Скіфське золото з кримських музеїв повернеться в Україну. Коли це станеться, завдяки кому, і чому його судова справа є унікальною для всієї Європи Art Ukraine дізнався у першої заступниці Міністра культури України Світлани Фоменко.

 

Пані Світлано, щоб уникнути можливих спекуляцій на цій теми з боку деяких політиків, давайте спробуємо відтворити максимально повну історію “скіфського золота”.

Історія почалася у 2014 році, тоді першим заступником Міністра культури була Олеся Островська-Люта і саме вона почала бити тривогу щодо долі української колекції “Крим. Золотий острів у Чорному морі”. Я тоді працювала начальником Управління міжнародного співробітництва. В такому тандемі ми і взялися за справу. Головна проблематика полягала в тому, що існувало, і зараз існують, п’ять музейних установ, які спільно сформували експозицію виставки, що демонструвалася у німецькому місті Бонн. Потім колекція була перевезена в амстердамський музей Алларда Пірсона, де виставка продовжила свою роботу і, звичайно, мала величезний успіх. Я би сказала, що завдяки виставці скіфського золота, цих унікальних артефактів, музей здобув ще більшу популярність серед туристів і місцевих мешканців. У березні 2014 року, коли відбулася анексія Криму, відразу постало питання: яким чином будуть повертатися ці предмети в Україну, адже один музей — київський, а решта чотири — кримські.

 

Світлана Фоменко.

Є певна процедура ввезення і вивезення культурних цінностей, вона дуже серйозна, під собою має державні зобов’язання і гарантії, які, між іншим, надавав нам Уряд Королівства Нідерланди щодо недоторканності, цілісності, неушкодження колекції, є свідоцтво на вивезення культурних цінностей, митний контроль... Тобто це велика процедура, яка залежить не лише від Міністерства культури.

 

Так, з одного боку — все прописано законом, але ж ніхто не міг передбачити політичну складову.

Дійсно. Думаю, що для європейської, та й світової музейної спільноти, випадок зі скіфським золотом дійсно став унікальним, адже під час виставки раптом музеї, що надали для неї експонати, опинилися територією іншої країни, хоч і не визнаною. Протягом кількох перших місяців ми намагалися зібрати робочу групу, куди би входили представники МЗС, адже “голос” нашої країни в Нідерландах — це, все ж таки посольство. Зі свого боку Міністерство культури відразу повідомило амстердамський музей, що власником культурних цінностей є Україна. Це беззаперечний факт, який існує в усіх документах, але саме проти нього потім було подано судовий позов від кримських музеїв.

 

Скіфське золото

 

Отже, від початку було сподівання на мирне врегулювання?

Саме так. Важко сказати, яку кількість листів і нот було передано через МЗС, скільки зусиль вирішення цього питання забрало у наших дипломатів... Ми відряджали і тогочасного директора Музею історії України Чайковського, і Олеся Островська-Люта їздила на перемовини в Амстердам. Із самого початку керівник музею Алларда Пірсона не відмовляв у поверненні експонатів в Україну, не стояло питання, що їх віддадуть кримським музеям. Але поступово ситуація почала змінюватися і це було дуже дивно. Звичайно, зараз важко говорити про те, що було в головах представників нідерландської сторони, але є цілком реальні факти того, що представники Ермітажу, кримських музеїв весь час були десь поруч. І, звичайно, зіграли роль різниця українського і нідерландського законодавств, адже ті органи, які підписували документи на вивезення культурних цінностей для голландської сторони не мали значення. В контракті було вказано, що експонати є власністю держави Україна, що всі судові спори мають відбуватися в місті Києві.

 

Скіфське золото

 

Що відбувалося з цим питанням, коли на місце Нищука прийшов Кириленко?

Процес тривав, адже за ті півроку нашого активного втручання були запущені важливі механізми з вирішення питання. Мінкульт передав право оперативного управління колекцією Національному музею історії України. Було проведено безліч консультацій і перемовин з амстердамським музеєм, іншими міністерствами і відомствами, залученими до процесу. Звичайно, ми підключили МЗС, Міністерство юстиції, музейну спільноту. Все відбувалося дуже жваво до грудня 2014 року. Знову до цього процесу я була підключена вже у травні 2016 року, з’ясувалося, що наша позиція залишилася незмінною. Тобто, розгляд справи тривав, відбувався письмовий обмін інформацією. Основна відповідальність лягла на Мінюст. Але, водночас, були певні речі, які формували наш захист. Коли у червні минулого року до Києва прилетіли наші голландські радники, то вони запитали, чи зауважуємо ми у цій справі про політичну складову? Для мене це запитання було дивним. Адже ця справа, власне, і була викликана політичними чинниками. Крім того, з’ясувалося, що кримські музеї роблять все можливе, щоб справу розглядали суто як господарську. Міністерство культури взяло на себе відповідальність, вирішивши включати політичну складову у наш захист, справа відразу набула іншої інтерпретації.

 

Скіфське золото

 

Розкажіть, будь ласка, про останнє слухання? Що стало вирішальним для суду, на вашу думку?

Головним доказом зацікавленості тієї чи іншої сторони у справі скіфського золота були усні слухання, коли суд вже вивчив всі матеріали. Надзвичайно важливим був рівень представлення на них сторін. Коли від України були присутні перші заступники кількох міністерств, посол, музейна спільнота,  а від кримських музеїв — громадяни Російської Федерації, то виникало запитання: про які “українські музеї” ми говоримо? Так само вирішальною була промова, яку виголосила українська сторона під час засідання. При тому, що майже всі представники масмедіа, присутні в залі суду, були проросійські. Це відчувалося з тих питань, які вони ставили.

Безпрецедентним фактом стало й те, що рішення суду було оголошено у присутності сторін, це для голландського суду нетипова практика. Я була присутня на цьому оголошенні у грудні 2016 року разом з представником Міністерства юстиції. Що вам сказати, це було дуже важко і відповідально. Руки тряслися. За день до слухання на телебаченні були дебати наших адвокатів з адвокатами кримських музеїв. Цей випадок сколихнув всю європейську музейну спільноту. Фактично вперше конвенції ЮНЕСКО отримали можливість показати себе в дії.

 

То коли ж скіфське золото повернеться в Україну?

Це залежить від того, чи буде подана апеляційна заява від інших сторін. У будь-якому випадку, після повернення музейної колекції буде проведено виставку у Національному музеї історії України, адже він тепер є оперативним зберігачем цих культурних цінностей. Скіфське золото не буде лежати у запасниках, воно буде експонуватися.