Видавництво РОДОВІД завершує роботу над великим альбомом «НАШ ГЕРБ. Українські символи від княжих часів до сьогодення». Значне місце в ньому буде відведено художнім інтерпретаціям Тризуба у творчості українських мистців упродовж XX ст.

Публікуємо уривок із глави про Миколу Битинського, який півжиття творив на еміграції свої проекти «державних інсиґній України». України, до якої за життя не міг повернутися.

  

Випускник Художньо-промислової школи в Кам’янці-Подільському, колишній сотник Дієвої армії УНР Микола Битинський (1893–1972) у міжвоєнний період осів у Празі. 1929-го закінчив там Український педагогічний інститут ім. М. Драгоманова й отримав диплом «педагога середніх шкіл із правом викладати історію, історію мистецтва й археольоґію». Особливо ж Битинського цікавила геральдика.

Усі зображення надані видавництвом "Родовід"

Він розробляє проекти грамот, обкладинок, заставок і малюнків для часопису «Гуртуймося», який видає з полковником Василем Филоновичем. У т. ч. із зображенням Тризуба. А з 1932-го працює над альбомом одностроїв українського війська періоду Визвольних змагань 1917–1921 років. Акварельні малюнки-таблиці, із системою рангових старшинських і козацьких відзнак, оздоблює орнаментальними й геральдичними заставками та кінцівками. Загалом – 186 таблиць. Окремо також виконав «Альбом уніформ українського війська УНР 1917-1920 рр.» – 76 таблиць-акварелей. Особливо цікаві на них авторські інтерпретації Тризуба на декоративних заставках.

 

На замовлення Військового міністерства УНР (в екзилі) Микола Битинський 1936 року виконує проекти орденської відзнаки Хреста Симона Петлюри. Тризуб тут разом із розташованим під ним мечем вписано в чорний розширений хрест.

 

У 1938–1939 роках Битинський розробляє проекти державних символів України. Невдовзі вони виходять у Празі окремим буклетом із п’яти листівок. Запроектував великий, середній і малий герби, корогви, штандарти та державні печатки. Схоже, що розробляв їх за аналогією до тогочасних символів Чехословаччини, де жив і працював.

 

Синій щит із золотим Тризубом у проекті великого герба опертий на орденський ланцюг та складені навхрест бунчук і золоту хоругву з хрестом. Щитотримачами виступають київський архангел Михаїл і галицький золотий лев у короні. Довкола на вінку з лаврового й дубового листя розміщено п’ять щитів із 29 гербами. Перший мав представляти Правобережжя й поєднував символи Київщини, Волині, Поділля, Берестейщини, Брацлавщини, Херсонщини, Бессарабії та Холмщини. Другий щит – Лівобережну Україну – із гербами Гетьманщини, Чернігівщини, Переяславщини, Запоріжжя, Таврії із Кримом, Стародубщини, Слобожанщини та Сіверщини. Третій – Західну Україну: Львівську, Галицьку, Перемиську, Белзьку, Жидачівськуа й Сяніцьку землі та Буковину. Четвертий – Закарпаття. П’ятий – Кубань. Окремі символи Битинський комбінував на власний розсуд, хоча не завжди вдало та відповідно до історичних реалій.

 

У проекті середнього державного герба, окрім Тризуба в серцевому щитку, було ще п’ять символів, які мали означати Велику Україну (архангел Михаїл), Галичину (лев), Буковину (голова зубра), Закарпаття (ведмідь і синьо-золоті смуги) та Кубань (козак із мушкетом і прапорцем-значком). Концептуально цей середній герб дещо відрізнявся від великого: якщо в останньому виділено Лівобережжя та Правобережжя, то в середньому виокремлено Буковину й узагальнено символ Великої України, або Наддніпрянщини.

 

В іншому варіанті середнього герба, виданому 1940 року в Відні як «Соборний Герб України», Битинський подає вже шість символів навколо щитка з Тризубом. Додає ще коронованого чорного двоголового орла в золотому полі, а на його на грудях – синій щит із золотим православним хрестом. Цей герб колишньої Таврійської губернії мав символізувати Крим, що, як і Кубань, входив тоді до Російської РФСР. У цьому проекті автор компонує символи різних за розміром і кількістю населення українських земель, але логіка такої його композиції зрозуміла: він виходив із їх тогочасного розділення між Українською РСР, Польщею, Румунією, Чехословаччиною та РРФСР.

 

Про Тризуб Микола Битинський, зокрема, пише: «...Без огляду на загадковість і нез’ясованість походження та річевого значення тризуба <…>, цей український найстарший знак має для нас незвичайно високу історичну і геральдичну вартість. Найбільша вага його і цінність полягає саме в тому, що той тризуб, як князівський і володарський родовий знак, мав певну внутрішню традиційну сталість, а найголовніше – був уже в найдавніших часах знаком-символом нашої Київської Держави».

 

Микола Битинський продовжує займатися питанням «наших державних інсиґній» і по війні, коли осів у Торонто в Канаді. У розвідці про українські територіальні символи він особливе місце відводить галицькому левові та київському архангелові, бо «ці два герби і справді найчастіш у нас уживаються практично, і тому, що вони після Тризуба займають найвизначніші позиції геральдичної ієрархії в ряді всіх наших національних емблем, як особливо важливі символи двох історичних географічно-політично-культурних центрів України – Наддніпрянщини (Києва) і Галичини (Львова)». Не дивно, що саме лева й архангела він подає як щитотримачів у своєму проекті великого герба України.

 

Микола Битинський далі доопрацьовує свої «Державні інсиґнії України» й до кінця життя створює проекти емблем, печаток, листівок, відзнак і прапорів для різних діаспорних організацій.

 

Автор текстового супроводу в альбомі «Наш герб» – Андрій Гречило