ти працюєш у рамках доступних тобі засобів, а те, що неможливе сьогодні, – відкладається на невизначене майбутнє.

 

Мабуть, скульптура прийшла тоді, коли настав її час, коли далеке майбутнє стало сьогоденням.

 

Зрештою малярство тільки тимчасово мало захоплення, або, точніше, я працював у кольорі менше, ніж над скульптурою. Була мить повороту, зміни шляху розвитку. На стінах майстерні тісно розвішані полотна, картинки, як правило, – дрібного розміру. І раптом мені в цьому щось не сподобалося.

 

Я вирішив зняти все зі стін і натомість заповнити працями іншого характеру та навіть в інших матеріалах. І я роблю одну, другу – десятки площин дощатих, рельєфних, із різноманітними вирішеннями, працюю над створенням рельєфів і завішую стіни майстерні новими працями, відмінними від попередніх.

Скульптури Миколи Малишка з проекту "Десять постатей"

Фото – Ніна Денисова

 

Тоді я розглядав це як поглиблений розвиток малярства, як його різновид. Вкажу на одну з них – «Мазки» (ідеться про «Мазки – 1», дерево, фарба, 1996 – прим. ред.) як доказ того, про що кажу. Приблизно тоді ж було зроблено й «Перетин» (дерево, фарба, 1993 – прим. ред.), і я поволі напрацював напрям круглої скульптури. Сила скульптури в тому, що це увічнена пам’ять. Тому скульптури ставлять, а потім зносять – як потрібну або непотрібну пам’ять. Того ж часу працював над проектом «Гравюра на дереві», продовжував малювати полотна, з’ясовуючи кольорові проблеми.