Черговий уривок із великого альбому «НАШ ГЕРБ. Українські символи від княжих часів до сьогодення», роботу над яким завершує Видавництво РОДОВІД.

 

Після поразки Визвольних змагань 1917–1921 років західноукраїнські землі розділено між Польщею, Румунією та Чехословаччиною. Кубань, Східну Слобожанщину та Крим приєднано до Російської СФРР. На решті територій створено маріонеткову їй УСРР.

 

Українська еміграція, розкидана по різних країнах світу, створює там національні культурно-просвітні та спортивні організації, що допомагали адаптуватися в нових умовах, стримували від асиміляції. Їхні емблеми й печатки зазвичай містять зображення Тризуба, що став беззаперечним національним символом. Опиняється він і на логотипах українських газет і часописів, що виходять у США, Канаді, Франції, Чехословаччині, Німеччині, Бельгії, Югославії та навіть у Маньчжурії, а також на українських недержавних марках.

 

З 1925 року в Парижі за ініціативою Симона Петлюри починає виходити громадсько-політичний та літературно-мистецький тижневик «Тризуб», головним редактором якого був В’ячеслав Прокопович. Фактично часопис став неофіційним органом Державного центру УНР на еміграції.

До мистецьких інтерпретацій Тризуба й інших українських історичних символів у своїх роботах у міжвоєнний період вдаються художники Павло Ковжун, Петро Холодний, Юліан Буцманюк, Роберт Лісовський, Микола Бутович, Леонід Перфецький та ін. Виходять і нові публікації, щоправда – різні за своїм рівнем, про українські герб і прапор, зокрема: Онуфрія Пастернака, Тадея Скотинського, Михайла Таубе, Миколи Битинського, Володимира Січинського, Миколи Андрусяка.

 

У Винниках під Львовом 5 червня 1922 року посвячено перший пам’ятник воїнам Української Галицької армії, які загинули в довколишніх лісах у боях за столицю ЗУНР. Проект виконали Левко Лепкий і Павло Ковжун, а виготовив місцевий майстер-каменяр Василь Сидурко. На пам’ятнику, стилізованому під великий гарматний набій, вмонтовано щиток із Тризубом, накладеним на дві перехрещені шаблі.

 

У Львові ще до Першої світової війни розпочато збір коштів на ділянку для стадіону товариства українського «Сокіл-Батько». Оскільки ще не вся земля була викуплена, то 1925 року за пропозицією Степана Гайдучка розпочато «Золоту книгу українського народу», куди вписували жертводавців. Її мистецьки виконав палітурник Іван Кревецький, а в оздобленні брав участь художник Михайло Осінчук. На тисненій шкіряній обкладинці зображено рельєфний Тризуб; на титульній сторінці його поєднано з соколом, а обабіч вкомпоновано київського архангела та галицького лева.

 

Із кінця 1920-х у Галичині й на Волині, що опинилися під польським пануванням, використання українських символів стали забороняти. Особливо Тризуба. У тогочасній українській пресі, приміром, гучною була справа селянина Ілька Середи, якого Окружний суд у Коломиї визнав винним у тому, що «у Вербівцях у лютому 1930 року дозволив повісити тризуб на заслоні читальні “Просвіти”».

 

У вироку зазначалося: «Відомим є, що "Тризуб" уживався за часів Володимира Великого як знак української держави і що під час польсько-української боротьби в 1918-19 роках був прийнятий і вважався українцями за знак української держави ("Соборної України") і як такий є виразом їхньої ворожого ставлення до поляків і вживаний цими шовіністично налаштованими силами за всякої нагоди, адже йдеться про підкреслення цього неприязного ставлення українців до поляків, невизнання польської державності. Розміщення "тризуба" на сценічних лаштунках слід відтак уважати публічною демонстрацією щодо польських властей і зневагою цих властей і їхніх розпоряджень…».

 

Якщо підпілля ОУН на заборони відповідало опором, то українські організації, що діяли легально, вдавалися до хитрощів, комбінуючи у своїх емблемах і відзнаках абревіатури й інші елементи, що разом укладалися у форму, схожу на Тризуб. Так, наприклад, виглядала емблема Українського спортового клубу «Беркут» із Перемишля чи пам’ятна відзнака з нагоди 950-ліття хрещення України-Руси.

 

Роберт Лісовський 1923 року розробив проект печатки для Львівського таємного українського університету. Основним символом на печатці є трисвічник, який уособлює освіту, й одночасно асоціюється із Тризубом.

 

Уродженець Кам’янського на Запоріжжі, учень Георгія Нарбута й Михайла Бойчука, художник Роберт Лісовський використовує майстерно стилізовані зображення Тризуба на проектах обкладинок, заставок, печаток тощо. Виконав він і емблему української скаутської організації «Пласт». Ідея її створення належить опікуну пластових куренів, учителеві Мирону Федусевичу, а Лісовський надав їй довершеного вигляду: біла трипелюсткова лілея – символ міжнародного скаутського руху – вплетена в український Тризуб.

 

Роберт Лісовський також став автором емблеми Організації українських націоналістів. Її Провід 1929 року оголосив конкурс на відзнаку. Підсумки оголошено на початку 1932-го:

«І. Подаємо до відома членству ОУН, що з надісланих проектів відзнаки-гербу ОУН прийнято проект, поданий артистом-маляром проф. Р. Лісовським. Репродукцію відзнаки-гербу подаємо окремою відбиткою як прилогу до біжучого числа "Розбудови Нації".

 

ІІ. Принятий герб ОУН буде уживаний як відзнака для членів ОУН, на прапорі, печатках, фірмових блянкетах, на окладинці офіційного органу ОУН, тощо, отже всюди там, де йде про офіційний виступ ОУН на зовні».

 

Відзнака ОУН авторства Лісовського виглядає так: на синьому щиті стилізований золотий Тризуб із двосічним мечем замість середнього «зуба». Доволі часто цю емблему використовували й без щита.

 

 

Автор текстового супроводу в альбомі «Наш герб» – Андрій Гречило