Із 20 липня до 3 серпня в місті Даугавпілс (Латвія) відбувся VI Міжнародний симпозіум керамічного мистецтва Ceramic Laboratory («Лабораторія кераміки»). Цю подію, вагому в тенденції розвитку сучасної кераміки, ініціювали незмінні організатори – Латвійський центр сучасної кераміки та Арт-центр імені Марка Ротка. Цьогорічними учасниками симпозіуму стали мистці з 10 країн світу: Австрії, Індії, Латвії, Литви, Польщі, Російської Федерації, Туреччини, Угорщини та Японії. Україну на арт-форумі представила художниця-керамістка Зінаїда Близнюк (Опішне, Полтавщина). Мисткиня народилася на Волині, художню освіту здобула в Полтавському національному технічному університеті імені Юрія Кондратюка. Нині працює у Національному музею-заповіднику українського гончарства й водночас упевнено заявляє про власну творчість, беручи участь у всеукраїнських та міжнародних мистецьких проектах.

Своїми враженнями від латвійського арт-форуму Зінаїда Близнюк поділилася з Art Ukraine.

Як тобі вдалося стати учасницею VI Міжнародного симпозіуму керамічного мистецтва Ceramic Laboratory?

Про латвійський симпозіум дізналася раніше, 2014 року. Після закінчення університету шукала інформацію про мистецькі заходи для керамістів і натрапила на цей захід. Тоді відбір не пройшла, забракло творчого досвіду, але щороку продовжувала подавати заявки – і у 2018 мене запросили як учасника. Серед умов участі – наявність портфоліо, а також актуальна ідея власного майстер-класу, лекції чи презентації.

 

 

Якою була атмосфера симпозіуму?

Майже всі учасники вже мають світове ім’я, однак видалися привітними й відкритими до спілкування. Я відчувала себе рівною з ними. Це вражаючі люди, з якими було дуже приємно і впевнено працювати поруч.

 

Нерідко програма є запорукою вдалого проведення керамічного пленеру. Чи вистачило часу на втілення творчих ідей?

Перший тиждень ми просто поринули в роботу. Кожен учасник працював для підсумкової виставки. Окрема частина творів, виготовлених за час симпозіуму, залишалася за керамістами. Другий тиждень був присвячений випалюванню робіт, а також проведенню майстер-класів та презентацій.

 

Чи мала задум для роботи, створеної  на симпозіумі?

Ні, я не мала попередньо концепції, хоча була готова до будь-яких творчих вимог. Організатори постійно оновлюють формат. Для прикладу, минулорічною темою була вогняна скульптура, нині – камерна, невеликого розміру.

 

 

Ідея прийшла вже в Латвії. Я виготовила скульптурну композицію з трьох частин «FlovesisK», яка розкрила тему відчуття щастя.

 

Водночас кожен учасник мав привезти одну домашню роботу. Таким чином, до офіційного відкриття симпозіуму вже з’явилася перша експрес-виставка, яка діяла до презентації підсумкової експозиції.

 

Як відбувався сам творчий процес? Чи вдалося знайти спільну мову з латвійськими матеріалами?

Ми працювали в трьох майстернях, кожен отримав усі необхідні матеріали. Латвійська глина нагадує українську, але шамот дрібніший, схожий на пісок. Тому маса подібна до фаянсової, але сушиться ідеально, форму тримає. Окремо була й гончарна глина для тих, хто хотів гончарювати. Для мене робота з тутешніми матеріалами стала певною мірою експериментом.

 

 

Який зі своїх творчих методів ти обрала для презентації?

Я провела лекцію «Використання металевих конструкцій у створенні монументальної глиняної скульптури». Вважаю, що ця тема є досить важливою для керамістів, які шукають себе у великому форматі – у просторовому дизайні, ленд-арті. Мені став у пригоді власний досвід: 2015 року я стала учасницею КЕРАМО-резиденції в Опішному, де виготовила мистецький проект «Емоції» – саме так пройшла шлях нових знань і навичок.

 

Окремо познайомила учасників симпозіуму з діяльністю Музею гончарства, його мистецькою практикою проведення подібних заходів, адже Опішне – чи не єдине місце в Україні, де симпозіуми художньої кераміки проводяться впродовж майже 20 років. Керамістів дуже зацікавив Міжнародний симпозіум кераміки, що має відбутися наступного року, а також Українське бієнале художньої кераміки імені Василя Кричевського, заплановане Музеєм-заповідником також на 2019 рік, та й загалом досвід експонування єдиної в Україні Галереї монументальної глиняної скульптури просто неба.

 

 

3 серпня відбулася підсумкова виставка симпозіуму. Чим вразила тебе експозиція?

У мене не було відчуття гірших і кращих творів. На виставці відчувалася якась дивна спорідненість – можливо, тому що не було конкурсу між учасниками.

 

Цікаво, що симпозіум відбувся одразу після проведення організаторами ІІ Латвійського міжнародного бієнале кераміки. Тож усі учасники керамічного пленеру мали нагоду побачити виставку творів цьогорічних учасників, серед яких були й роботи українських керамістів. Їхні роботи помітно вирізняються серед інших за формою й кольором, за відчуттями. Це не означає, що я вже знала українських авторів, впізнаваний саме їхній творчий стиль. Так само є щось спільне й для японських чи індійських керамістів. Латвійська кераміка більш скульптурна, фігуративна.

 

Моя кераміка також виділялася з-поміж інших творів симпозіуму. Багато гостей відзначили яскравість моїх робіт. Гадаю, так відкривається вплив мого оточення. Традиційна для Опішного кераміка дуже яскрава, і кольори насичені, і місце, де я живу, трави, квіти – все яскраве, сповнене сонця. Звичайно, це все впливає на мене.

 

 

Які враження від Даугавпілса? 

Дуже гарне місто, невелике, не розкидане. Латвійський центр сучасної кераміки та Арт-центр імені Марка Ротка знаходяться в будівлях закинутої фортеці, побудованої за часів Наполеона. Нібито приміщення й старе, але виглядає всередині дуже атмосферним. Ще в кількох приміщеннях розташовані готель і ресторан.  Раніше в цій фортифікації було воєнне містечко. Уже вісім років, як район фортеці вважається закинутим, де-не-де є місцеві помешкання.

 

Чому керамісти їдуть на подібні симпозіуми, на твій погляд?

Із різних причин. Зазвичай, прагнуть участі в симпозіумах майже одні й ті ж люди. Вони хочуть показати своє мистецтво, реалізувати творчі ідеї, поспілкуватися й збагатитися новими враженнями. Це новий досвід, одна зі сходинок власного творчого розвитку.

 

Мені хотілося попрацювати в колі цілком нових однодумців. Це інший рівень.  Коли їдеш на міжнародний симпозіум в Україні, залишається враження, що ти вдома. Зовсім інакше відчувається й працюється, коли представляєш Україну в іншій країні.

 

 

Що нині вважаєш своїм найвищим творчим досягненням?

Я вже брала участь у подібних міжнародних проектах: 2014 року стала учасницею ІНТЕРСимпозіуму художньої кераміки в Опішному «2014: 14х14» (Опішне, Полтавщина, Україна), а 2016 року брала участь у ХІІІ Міжнародному пленері кераміки «АРТ-ЖЫЖАЛЬ» (Бобруйськ, Республіка Білорусь). Маю кілька авторських мистецьких проектів та персональних виставок. Міжнародний симпозіум керамічного мистецтва Ceramic Laboratory дав колосальну творчу практику, познайомив із керамікою іноземних колег і водночас став нагодою представити українську художню кераміку у світі. Наразі це моє найяскравіше творче натхнення.

 

 

Про авторку:

Жанна Невкрита – співробітниця інформаційної служби Національного музею-заповідника українського гончарства

 

Фото Зінаїди Близнюк та Арт-центру імені Марка Ротка