«Всі йдуть до джерел, шукають культурну ідентичність. Усі намагаються визначитися і знайти своє місце через звернення до дуже простих формул своєї культурної ідентичності. Визначення відбувається в глобальному просторі конкуренції.

Був створений величезний світовий ринок, де відбувається конкуренція. Для того, щоб успішно конкурувати, потрібно мати те, що називається «людський капітал», а це і є основи – сім'я, своя стара культура, традиція».

 

Борис Гройс

 

1 грудня в Нью-Йорку, на П'ятій авеню, в приміщенні Ukrainian Institute of America, відкрилася виставка сучасного українського мистецтва New Perspectives: 8 Contemporary Artist from Ukraine.

 

«З усіх вулиць Нью-Йорка П'ята авеню найкраще зберігає чарівність колишньої розкоші. У свята, коли влада проганяє автомобілі, вона повертається до ідеалу, якому поклонявся довоєнний Голівуд. Добротна тканина впевненого в собі буття, надійна фортеця старих грошей, помірне благочестя і безперечна добродушність» (Олександр Геніс). Саме тут, на П'ятій авеню, традиційно виховані в дусі мультикультурності та транснаціональності нью-йоркці побачать роботи українських художників Миколи Маценка, Олега Тістола, Ганни Валієвої, Михайла Деяка, Артема Волокітіна, Тетяни Малиновської, Степана Рябченко і Романа Мініна, привезені з овіяного революційними вітрами Києва завдяки спільним зусиллям Mystetska Zbirka Art Gallery (Україна) і Ukrainian Institute of America.

 

Експозиція виставки

 

«Це знакова виставка в знайомому місці. Сучасне українське мистецтво розмістилося в старовинному будинку – на майданчику української культури в США. Представлені в проекті художники дуже різні. Кожен з них показує нову несподівану грань українського мистецтва та українського архетипу. Дуже приємно, що виставка ще до відкриття викликала велике зацікавлення і резонанс як в Україні, так і в Штатах. Я переконаний, цей проект – тільки початок. Ми плануємо і надалі організовувати подібні виставки в Нью-Йорку», – коментує Максим Волошин (Mystetska Zbirka Art Gallery, Київ).

 

 

Отже, український арт, – сучасний до крайньої межі актуальності через події у країні та глибоко своєрідний через особливу ​​мальовничість наших розмальованих самою природою в найяскравіші фарби місць між Європою та Азією, – покажуть в елегантному маєтку Fletcher-Sinclair Mansion на П'ятій авеню, що є справжньою твердинею зрілої буржуазності.

 

Місце – відоме: у 1889-му споруду звів знаменитий архітектором Чарльз Пірпонт для банкіра Ісаака Флетчера. Це пам'ятник елегантної belle époque: зовні – стрункість і домірність, злегка декорована стилізованими готичними деталями, всередині – благородне дерево, сталевий ажур art nouveau, оксамит і тіффані.

 

Український Інститут Америки. Джерело: wikipedia.org

 

Таким чином, йдеться про вибуховий темперамент нової нації, що створює себе тут і зараз – в оселі стабільності та порядку, в серці країни, на території якої воєн не було вже три століття. Проте ж та, що була, носить назву Громадянської, і народження нації – це її наслідок. Ось такий американський урок для України.

 

Засновник Ukrainian Institute of America в 1948-му, – винахідник, бізнесмен, філантроп українець за походженням Володимир Джус, – ймовірно, бачив у цій будівлі історичну перспективу, тому і придбав «один із діамантів у короні Мільярдерської милі» в 1955-му.

 

«Сучасні художники вільні від обмежень одного матеріалу або стилю, вільні у можливостях використання будь-яких медіа, іноді навіть комбінуючи їх всі одразу. Мистецтво існує скрізь і всюди, порушуючи правила, обов'язкові щодо традиційного живопису, як і фотографії, які висять на стіні, обмежені власними рамками. New Perspectives – спроба дослідження рівеня художньої творчості в сучасній Україні, місця сучасного українського митця у творчий сфері; спроба визначення того, як це і контрастує з культурною місією  Ukrainian Institute of America як інститутом історичної спадщини. Зрештою, ми сподіваємося, що створюємо можливість неспішного сприйняття цих неймовірно різних сучасних художників і можливість дати оцінку складності створених ними проектів та можливість інтеграції цієї своєрідної філософської творчості у неоготичному інтер'єрі Ukrainian Institute of America», – зауважив Волтер Гойдиш, директор Ukrainian Institute of America.

 

Зрозуміло, задум кураторів (Максим та Юлія Волошини, Волтер Гойдиш) виражається ще й у тому, роботи яких художників тут покажуть. Насамперед потрібно сказати про те, що у списку – Олег Тістол і Микола Маценко, творчість яких відноситься до новітньої історії українського арту: з їхнього об'єднання «Нацпром» і почалося мистецтво незалежної України.

 

Цього разу «геральдичний майстер» Микола Маценко покаже частину робіт легендарного проекту «Неофольк», кілька свіжих робіт «гербової» серії, а також велике полотно «Двадцять п'ять колорадських жуків» – іронічне осмислення нещодавніх політичних подій. Зрозуміло, саме ці роботи демонструють різні боки творчості Миколи Маценка, а також його уявлення про роль художника в суспільстві: «Так, свої картини я складаю раціонально (не стану говорити, що це – плоди натхнення). Виняток становить серія “Неофольк”, яку я зробив серцем, а не головою. Що стосується решти робіт, то я створюю концепцію, а потім вибудовую, цеглинка за цеглинкою, симетричні конструкції. Що таке для мене симетрія, порядок? Спроба протистояти ентропії. Стосовно масштабів – давайте від масштабів всесвіту перейдемо до масштабів країни. Країни, в якій повний бардак, необов'язковість. Коротше кажучи, Україна – аморфне некристалічне утворення (принаймні, поки). І я, як представник своєї професії, роблю все можливе, щоб дати цьому лад у сфері моєї відповідальності. Можливо, прагнення до симетрії і порядку було підсвідомим, але зараз я створюю свої симетричні конструкції свідомо. Дуже люблю впорядковувати світ. Оскільки мене створили за образом і подобою, отже, я є інструментом у Його руках, і роблю, що можу – як мінімум, упорядковую своє мистецтво».

 

Микола Маценко. Тут і далі – роботи учасників виставки

 

В експозиції будуть кілька робіт із серії «Ю. Б. К» Олега Тістола – одного з найвідоміших на заході українських художників. У черговий раз корифей української нової хвилі милується красою стереотипу з іронією і жалістю. Серія «Ю. Б. К », над якою Олег працював більше дев'яти років, раптово заграла новою актуальністю в період анексії Криму. Пострадянська курортна пишність у банальній пальмі на ялтинському узбережжі під щедрою рукою Тістола знайшла індивідуальність і перетворилася на втрачений рай. Прощаючись з ялтинськими пальмами знову і знову і нескінченно повторюючи цей сюжет (як Хокні зі своїми вічними басейнами), Тістол зображує символ недоступного, хоч і такого елементарного щастя. Робота Тістола, як завжди, потужна, азартна, вишукана, майже декадентська за кольором. Цей живопис, примхливо розташований на полотнах – тріумф вільного волевиявлення, обумовлений особистою біографією більше, ніж зовнішніми обставинами, прагненням пов'язати «розірваний зв'язок часів».

 

Олег Тістол

 

Ганна Валієва, – молодий художник, лауреат конкурсу «Нові імена» та проекту «Рим-Київ», учасниця низки гучних арт-проектів (в тому числі – «За версією Форбс» і «Батьківщина»), – експериментує з новими матеріалами, інтерпретуючи досягнення абстракції. Авторська техніка дозволяє Валієвій створювати речі на межі графіки, інсталяції та дизайну, занурюючи глядача у роботу, неначе всередину поверхні «синтепонового» полотна – дражнячи сприйняття, залучаючи до власного космосу.

 

Анна Валієва. «За версією Форбс»

 

Нове покоління українських авторів представляє і Михайло Деяк. Лаконічність його прийому, точність образотворчої мови, вибухове сприйняття соковитості локального кольору відсилає до неоекспресіонізму. Деяк – представник покоління, яке вже не проголошує смерть живопису, а навпаки – святкуює його тріумфальне повернення. В експозиції – роботи із серії «Klitschko Brothers Emotions» («Art Kiev Contemporary», 2014). Відкриті емоції, експресивна манера накладання фарб відображає пристрасне бажання художника відчути зсередини життя сучасних гладіаторів, які живуть тілом в нашу цифрову епоху. У «Stools» Михайло Деяк персоніфікує своїх персонажів, демонструючи, як все, що потрапляє в рамки картини і на поверхню полотна, оживає. «Хижі речі століття», виконані в унікальній авторській техніці на традиційному полотні та склі, дзвенять нервовим напруженням. Так відкривається і суть речей навколо нас і художника, і емоційна підкладка персонажів перших шпальт глянцю.

 

Михайло Деяк

 

Перші кроки в мистецтві Степана Рябченко були пов'язані з так званою «паперовою» архітектурою. Використоючи футуристичну архітектуру як одне з медіа, Степан візуально відтворював умовне середовище, в якому споруда служила приводом для артистичного висловлювання про багатоваріантність облаштування світу і місце в ньому людини-творця. Тому природним, мабуть, був перехід від умовно можливої ​​реальності до реальності тотально віртуальної. В експозиції – роботи Рябченка з нових серій «Віруси» і «Електронні зефіри». Мабуть, настрій серій можна назвати бароковим: навмисна досконалість симетричної щодо центру композиції, кислотна яскравість кольору, скрупульозна увага до легковажних деталей, портрети представників електронної фауни...Художник пильно роздивляється світ, відбитий у віртуальній краплі води, – на поверхні, спотвореній нечутними електронними зефірами, – втягуючи безтурботного глядача в альтернативний світ.

 

Степан Рябченко

 

Лауреат премії PinchukArtPrize Артем Волокітін, визнаний не тільки на батьківщині, але і в Європі, теж представляє на нью-йоркській виставці свої нові роботи. Цікаво це настільки, наскільки може бути цікавим експеримент у сфері живопису, коли художник, віртуозно володіючи палітрою прийомів одного з найстаріших ремесел, здатний, розвиваючи своє мистецтво в резонансі зі своїм часом, легко і точно грати темою   жахливого руйнування ​​краси. У роботах нового циклу «Салюти» Артем Волокітін інтерпретує класичну позицію художника-спостерігача, фіксуючи картини руйнування. Різниця в тому, що стихія, відображена на полотнах, неприродна в прямому сенсі – об'єктом виступає опосередкована, пропущена через фільтр екрану реальність, сповнена агресії.

 

Артем Волокітін

 

Тетяна Маліновська – видатний представник жіночої української арт-сцени. Вона – не тільки художник, але і куратор одного з небагатьох постійних проектів в руслі феміністичного мистецтва України «Нуль без палички» (Єрмілов Центр, Харків). Тетяна Маліновська тяжіє до сюрреалізму: користуючись прийомами гіперреалізму, художник, граючи формами і розмірами, створює реальність – абсурдну, але переконливу не менше, ніж сни. Деталі виступають на перший план, частково перетворюючись на головних героїв. Тетяна впевнено працює у великих форматах, її образи обступають глядача, вступають з ним у діалог: тремтять спокусливими вершками в «Easy game», мерехтять потаємною «серцевиною», збиваючи в піну надлишкові мережива квіткової піни в «Triumph».

 

Тетяна Маліновська. «Easy Game-1» (2015)

 

Шахтар, якому художник Роман Мінін відводить роль «антропоморфного архетипа» – постійний герой масштабної саги художника, присвяченій тим, хто зараз відіграє славнозвісну роль в інформаційному просторі України. Мінін у сформованій манері та в унікальному авторському стилі інтерпретує традиції класичного авангарду. Художника по-справжньому непокоїть доля його земляків, відзначених трагічною участю в актуальних історичних подіях. Багатофігурні композиції Романа Мініна відсилають до середньовічних фресок і страхітливих у своїй монументальності готичних вітражів.

 

Роман Мінін 

 

Що об'єднує цих настільки різних художників? Те, що всі вони, так чи інакше, рефлексують з приводу того, що відбувається зараз в Україні. А в Україні зараз створюється не тільки власна історія, але й пишеться наступна сторінка історії Європи.

 

Таким чином, експозиція New Perspectives: 8 Contemporary Artist from Ukraine, включаючи у себе традиційні в академічному сенсі твори мистецтва, є одночасно і акцією, актом культури. У цей час Україна докладає грандіозних зусиль до прориву в майбутнє, з кров'ю відриваючи від свого подолу рабські руки радянського минулого, демонстручи політ мистецтва, зрілу майстерність, підбиту ігровою стихією і, звісно, віру в майбутнє – природну, як вільне дихання.

 

**

 

Про автора

 

Інга Естеркіна – журналіст, прес-аташе Союзу дослідників сучасного мистецтва (м. Запоріжжя).