Звичні речі, неначе Місяць, теж мають темний незвіданий бік. Виявляється, Голосієво – не лише один із районів Києва, а й астероїд, відкритий вченими з Криму в 2004 році. Цей факт надихнув мистецьку агенцію «АртПоле» на проект «Sum Of Sun» – серію «домашніх» арт-заходів, що тривають на одній з найбільш озеленених територій нашої столиці. 15 серпня він розпочався із відкриття виставки «Приховані світи» у Національному центрі Олександра Довженка, а 22 серпня Головна астрономічна обсерваторія НАН України стала місцем дії заходу «Планета Голосієво». Хай навіть через її телескопи не завжди вдається розгледіти супутник Землі, проте відтепер це місце оберігає творчість художників із України та Чехії.

 

 

Після короткої прогулянки обсерваторією першу екскурсійну групу ведуть в голосіївські хащі. Здається, ще кілька кроків, і ми остаточно відірвемося від цивілізації, в буквальному сенсі залишаючи за плечима «космічну еру», що закарбувалася не території обсерваторії в головному корпусі зі штатом у 100 працівників, музеєм та трьома телескопами. Але в нетрях лісу якраз і починається мистецтво. Ось білі сітчасті труби огортають один із вікових дубів, який у давнину посадили тут мандрівні монахи. Протягом тижня український художник Андрій Гуренко працював над інсталяцією «Арія» для того, аби на поважне дерево звернули увагу ті, хто мандрує цими стежками – випадкові подорожні або велосипедисти, які проминають повз нас із помітною регулярністю. У сонячну погоду конструкція із сіток створює особливий ефект заломлення світла довкола дуба, а вночі  «Арія» світиться.

 

 

 

 

На шляху нам трапляються невеликі блакитні камені – «метеорити», що допомагають знайти дорогу до ленд-арту на «Планеті Голосієво». Їх зібрала художниця із Чехії Зузана Ружичкова. На стінах обсерваторного корпусу точної механіки відбилися малюнки для її марледруків.  Це авторська техніка Зузани, яка показує наслідки втручання людини в природні процеси. Художниця змащує стіни вапном, наносячи на нього фарбу для своїх абстрактних фресок, після чого накриває зображення марлею і змочує клеєм. Ружичкова говорить, що достатньо «викурити одну цигарку», аби дочекатися, поки картини відіб’ються на марлі і таким чином отримають остаточний вигляд. В очікуванні на мисткиню гості «Планети Голосієво» пробують створювати власні настінні ескізи.

 

 

 

 

Нарешті з лісу з’являється сама Зузана. Художниця щойно повернулася із закинутої водонасосної станції – ще однієї, випадково знайденої локації проекту, де вона працювала над таємничою фрескою. Нечисленні охочі дізнатися її секрет вирушають до об’єкту під покровом густіючих сутінок. Весь цей час Зузану супроводжує скромний хлопець із фотоапаратом на ім’я Їндріх, який зізнається, що теж бере участь у «Планеті…» – як музикант.

 

 

Вже на місці Зузана та Їндріх запрошують нас до невеликої напівзруйнованої цегляної будівлі, що в оточенні палаючих свічок перетворилася на таку собі арт-келію. На її стіні у повен зріст розтягнулися чорні кити. За денного освітлення завдяки дірці у стелі будівлі вони справляють враження закинутого урбаністичного стріт-арту, але нині, – затемна, у відсвітах вогню, – скидаються радше на печерні малюнки. Для Зузани ці тварини символізують людську уяву та пошуки надії. А те, що кити прийшли в це місце надто пізно, коли тут уже немає води – випадковий збіг обставин.

 

 

 

 

Тим часом дізнаємося від Їндріха, що по дорозі прикро випустили з поля зору інсталяцію «Портал» – QR-код між камінням недалеко від «Арії» Гуренка, який натякає на зв’язок між Києвом і Прагою. До слова, не випадково у проекті беруть участь саме чеські митці. «Планета Голосієво» – частина ініціативи «Tandem», що покликана налагодити культурний обмін між творчими людьми двох європейських держав.

 

 

 

З поверненням до обсерваторії встигаємо на останню на сьогодні екскурсію музеєм від Івана Павловича Крячка. Науковець розповідає про історію цього місця, але подивитися на Місяць у телескоп так і не дозволяє – за його словами, через хмари, що закрили небо з боку Румунії. Однак брак довгоочікуваного космічного видовища надолужив документальний фільм «Ніч зникає», присвячений проблемі надмірного електричного освітлення у великих містах, що так само заважає споглядати зоряне небо.

 

 

Завершальним акордом «Планети Голосієво» став музичний виступ мистецького угрупування «Free Apples» із Праги. Ось тут наш знайомий Їндріх Кріппнер і взявся за саксофон, склавши компанію своїм колегам – Криштофу Кенігсмарку та Яну Горки. Гіпнотичний лаунж-біт музикантів супроводжував відео-арт на стінах обсерваторії із кадрами планет Сонячної системи та калейдоскопом українських національних візерунків, який підготувала VJ Vida. А на прощання на шляху до автобусу із темряви поміж дерев до мене раптом долинуло радісне чеське привітання «Ahoj!». Зайвий доказ того, що на планеті Голосієво є життя.

 

 

Те, що «АртПоле» зробили цього разу, вдало характеризує жарт Івана Крячка під час екскурсії. Коли науковець показував один із місячних глобусів, то спробував поцікавитися у відвідувачів, чому одна з його частин залишилася не замальованою. У відповідь Іван Павлович почув максимально серйозні відповіді в стилі «Бо ми її не бачимо», а сам дозволив собі жартівливу гіпотезу про те, що в художника просто закінчилися чорнила. Так ось: вдалим «розчерком пензля» «Планета Голосієво» звела у спільний контекст, здавалося б, непоєднувані речі – науку та мистецтво. І хоч у вибагливих поціновувачів мистецтва можуть виникнути запитання до художньої цінності тутешнього арту, але головною у «Планеті Голосієво» постає не вона. Головне – це можливість дізнатися більше про астрономію для пересічного арт-глядача, а за тим і запеклим звіздарям відкрити для себе ленд-арт. У всесвіті залишилося ще багато невідомих зірок, і тепер це не лише виклик для науковців, а й креативний потенціал для імовірних майбутніх «планетарних» проектів «АртПоля».

 

Фото Їндріха Кріппнера та Вадима Ількова

 

Про автора

 

Пилип Пухарєв – журналіст, редактор. Пише про культуру та мистецтво. Друкувався в інтернет-виданнях, працював на радіо. У сфері зацікавлень – музика, література, візуальний арт. Редактор сайту ART UKRAINE.

 

Пилип Пухарєв