Обов’язковим елементом експозиції проекту «Тіні забутих предків. Виставка» є так званий «тайм-лайн» – вибіркова хронологія подій 1962-1965 років. Лінія, що знайомить глядачів з добою, коли було знято фільм Сергія Параджанова, і занурює у подвійний контекст: найбільш широкий (куди потрапили новини про освоєння космосу або вихід першого фільму про Джеймса Бонда) і культурно точний, дотичний до теми виставки (прикладом, перший кольоровий фільм Мікеланджело Антоніоні «Червона пустеля»). Наскільки змістовними і корисними мали б виявитися ці збіги? Деякі з них жодним чином не пояснюють контекст конкретної мистецької роботи і скоріше перевіряють компаративістські здібності глядача. Проте деякі, так само далекі від «Тіней…» твори можуть свідчити про спільні художні задачі, що ставилися і вирішувалися у досить різних обставинах, у певний період. Саме таким твором є двадцять перший том «Пригод Тінтіна» (Les Aventures de Tintin) – найпопулярнішого європейського коміксу, автором якого є бельгієць Жорж Ремі, рисувальник, більш відомий під псевдонімом Ерже.

 

 

  

 

Окремими фрагментами з липня 1961 по вересень 1962 року в Le Journal de Tintin (а під однією обкладинкою – у 1963 році) виходить комікс під назвою «Коштовності Кастафіоре» (Les Bijoux de la Castafiore) – історія, яка, на думку багатьох критиків, стала чи не головним витвором Ерже. Повний корпус «Пригод Тінтіна» налічує 23 закінчених альбоми, які виходили у різних газетах з 1919 по 1976 рік. Як і кінематограф, герой Ерже народився чорно-білим і пережив численні трансформації. Серед усіх альбомів «Коштовності Кастафіоре» вочевидь вибивається. По-перше, на час створення коміксу Ерже є зрілим, відомим на весь світ майстром, через що дозволяє собі працювати довше і ставити перед собою амбітніші формальні задачі. По-друге, якщо у більшості сюжетів Тінтін виступає діяльним протагоністом, який у супроводі вірного собаки розкриває міжнародні злочини, то в «Коштовностях…» його активність помітно падає. Користуючись описом Бенуа Петерса – біографа Жака Деріда, дослідника спадщини Ерже, професора по коміксам в університеті Ланкастера (Великобританія) – за всякчас Тінтін поводиться як типовий турист: «...Він хоче побачити все за мінімум часу. Він не ходить, а біжить, не відвідує місця, а перестрибує з одного в інше». Але цього разу Тінтін майже відсутній. В одному з інтерв’ю Ерже окреслив свій задум: «Коли я розпочав роботу над цією книгою, моєю ціллю було спрощення; цього разу я хотів спробувати розказати історію, в якій нічого не відбувається <...> Я просто хотів подивитися, чи зможу тримати читача у напрузі до самого кінця».

 

Можна згадати слова художника Сергія Якутовича про фільм «Тіні забутих предків», про його фабулу і форму: «…Кохав він дівчину, невдало вона якось так впала, потім він страждав, потім женився на класній бабі, ну і вмер. Ось і все. Ну що [в тому фільмі] такого? А ось це: «…Іваночко… Хто його пригріє?.. Хто йому сорочку випре… Хо-хо…» (показує як Іван гріє руки, дихаючи на них – Б.Ф.). Оці речі – це називається мистецтвом». Параджанов працює з сюжетом, розламуючи наратив і надаючи йому нової цілісності – цілісності поетичної. Не можна сказати, що «Тіні забутих предків» – це твір «у якому нічого не відбувається», але, як і першотекст повісті, він виводить просту історію на рівень поетичного образу – чи-то в прозі, чи-то в кіно. Плач і перешіптування навколо трагедії Івана стають окремою партією у музичній композиції всього фільму, яку було пропрацьовано не менше за зображення. Як пише Януш Газда: «Кіночас функціонує тут як музичний час, вплітаючи контури ритму, регулярних клаузури і цезури. Музичній дисципліні так само підлеглий весь звуковий ряд фільму».

 

Фрагмент з фільму «Тіні забутих предків». Марічка чує голос невидимої сокири

 

Фрагменти з фільму «Тіні забутих предків». Трембіти

 

Як і Параджанов, у «Коштовностях Кастафіоре» Ерже створює музичний твір, початок якого відмічено вже на обкладинці коміксу: жестом руки Тінтін просить читачів вестися тихіше, натякаючи на поліфонічний виступ, що розпочинається не стільки на обкладинці, скільки під нею. У коміксі сусідують і перешкоджають один одному дуже різні звукові форми: дзвін телефону і крик папуги, що повторює фрагменти реплік, розмовні бабли (bubbles), що набувають різного кольору і контурів, графічні символи окремих нот, що змішані з писемними знаками «!» чи «?», довгі нотні стани, що безперервно лунають над головами героїв, у постійному полі зору читача. Візуальна присутність цієї багатомірної символіки, зумовлена природною інтегрованістю звуку у комікс (коли навіть емоції персонажів можуть бути прочитані), неодмінно тримає сюжет і зумовлює ефекти шуму, галасу, гулу тих чи інших сцен через процес читання – через очі.

 

Ерже, «Коштовності Кастафіоре», фрагменти сторінок 40 і 42

 

За тридцять років до виходу фільму «Тіні забутих предків» у колах кінокритиків дискутувалося питання щодо кольору і звуку в кіно. Існувала думка, що фундаментальною особливістю кіномистецтва є не тільки схоплена у русі картинка, а її остаточна німота і безбарвність. Відсутність звуку і кольору сприймалися як «художня умовність», яка «…посилює вплив фільму, надає чуттєвої одномірності, блокуючи розпорошену увагу глядача» (Михаил Ямпольский, «Видимый мир. Очерки ранней кинематографии»). І хоча звук і колір доволі швидко інтегрувалися у тіло фільму, їхнє художнє використання залишилося прерогативою небагатьох режисерів. Параджанов не тільки працював над звуковою доріжкою, а й був режисером-колористом. Зокрема, у «Тінях забутих предків» колір відіграє першорядну роль: червона фарба-кров, що заливає камеру, обертається на невпинних коней, рухливе червоне; овечки, що вертаються з полонини, «вибілюють» натоптану (штучно пофарбовану) чорну землю за загорожею; штучно замальовані й гори у сцені битви мольфара з бурею, і срібний ліс у фінальній сцені. Але викривлення «натурального» кольору відбувається не лише завдяки фарбі. Більш суттєвими є технічні метаморфози: бігаюча камера Іллєнка перетворює пейзажі на кольорові шуми, плівка не витримує магічної напруги мольфара, перемикаючись на негатив, «перемотаний» Іван роздвоюється у червоному фільтрі.

 

Фрагменти з фільму «Тіні забутих предків». Сцена, в якій мольфар відганяє бурю

 

 

Фрагмент з фільму «Тіні забутих предків». «Роздвоєння» Івана

 

Суголосно кольоровим експериментам Параджанова у своєрідному мікросюжеті «Коштовностей Кастафіоре» професор Турнесоль (герой, з яким Ерже часто асоціював самого себе) демонструє свій винахід – кольорове телебачення. Презентація йде кострубато. Здається, зображення набуває усіх можливих викривлень – від скривдженого і розмноженого фігуративу до суцільної абстракції. У сьомій панелі на сторінці 50 видно, як стиль «чистої лінії» (ligne claire), започаткований Ерже – найакуратніший спосіб малювати комікси, який мав неабиякий вплив на покоління європейських і американських рисувальників – дає збій.

 

 

 

Тож на зіставленні, що було спровоковано одним лише хронологічним збігом, стали видними дві тези. У «Тінях забутих предків» Параджанов, не зважаючи на певну замкненість культурного поля усередині держави, працює із сучасними і загальноважливими для 1960-х років художніми проблемами. І навпаки – ці проблеми порушуються в царині коміксу, що зайвий раз служить легітимуючим аргументом на користь міждисциплінарних comics studies, на противагу профанному уявленню про комікс як продукт низького ґатунку «для молодої аудиторії від 16 до 25 років».