12 червня у книгарні «Є» відбулась зустріч з класиком українського сучасного мистецтва Тіберієм Сільваші та людьми, що дотичні до видання текстуальної ретроспективи творів митця. Це  пані Марина Щербенко, – засновниця Щербенко Арт Центру, – та  Костянтин Кожем’яка – директор компанії Huss.

 

Тут і далі – фото з презентації видання. Автор – Валерія Мезенцева

 

Розмова була побудована довкола нової книги Тіберія Сільваші «Есе. Тексти. Діалоги».  Видання є своєрідним майстер-класом з того, як бачити живопис, тому що оптика, через яку автор показує відомі об’єкти – зовсім інакша. 

Архітектура книги «Есе. Тексти. Діалоги» – три однойменні розділи. Вона містить тексти Сільваші про живописців: Криволапа, Яблонську, Вермеєра, Рембрандта та ін.

 

Хоча видання побудовано з окремих оповідань, воно має наскрізні сюжети. Один із таких – розмежування позицій «художник» та  «живописець».  Автор пояснив цю аналогію через літературу, де є «поет» та «прозаїк».

 

Тіберій Сільваші: «Проза має горизонтальний вимір часу і, навіть якщо у неї складна структура, то все одно виходить лінія. У поезії працюють акустичні речі – вона онтологічна за своєю основою. Навіть зараз не можна говорити про те, що є алфавітні культури. Проза відноситься до того, що я назвав би “художником”. Це поняття досить широке, а живописець набагато вужче і специфічне. Живопис не можна переповісти, а прозу як конструкцію розвитку подій – можна.

 

Я завжди чітко розділяв такі речі, як тексти та букви й візуальне мистецтво. Ще у студентські роки я почав писати прозу – сценарії для своїх друзів з театрального інституту. Від самого початку я хотів максимально зменшити дискурсивне поле, вийти з можливості інтерпретації і прийти до чистого формалізму. Я довгий час займався абстракцією і, коли хтось знаходив аналогії з предметним світом, вважав, що ця робота недосконала і не має стосунку до тих речей, які я хочу робити. Найкраща робота для мене – та, яку ніхто не може описати».

 

Тіберій Сільваші

 

Авторське розуміння Риму спроектовано на есей «Дім равлика» про де Кіріко. Завдяки поєднанню незвичайних образів відбулось своєрідне переплавлення архітектури та живопису.

 

Тіберій Сільваші: «У 1992-93 рр. Сергій Васильєв, журналіст та письменник, запропонував невеликій кількості людей написати маніфест всім художникам. Свій перший текст про живописця я написав для нього.  Після цього на вулиці ми випадково зустрілись, і він спитав: “Назвіть трьох улюблених художників”. На що я, не спиняючись, сказав: “Вермеєр, Рембрандт, Веласкес”. “Напиши про них” - пролунало у відповідь. Так з’явився перший Вермеєр.

 

Ян Вермеєр. «Дівчина з перловою сережкою»

 

Після цього ми з Сергієм почали працювати. Час від часу він провокував мене писати не про живописців. Якось пролунав телефонний дзвінок із проханням написати про Кіріко. Тут починаються дуже дивні речі, тому, що є художники, які стоять у полі твоїх інтересів, але це не зовсім той професійний інтерес, до якого ти звертаєшся кожного дня.

 

По суті, це була моя перша спроба комунікації з Кіріко, його аналізу. Робота не складалась, поки я не згадав своє перебування у Римі. Ми з друзями блукали містом, шукали квартиру, і я побачив тіні від арки. Чорні римські тіні на тротуарі нагадали арки Кіріко – і я зрозумів, що з цим потрібно робити.

 

Джорджо Де Кіріко. «Археологи»

 

Я давно викинув зі свого словника слова “подобається – не подобається”, із цими речами ніколи не працюю. Я працюю із естетичними кодами.

 

Зараз, дивлячись на свої посивілі скроні, можу сказати, що час йде не на мою користь.  Є речі, які мені подобаються, і я ними з радістю ділюся. 99% всього, що відбувається у світі мистецтва, мені не подобається. Тоді я роблю аналіз. Кіріко був страшенно цікавий. Я ніяк не міг зрозуміти, як еталон сюрреалістів, – цього дивного синтаксису форми і змісту, – раптом взяв і змінив стиль. Така зміна є у багатьох художників, про яких я пишу. У Рембрандта життя поділене навпіл (до «Нічної варти» і після)».

 

Рембрандт. «Нічна варта»

 

Марина Щербенко: «У 2008 р. Тіберій написав текст для каталогу Олександра Животкова. Це був наш перший досвід спільної роботи. Далі, проект за проектом, ми не один раз повертались до думки, що потрібно зібрати всі тексти Тіберія в одній книзі. Працюючи над “Есе. Тексти. Діалоги”, хотілося менше звертати уваги на дизайну, більше – власне на книгу».

 

Костянтин Кожем’яка: «Наша видавнича стратегія проста: популяризація українського сучасного мистецтва. Сьогодні ми шукаємо маркери – те, чим можна пишатись, на чому можна виховувати молодь. Думки, опубліковані в книзі Тіберія –  це не чтиво за принципом Твіттера (не більше 20-ти слів) або для вагона метро. Це для творчого, вдумливого, осмисленого читання, для виховання сучасного інтелектуального покоління – «generation Z».  Тому у проектах, які я видаю, намагаюся враховувати, наскільки видання може зробити внесок у те, щоб у нас в країні росли розумні люди. У кінці цього року, коли підбиватиму підсумки, скільки і яких саме книг ми видали,  твір Тіберія увійде до трійки найбільш знакових».

 

Марина Щербенко та Костянтин Кожем’яка

 

Марина Щербенко: «Крім того, що ми популяризуємо сучасне мистецтво в Україні, маємо плани інтегрувати твори українських митців (не лише живопис  і предметне мистецтво ) у світову спільноту. Ми хочемо видати книгу “Есе. Тексти. Діалоги” німецькою та англійською мовами».

 

Костянтин Кожем’яка: «Рішення видати книгу англійською мовою і показати її за кордоном виникло не одразу. Поштовхом став Книжковий Арсенал-2015. Ви,  мабуть, звернули увагу, скільки людей відвідало подію цього року. Тут доречною буде статистика. У 2010 р., коли Книжковий Арсенал проходив вперше, його відвідало 1700 осіб. У квітні 2015 р. – 70 тис. осіб. 23 роки Книжкова палата у звітах вказує, що було видано 42-45 млн книг, включаючи інструкції з експлуатації холодильників. За 4 дні Книжкового Арсеналу  було продано 1 млн 300 екземплярів. Оскільки ми маємо запит на інтелектуальний продукт та шанс показати інтелектуальне обличчя країни за її межами – це наша реакція у відповідь.

 

Я є членом комітету з підготовки українського стенду на Франкфуртському книжковому ярмарку. Мабуть, вперше за часів незалежності України влада звернулась до людей, які створюють якісний контент, із запитанням: “А що, крім “Читанки”, ми можемо показати на українському стенді?”. Маю надію, що в цьому році наш стенд буде змістовним і нам буде не соромно, що Україна так представила себе в інтелектуальному світі читачів та видавців».

 

 

Фото з презентації видання – з офіційної сторінки заходу у Facebook. Автор фото – Валерія Мезенцева

 

Ілюстрації художників: aif.ru, wikiart.org, maxpark.com