В продолжении дискуссии «Ливанский картофель против кубинского арбуза» PR-директор PinchukArtCentre Денис Казван и арт-критик Мария Хрущак анализируют экспозицию Вильфредо Прието, необычную тем, что ее можно пройти не заметив.



Вильфредо Прието / Wilfredo Prieto

Не заметить работы Прието - обычное дело, художнику нравится забавляться с вниманием зрителей. Он типичный концептуалист-минималист. Марсель Дюшан был одной из тех исторических фигур, которые повлияли на Прието, хотя он старается сохранять независимую позицию в отношении различных принципов в искусстве. К слову, у него академическое образование, но по меньшей мере последние лет десять Вильфредо Прието не занимается живописью.
Среди самых известных работ художника: «Аполитичный», 2001 (30 флагов одного цвета); «Белая библиотека», 2004 (показанная на биеннале в Сингапуре, Венеции и Австрии); «Жир, мыло и банан», 2006 (неделю лежавшие на полу большого выставочного зала в рамках Гаванской биеннале). Однажды он переделал Канадский художественный музей в данс-клуб со всеми атрибутами, за исключением музыки («Mute», 2006).

Денис Казван: Якось мені передали пакетик American Express з проханням занести в офіс. На питання «що в ньому?» я почув: та це роботи одного з художників. Це були «Мапа світу» (горошина) і «Час - це золото» (годинник).
Напевно, це один з найтонших авторів на цій виставці. Лаконічний і прозорий, він, як ніхто інший, піднімає найголовніші теми людства.
Мене завжди дивувало, як в Україні протягом 80 років комуністи намагалися вижити церкву і будь-яку релігію, але, наразі, в нашій пострадянській країні люди настільки ще вірять в стереотипи святості, що готові переплачувати аби купити на Великдень воду з написами «без ГМО», «освячена». Нам обов’язково паску з’їсти освячену, автомобіль, офіс, завод освятити. Навіть коли у Харкові відкривали казино, його освячували. Українці за своєю містичністю шукають святість в усьому. Але при цьому має бути авторитетна печатка святості, яку, зазвичай, видає Церква.
Коли люди приходили на вернісаж, вони думали що в нас протікає дах. Йшли і матюкались, а охоронець щоразу кричав: «Обережно! Це інсталяція!» Реакцією ж гостей було: як вони мене опустили, обдурили! Налили воду і назвали це роботою! Але вдумайтесь: 2000 років тому, коли Христос ніс своє слово, хіба хтось вірив в те, що він був святою людиною? Або будь-який інший месія, Будда чи Магомет? Люди йшли, топтали і не помічали їх, як і не помічають цю воду.

Из аудитории (Виталий Ченский, журналист): А он сам религиозный человек?

Денис Казван: Спілкуючись з ним, я б сказав, що він людина духовна, дуже високих цінностей, але б я не назвав його саме релігійним з консервативної точки зору.

Марія Хрущак: Його стиль бере початок в мінімалізмі, який виник в Штатах у 60-х, і, по суті, був реакцією на абстрактний експресіонізм. Якщо абстрактний експресіонізм - це емоції, то мінімалізм - прості форми, ніякого перенавантаження смислами.

Денис Казван: Мінімалісти приховують в своїй роботі душу художника. В роботах Поллока ми бачимо внутрішній світ автора, за творами Бекона розуміємо всю його психологію. Фактично, це як намальований діагноз.


Марія Хрущак: Я дуже поважаю художників, які дотримуються такої витриманості. В роботах цього художника відчувається повага до глядача. Він залишив месседж, дуже чіткий і простий: калюжа із назвою «Свята вода». А сам художник ніби стоїть поруч і посміхається.

Денис Казван: До речі, так і було. Прієто стояв біля стіни непомічений глядачами і спостерігав. Це насправді досить провокативно, але ця провокація не брутальна.

Марія Хрущак: Такого мистецтва зараз дуже мало у світі. Коли я побачила кавун, обрізаний під куб, який має назву «Політкоректність», я аплодувала. Так просто і весело подати пусте поняття, заїжджене сьогодні всіма медіа, усіма політиками та нами, може лише людина яка вільно мислить.

Денис Казван: Зазвичай прагнення мислити вільно притаманне саме тоталітарним країнам, де люди цінують це набагато більше, ніж у Швеції, Бельгії чи Великобританії.
Знаєте, що цікаво? Через 3-4 дні цей політкоректний кавун, який спочатку має ідеальну форму, що всіх влаштовує, гнитиме. Щотижня ми маємо купувати новий кавун, щоб ця політкоректність зберігалась. Це наштовхує на думку, що взагалі політкоректність не може існувати поза межами контролю: уряд, догми, мораль, медіа, соціум - будь що, тому що політкоректність зазвичай формується ззовні.

Из аудитории (Виталий Ченский): А покупать постоянно новый арбуз - это техническая инструкция художника?

Марія Хрущак: Він просто має завжди добре виглядати.

Денис Казван: Процес гниття стосується, фактично, глобального контексту: гниють цінності, мораль. Цей процес насправді складно відслідковувати. Увечері кавун може бути нормальним, а вранці - вже ні.
Я, до речі, також багато разів спостерігав, як люди заходять, дивляться на калюжу, потім на дах: ха-ха, у Пінчука дах тече! А Вільфредо стоїть в кутку (його і не видно) і політкоректно посміхається, так, щоб не образити своєю посмішкою.
«Мапу світу» взагалі рідко помічають. Коли я на неї дивлюся, то згадую слова Андре Моруа: «Як ти можеш бути впевнений в тому що ти робиш, якщо ми всі закинуті на маленькому шарі багнюки, який крутиться і летить невідомо звідки і невідомо куди?» На маленькій горошині він дійсно намалював щось подібне на континент. Знову ж таки, авторських дзенський підхід нам демонструє, що людина наче пил, що загрався в своєму житті.


Марія Хрущак: Мені дуже подобається, що він не вставив цю горошину в золоту раму, що б допомогло помітити її. Проте більшість людей дійсно помічають лише кавун.

Денис Казван: 50% людей проходять повз, тому що там не написано: «це не просто цяточка, це і є робота». Прієто звертає увагу на дрібниці, які йому здаються масштабними. Людина не схильна помічати важливого в дрібницях.
Наприклад, я прочитав інтерв’ю Обами в "Роллинг Стоун" про зміни клімату. Коли він звертається до урядовців, вони відповідають: у нас 12 % безробіття, які зміни клімату? Це, звичайно, дуже важливо, але ж не зараз. Бізнесмени кажуть: так, це глобальна проблема, але наразі у нас не вистачає фінансування проектів, нам потрібно отримати позики в банках. А, можливо, завтра сонце чихне, і світло зникне.

Марія Хрущак: І яке рішення?

Денис Казван: Ось це велике питання, яке ставить людину в глухий кут, тому що ти нічого не можеш вдіяти. Якщо людина «конечна», то, чому планета має бути довічною?



Марія Хрущак: Головне - зберігати почуття гумору.

Денис Казван: Те, що робить Вільфредо. Але з іншого боку, це може призвести до тотального нігілізму та цинізму. Якщо нічого святого не існує, якщо нема ані початку, ні кінця, то лишається створювати політкоректні системи, в яких можуть існувати люди, інакше шістьом мільярдам земного населення зірве дах. Пам’ятаєте вислів: «Не шукайте Бога ніде, крім свого серця». Чи не закладена святість у природі самої людини? А ми, зазвичай, намагаємось її знаходити у зовнішніх об’єктах. Більш того, людина навіть не наважується щось називати святим, доки це не зробить відповідний інститут: або церква благословляє, або держава вручає орден, або пам’ятник диктатору, на який потім всі моляться.

Виталий Ченский: Но Церковь - это же профессионалы духовной жизни. Мы же спрашиваем у кураторов, что такое искусство?



Денис Казван: А біля роботи «Час це золото» було б цікаво посадити пару людей, щоб вони сиділи тут все життя, а потім це стиснути.
Ми поспілкувалися з художниками з 19 країн: в кожній культурі є цей вислів. Це фактично маятник. Перша ідея яка в нас виникає: не існує часу поза межами сприйняття людини. У нас немає більш важливої валюти, ніж наш час. І за цим принципом складно діяти.

Марія Хрущак: Тому що він є тільки тут і зараз, його нема вчора або завтра.

Денис Казван: Це дуже проста алегорична робота. Інституціоналізація процесів заміру часу походить з монастирів: ритуали богослужіння, дзвони. Потім годинники з’явились на ратушах, а індивідуальні годинники, здається, наприкінці 19 ст.
Ми знаємо і сприймаємо цю фразу з дитинства, але, по-справжньому, людина рідко цінує свій час.

Виталий Ченский: А зачем объяснять, что «время - золото», и показывать так буквально? Мне это более или менее и так понятно. 

Марія Хрущак: Художник використовує буквальність як спосіб мистецької іронії.

Денис Казван: І провокативізму.

Марія Хрущак: В сучасному темпі ми проживаємо тиждень за день. Лише на вихідних приходить усвідомлення, що пройшов тиждень, який ти, можливо, прожив в офісі. І, можливо, не було часу подумати, чим насправді ти хотів би займатись. Калюжа на підлозі може бути святою водою, якщо я вірю в це, якщо я хоча б у щось хочу вірити.



Денис Казван: Коли я дивлюсь на його роботи, я згадую дитячу абетку, де під кожною буквою намальовано предмет. І мені цікаво думати про те, як би ще він представив ту чи іншу метафору. Це ж просто речі, взяті з щоденного життя. І художник не нав’язує свою позицію - що дуже важливо.

Марія Хрущак: Він делікатно пропонує участь глядачеві, навідміну від того, як в Трет’яковській галереї ми бачимо раму і розуміємо: дивитись сюди.

Денис Казван: З іншого боку, коли ти дивишся на класичний живопис, то зосереджуєшся на самій техніці. Включається саме візуальне сприйняття.

Виталий Ченский: А как насчет экономической стороны вопроса? Ведь эти работы некоммерческие. Художник помимо этого чем-то еще занимается, или он реализует работы на гранты?

Денис Казван: Якщо чесно, в мене нема відповіді. Згадую слова Деміана Хьорста на питання, скільки мають коштувати твори сучасного мистецтва: стільки, скільки за них готові платити.
Також існує система копірайтів. Якщо художник захистив свою думку, він може її продавати. Всі художники на цій виставці - революціонери. Тут немає грантоїдів, або Нікасів Сафронових чи Джефів Кунсів, які продають себе на Сотбіс. Художники, представлені тут - певною мірою романтики, вони це творять, тому що горять ідеями.

Марія Хрущак: Прієто брав участь у минулій венеціанській бієнале. Відповідно, це роботи того рівня, які купують художні інституції, зокрема музеї сучасного мистецтва. Також є приватні колекціонери, які цікавляться саме інсталяціями. Ці художники не заробляють дуже багато, вони не є поп-зірками сучасного мистецтва, але на їх роботи є попит.

Денис Казван: Саме інституціональний попит - що дуже показово.

Марія Хрущак: Цей сектор робить їх частиною історії мистецтва.


Прослушать художника можно по этой ссылке:
http://pinchukartcentre.org/ru/exhibitions/vote/fgap2010/wilfredo_prieto