«Чи знаєте ви українську ніч? О, ви не знаєте української ночі!», – писав Гоголь. Пізнати українську ніч, або, принаймні, зазирнути в один із її вимірів пропонують в Центрі візуальної культури на виставці фотографій Мірона Цовніра.

 

Чорно-білі світлини в чорних рамках розмістилися лаконічними рівними рядами на стінах ЦВК. Проте зображене на них аж ніяк не підпадає під критерії красивого та загальноприйнятого. Похмурі та усміхнені обличчя безпритульних, на яких закарбувалися щоденні виклики вулиці, відсторонені погляди наркозалежних, гротескні картини буденності у злиднях – незмінні образи фотографій Мірона Цовніра. Ніякої показухи. Українське життя як воно є. Щоправда, той бік життя, до якого наше око не звикло, і навряд хотіло б звикати.

 

«Для мене фотографія була і є імпульсивним медіумом, до якого я звертаюся радше інтуїтивно. Фотографуючи я ніколи не одягаю на себе теоретичний чи концептуальний рюкзак. Я цікавлюся певними затіненими сторонами життя, тому у мій об’єктив не потрапляє тематика, яка переважає в комерційній культурі.

 

Я займаюся фотографією вже майже сорок років і це певна частина мене. З іншого боку, мені досить важко зазирати всередину, дошукуватися внутрішніх причин і покликів. Я думаю, що мої роботи добре говорять самі за себе. На них видно, які образи і люди мене цікавлять. Вочевидь, я хочу говорити про ті речі, про які інші говорити не хочуть».

 

Ці знімки фотограф німецько-українського походження зробив під час подорожі Україною, яку він разом з Катериною Міщенко, – есеїсткою, видавчинею та перекладачкою, – здійснив у 2012-2013 роках. У пошуках невидимих вимірів людського життя вони об’їздили різні куточки України. Кінцевим і символічним пунктом став Майдан у березні 2014-го. Результатом дослідження темної сторони нашої країни стала книжка «Українська ніч», яка вийшла в англо-українській та німецько-українській версіях у Німеччині. Фотографії Мірона Цовніра у ній органічно доповнюються есе Катерини Міщенко.

 

«При дослідженні ночі я виявила кілька напрямків, у яких можна рухатися цією книжкою. Продовжуючи гоголівську концепцію, можна осмислити певну природність, взаємини природи і людського в нашому суспільстві. На цих фотографіях ви бачите, що Мірон дуже багато працює з темою вразливості людського тіла, тваринного тіла. У своїх фотографіях він піднімає питання: де проходить межа між людиною і твариною? Як суспільство визначає, хто опиняється по той бік? Кого ми бачимо витісненими з суспільства?

 

 

Окрім цього, ніч є певним простором, де невидимки стають видимими. Ніч – це час для зовсім іншого типу присутності на вулицях, коли виходять люди, яких ми не помічаємо вдень. Якщо говорити про філософію, то ніч – це і сама людина, її невідомість, глибина, переживання, рани. Ніч – це також час для осмислення», – розповіла Катерина Міщенко.

 

Мабуть, створюючи книжку, автори і не здогадувалися, що сьогодні назва «Українська ніч» набуде як ніколи прямого значення. Як сказала Катерини Міщенко, зараз наша країна занурилася в якусь дуже дивну ніч. І невідомо, коли розсіється темрява і настане ранок.

 

 

 

Побачити, що ж таке українська ніч, можна в Центрі візуальної культури до 12 липня.

 

Фото із роботами з виставки – автора

 

Про автора

 

Юлія Беба – постійний автор ART UKRAINE. Працює в журналістиці, пише про сучасне мистецтво і культуру. Займається фотографією, знімає для українських видань. Робить власні проекти.

 

Юлія Беба