Постійні складнощі музейників пострадянських країн, пов'язані з проблемою притомної репрезентації культурної спадщини, а також більш-менш не позбавленими смаку методами її комерціалізації, викликають безліч розмов, дискусій і, трапляється, неприємностей у цій сфері, котра, як усі історико-культурні та академічні установи, не надто схильна до того, щоб, спотикаючись, поспішати втрапити в ногу з часом. В такому випадку вітчизняним діячам культури зазвичай доводиться звертатись за консультаціями до представників установ, чий досвід у цій сфері значно перевищує приступний тут (в сенсі, - наприклад, в Україні), тобто до закордонних грантодавців. Вирішуючи проблему фінансування лікнепу у тій чи іншій сфері, ці установи зазвичай вимагають у відповідь небагато, але найперше - притомний звіт щодо виконаної роботи.

 

 

Власне, каталог, про котрий йтиметься у цій статті, є однією з форм цілком щасливої взаємодії вітчизняних музейників із закордонними філантропами, щиро зацікавленими в тому, щоб гуманітарії пострадянських країн врешті позбавились статусу «братів наших менших» стосовно європейських та, наприклад, американських музеїв, і могли дати собі раду у формуванні експозицій, більш-менш інноваційних і, отже, незвичних для напруженого сприйняття вітчизняного глядача.

 

 

Кілька слів щодо інноваційності проекту «Кетер». Власне, досить подібна на цю, чи так: підготовча робота була виконана авторкою цієї статті у рамках проекту «Єврейська матеріально-культурна спадщина в Україні», реалізованому в київському Інституті юдаїки ще на початку 2000-х рр. Ця робота включала опис формування та сучасний стан колекцій юдаїки в усіх скільки-небудь помітних музеях країни, з точним переліком попередніх назв музейних колекцій, їх власників, кількості та якості експонатів тощо. З цією інформацією, розрахованою на в той час досить вузьке коло інтересантів, тобто ледь не для внутрішніх потреб, і нині можна ознайомитись або в моєму архіві, або в архіві Інституту Юдаїки, чи у фондах Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства.

 

 

Натомість проект, реалізований у Львові за підтримки фонду Ротшильдів, про каталог якого йдеться, мав на меті, так би мовити, підвищення кваліфікації вітчизняних музейників, тобто, початково був скерований на легендарну для вітчизняних гуманітаріїв європейську репрезентацію культурних надбань. Ця мета, принаймні судячи з каталогу, була успішно досягнута, - хоча, з точки зору спеціаліста, інформації у друкованому виданні могло б бути значно більше.

 

 

Отже, каталог програми «Кетер» (в перекладі це означає «корона» і натякає одразу на кілька важливих для єврейської культури речей: на так звані «корони Тори», вишукані срібні прикраси, що фіксували два стержні сувоїв Тори, водночас надаючи більш ніж 1,5-метровим сувоям напрочуд величного вигляду; а також відому талмудичну цитату, де сказано: «Існує  три корони: корона навчання, корона священнослужіння і корона царювання; але корона доброго імені вища за них усі».

 

Талмуд, трактат Піркей Авот, 4:13) структуровано таким чином. Назва музейної колекції відкриває статтю, де описується її «єврейська частина»; тексту відведено 1,5-2 сторінки, на котрих обов'язково містяться три світлини: фасаду того чи іншого музею; фото його інтер'єру; зображення одного з предметів колекції. Всі ці тексти написано співробітниками відповідних музеїв, тобто читач знайомиться з колекцією, описаною «зсередини».

 

 

Крім п'яти київських та п'яти львівських колекцій музейної юдаїки тут надруковано відомості стосовно єврейських відділів музеїв у Черкасах, Чернігові, Чернівцях, Дніпропетровську, Хмельницькому, Корсунь-Шевченківському, Кривому Розі, Меджибожі та Сімферополі. Дивно, що до цього переліку не потрапили офіційні колекції юдаїки Вінниці та Одеси, а також те, що до співпраці не були залучені співробітники відповідних відділів приватних колекцій юдаїки України, - наприклад, О. Фельдмана (Харків). Ймовірно, організатори зробили для себе висновок щодо того, що в цих містах проблема репрезентації єврейської спадщини уже вирішена, причому цілком успішно.

 

 

Менше з тим, рецензія на уже виданий каталог - невдале місце для питань стосовно мотивації організаторів; тож повернуся до опису деталей книги. Це: повноколірний друк на напрочуд якісному папері, у досить зручному форматі (квадрат, утворений від зменшення А4), у м'якій обкладинці; суто професійний опис репродукцій творів з музейних колекцій (саме їх, як на мене, могло б бути значно більше); обов'язкове дублювання інформації англійською мовою.

 

 

Тобто, повертаючись до згаданої на початку цієї розмови проблеми звітів реалізованих в пострадянському суспільстві грантів, можна сказати, що чотири чотириденні семінари, проведені протягом 2012 року, були успішно втілені, і результат цієї програми, попри деякі уточнення з боку вимогливих фахівців, загалом зовсім непоганий.

 

 

 

Шкода, що ініціатори не приділили уваги створенню сайту, на котрому була б зібрана більш повна інформація стосовно репрезентації вітчизняної юдаїки у мистецькій/музейній сфері: нині, на відміну від початку 2000-х, число людей, здатних щиро зацікавитись цією темою, на щастя, суттєво збільшилось.

 

Європейська фундація Ротшильдів (Ганадів). Львів, 2011. - 83 с.