П’ятий Київський міжнародний фестиваль короткометражних фільмів відбудеться протягом 20-24 квітня на 6 локаціях і представить близько 200 стрічок з 70 країн в 30 сеансах. Цього року його програма великою мірою присвячена ретроспективам класики, експериментальному і авангардному кіно, новим пошукам і розвитку кіномови. Про одну з програм, – Videoart XXI, –  спеціально для ART UKRAINE написала Наталія Ільчук, програмний директор KISFF.

 

Не претендуючи на повноцінний розріз сучасного відео-арту, двогодинна підбірка «Videoart ХХІ»  отримала таку назву через оманливо демократичне і прогресивне ХХІ століття, яке сучасним художникам нагадує скоріше «темні віки»  із досі існуючими тоталітаризмом, заборонами, ксенофобією і контролем над масами. Всіма підтримуване проголошення верховенства технології над людською чутливістю для нібито кращого (але насправді – бездушного) майбутнього веде до втрати зв'язку людини з самою собою та іншими, такими ж бездумними і слухняними заручниками ідеологій, у прагненні видимого успіху замість задоволення найпростішим. А страх виглядати відсталими від решти спонукає до підступних маневрів, як у фільмі «Образа» польської художниці Кароліни Бреґули. У стрічці культивування і публічне використання конюшини підлягає викорененню за наказом мера, бо ображає почуття громадян міста.

 

«The Reflection of Power». Тут і далі – кадри зі стрічок програми

 

«Вражаюча простора квартира з неймовірним видом на усе місто, розташована у самісінькому центрі в унікальній будівлі у стилі модерн», – звучить як реклама на airbnb, але насправді це репліка з фільму «Прихована Кишенька» ізраїльської художниці Шеллі Надаші, котра живе і працює в Парижі. Сама Шеллі зіграла у відео головну роль, без зайвого загравання визначаючи власне місце у світі мистецтва як щось середнє між клоуном і відлюдником. Її фільм побудований на навмисно недбало продубльованому діалозі, який нас відсторонює від сприйняття фільму в реалістичній конвенції. Заряджена спотвореним еротизмом розмова відбувається між масажисткою і її клієнткою, котра розніжено хвалиться успадкованим помешканням, готовим до здачі в оренду за немаленьку суму. І платити є за що: «Вікна виглядають як квіти, той самий квітковий мотив повторюється на дверних ручках, а плитка виглядає точнісінько так само, як вуса архітектора. Кожна маленька деталь відображає більше бачення».

 

«The Offence»

 

Цей скромними засобами створений фільм про заздрісну і жадібну до вишуканої чужої власності масажистку в алегоричній формі висміює доведену до абсурду манію самоствердження, яке відбувається через захоплення матеріального і повне володіння чимось чи навіть кимось. «A Property Porno», – як окреслили жанр фільму на Videonale, де він отримав перший приз в минулому році, – поступово переходить від фанатичної обсесії через недосяжну нерухомість до параноїдального фетишизму щодо кулінарних витворів через ритмічно і мелодійно повторюване словосполучення «a piece of cake». Тут воно виступає в двох значеннях: всіма омріяної легкості збагачення («раз плюнути») і фізичного поглинання («шмат пирога»).

 

Unfinished film & reenactment

 

«Уповільнювач росту квіткових бутонів № 1» – це fake ad; фіктивна реклама, яка іронічно говорить про згубне втручання людини в природу, і тому особливо тішить походження автора фільму з Китаю.  Символом смертельно небезпечної модернізації стає тополиний пух, який виходить з-під контролю через математичну помилку в маніпуляції натуральним ростом дерев. У фільмі «Порошок симпатії» Туомаса А. Лайтінена пропонується ще один шлях до щастя чи принаймні досягнення балансу між мікрокосмом людини і макрокосмом природи – мідь. Стриманий правильний британський акцент переконливо диктує рецепти загоєння ран, стимуляції розумової діяльності, більшої швидкості переварювання їжі і більшої швидкості інтернету, а все завдяки прихованим властивостям міді. Порошком Симпатії називали форму магії в XVII столітті, коли ліки застосовувалися до зброї, яка спричинила поранення, в надії на зцілення постраждалої людини. У глузуванні над нашою ментальною іпохондрією і полягає винятковість митців, котрі працюють з відеоартом як засобом зцілення в ХХІ столітті.

 

Програму «Videoart XXI» покажуть 22 квітня в кінотеатрі Ліра о 21:00. Детальна програма фестивалю – за посиланням.

 

***

 

Наталія Ільчук – програмний директор KISFF.