Людина схильна спрямовувати свою розумову діяльність на узгодження та впорядкування світу. Пошуки універсальних відповідей є заняттям повсюдним. Для такого сприйняття проект Олега Грищенка «Плоди» буде загрожувати неможливістю зрозуміти його лінійно та послідовно, а кількість надбудов та зв’язків лише всередині проекту може лякати. За інтерпретацію висловлюється як кожен об’єкт експозиції, так і сам художник – і наше споглядання перетворюється у захопливу участь.

 

Саме поняття Плоду можна застосувати до усього, що і демонструє Грищенко. Результати праці, твори мистецтва, ілюзії, думки, діти, трапеза, народ, пам’ять – всі ці неоднорідні поняття однаковою мірою є плодами. Небезпека такого формату проекту в тому, що ми потрапляємо у його систему і починаємо аналізувати внутрішніми термінами все те, що нас оточує. Дихотомія «зерно-плід» (іншими словами: первинне-похідне) чудово підходить до опису світу: цим зручно користуватися. Яку б річ ми не взяли – вона буде плодом чогось. Більше того, вона буде плодом багато чого – нескінченної кількості речей, які, у свою чергу, теж є плодами. Таке замкнене коло може бути важким для сприйняття, але це відчуття глибинності є однією з обов’язкових ознак проекту.

 

Вигляд експозиції, арт-центр Я Галерея, Київ. Фотограф – Володимир Денисенков

 

Привабливою видається ідея опису виставки у цій системі. Як приклад, важливу роль відіграють у проекті відбитки. Олег Грищенко, говорячи про «Об’єкт урожаю», пояснює: «Коли я роблю просторові об’єкти, то намагаюся прив’язувати їх і до графічних форм, які можна використовувати фактично як матриці». Відбитки є прямою метафорою плодів, а, отже, ми бачимо поєднання форми та смислу. На такі цікаві знахідки можна милуватися й далі, але доцільніше вийти за межі теми Плодів та розглянути позаідейні властивості.

 

 

Особливістю експозиції є поєднання багатьох видів візуального мистецтва: живопису, графіки, фотографії, відео, просторових об’єктів та арт-буків. Майже кожен із міні-проектів поєднує у собі декілька форматів, що дозволяє глядачеві пересуватися між трьома просторовими вимірами і, відповідно, збільшувати кількість можливих точок зору. Окрім цього, художник робить об’єкти на межі декількох форм: наприклад, серія «Книга рам» демонструє таке поєднання живопису та різьблення, що воно виглядає гармонійно та природно, але, водночас, докорінно змінює суть твору. Схожі трансформації можна споглядати в «Рушнику» – об’єкті, який є книгою з технікою вишивки, що дозволяє набути третього, – зовсім іншого, – значення. Я б ризикнула назвати це «пост-книгою».

 

 

Арт-буки пронизують всю експозицію, займають центральне місце у кожному міні-проекті. Можна наділити їх функцією розповіді про інші твори мистецтва, адже вони оголошують глядачеві назву проекту, додають візуальної та текстової інформації. «Проект виявився настільки широким та розгалуженим, що тільки книги і могли його зібрати», – відмітив Олег Грищенко. Проте, важливо, що арт-буки не є поясненням чи трактуванням до виставки, і хай наявність традиційної для багатьох форми книги не вводить в оману. Арт-бук виступає самостійним твором мистецтва, який можна порівняти з кінематографом, адже він так само створює з декількох форм одну суттєво нову.

 

 

У стилістиці проекту очевидним є звернення до наївного та народного мистецтва, а визначним у цій особливості стає відсутність вимушеності та недоречності. «Народ» зображується не з абстрактних уявлень та політичних нашарувань, а з власного досвіду спілкування Олега Грищенка з тими, кого він сприймає як представників цього народу: родичів, відвідувачів виставок, незнайомої дівчинки на кладовищі. Це виключає можливість надлишкового пафосу, на який так часто можна натрапити у цій тематиці. Результатом такої невеликої дистанції між художником та об’єктом його творчості є здатність спрощувати. В іншому контексті таке регулярне звернення до теми смерті (чотири міні-проекти з дванадцяти) було б гнітючим для сучасної людини, тоді як у «Плодах» глядач може трохи відчути архаїчну легкість цієї теми.

 

 

Поєднання форми художніх книг з наслідуванням народного мистецтва – ці два компоненти вказують на вплив авангардного мистецтва. Російські футуристи вчилися у селян (у сенсі – «народу»), а Грищенко – у свого дідуся та баби Люби. Картини діда, за словами Олега, стали програмними та визначили подальше зацікавлення у темі пейзажу. Безпосереднє наслідування, наближене до міметичного, простежується у роботі-присвяті життєвому простору Любові Пархоменко: рослинна композиція підглянута з грубки, розписаної родичкою власноруч.

 

 

Коли мова йде про народ, митці схильні звертатися до його славетних представників. Для Грищенка такою особистістю став Григорій Сковорода. Найбільш прямолінійно цей вплив можна побачити у міні-проекті «Разговор о том: знай себе» (за мотивами «Наркісс. Разглагол о том: узнай себе» Сковороди), але тонкі відгуки ідеї «сродної праці» лунають і з «Книги рам», і з «Копачі копають копанку», і з «Книги плодів» – а якщо заглиблюватись, то й з першоідей проекту.

 

 

Насамкінець хотілося б повернутися до проблеми інтерпретації цього проекту. Без сумнівів, сучасне мистецтво надає кожному глядачеві можливість трактувати твори мистецтва настільки анархічно, наскільки він забажає. Історія Олега Грищенка про Плоди не робить цей проект вужчим: вона скоріше кінематографізує його, одночасно не надаючи ані хронологічності, ані застиглості. Власний досвід художника можна розглядати тут скоріше як сполучну ланку – і ще одним об’єктом експозиції.

 

 

Також читайте на сайті ART UKRAINE: «Клуб ілюстраторів Pictoric: українські традиції з європейським підходом»

 

***

Про автора

 

Поліна Ліміна – студентка культурології у Києво-Могилянській академії. Співробітниця арт-центру Я Галерея.