«VIII Дні мистецтва перформанс» відбудуться у Львові 2-6 вересня, знову поєднуючи Школу перфомансу з виступами досвідчених та вже відомих артистів. Фестиваль, що почався 2008 року, є єдиним в Україні осередком систематичної практики цього дивного жанру, який не лише документує, відслідковує та формує цей напрямок в Україні, але і вчить молодше покоління на досвіді оригінальних практиків з усього світу. Цього року у програмі анонсована участь митців з України, Ізраїлю, Великобританія, Білорусі та Німеччини. Про фестиваль та Школу, а також загалом про жанр перфомансу в Україні та світі, розповідають один з кураторів «Днів мистецтва перформанс» у Львові Влодко Кауфман та керівник проекту Лідія Савченко-Дуда.

 

Якщо повернутися подумки у 2008-й і проаналізувати ситуацію відтоді і дотепер, то чи могли би ми говорити про появу української школи перфомансу?

 

Влодко Кауфман: Про виникнення специфічно українського напрямку у перфомансі говорити ще зарано, але певні тенденції вже вимальовуються. Виокремити певний стиль можна тоді, коли маєш можливість порівняння: участь українських перформерів на різних фестивалях в Польщі, Німеччині, Голландії  чи Японії. Зараз це перебуває на стадії формування, з'являються тенденції, які можуть впливати на розвиток чи презентацію перфомативного руху. Виникає українська специфіка, скажімо так.

 

З'являються нові імена, але невідомо, наскільки систематично ці митці працюватимуть у напрямку перфомансу. Регулярних перформерів у нас ще немає. Як немає і тих, які займаються лише перформансами або ті, для кого перфоманс є пріоритетним жанром. Це пов'язано з затримкою прем'єри цього жанру на арт-ринку та і просто в середовищі митців. Перфоманс з'явився в Україні відносно недавно, на відміну від Європи, де жанр пройшов довжелезний шлях. І починався він не з тлумачення, що таке перфоманс, а з акції, дії. Потім це вирафінувалось в акціонізм, який хтось з мистецтвознавців назвав перфомансом. Був злет, падіння, знов злет, знов падіння, і ми потрапляємо лише на третю хвилю.

 

Володимир Топій (Україна). Дні мистецтва перфоманс у Львові (2011). Фото – Юрко Дячишин

 

Чим є цей жанр у європейському арт-просторі? Це маргінес чи мейнстрім? 

 

Лідія Савченко-Дуда: Думаю, він балансує, як і всі жанри. Є ті, хто хоче це бачити, ті, хто хоче це робити, і вони один одного знаходять. Коли ми привозили ЗРІЗ вперше у Люблін 2010 року, поляки дуже дивувались, що в нас багато живопису. А Влодко пояснював, що в нас сильна живописна школа і неймовірно сильні традиції. Відповідно формується мистецька ситуація. А щодо перфомансу – то майже у кожній країні є спеціалізовані фестивалі.

 

В.К.: Перфоманс збурюється соціальними зрушеннями. Це дуже сильно впливає, але тільки якщо у художника є усвідомлення, що існує такий жанр. Тоді він легко входить в цей формат, коли в соціумі щось стається. Бо що таке перфоманс? Це блискавична реакція на щось, на якийсь подразник.

 

А український перфоманс – наскільки він політично чи соціально заангажований? 

 

Л.С.-Д.:  Український перфоманс щойно зараз почав бути таким.

 

В.К.: Принаймні, можна про нього говорити після Майдану. Дехто називає Майдан великим перформансом, як, наприклад, Наталя Космолінська. Немає аналізу перфомансу – у нас брак серйозних дослідників контемпу взагалі. А говорити про перфоманс в Україні ми можемо як про маргінальний напрямок в сучасному мистецтві, елітарний чи специфічний жанр, який далеко не всі розуміють, навіть не знають, чи не сприймають.

 

Антон Саєнко (Україна). Дні мистецтва перфоманс у Львові (2014). Фото – Костянтин Смолянінов

 

Як перфоманс існує в умовах ринку — жанр, який не вішається на стіну і навіть в галереї не експонується? 

 

В.К.: На Заході вже давно відпрацьований механізм купівлі-продажу віртуального мистецтва. Там існує своя етика, система, координати виміру, параметри. Я особисто маю досвід продажів перфомансу в Польщі. Продається документація і право відтворення чи використання ідеї. Перфоманс, згрубша, – це ідея. Кожне його наступне виконання може суттєво відрізнятись від попереднього в залежності від обставин, публіки, настрою перформера, території. Все впливає на перфоманс. Друге виконання може настільки відрізнятись від першого, що ти ніколи не зрозумієш, що це повторення. У цьому – проблемність перфомансу. Тому, власне, тут є дуже важливою документація: періодика, каталоги, бюлетні, альманахи, де фіксується все, що відбувалось впродовж перфомансу. Це дає можливість відстежувати і потім з'ясовувати якість. Але це має бути в контексті, де є професійне розуміння і, відповідно, можливість досліджувати якісний розвиток чи застій, появу тенденцій. Коли у нас з'явиться аналітик, він зможе говорити в Європі, що саме для українського перфомансу є тенденційним, чим відрізняється український перфоманс від німецького, наприклад.

 

Барбара Штурм. Дні мистецтва перфоманс у Львові (2010). Фото – Влодко Кауфман

 

Коли запрошуєте на «ДНІ» певних артистів, на що робите ставку – на демонстрацію найкращих практик чи на творення нового? 

 

Л.С.-Д.: Звичайно, пріоритет для нас – щоб тут щось створювалось. Але в Україні це не є потужною хвилею, тому цікаво також бачити всі найкращі світові практики. Інша справа, ще незалежно від наших бажань, художник, якого ми запрошуємо, сам обирає для себе спосіб роботи. Є художники, які обов'язково працюють на місці і створюють щоразу новий перфоманс. Є художники, які можуть транслювати свої попередні ідеї. Є ті, які просто показують подібне, але не однакове.

 

Тамар Рабан, постійна наша гостя і кураторка цьогорічного фестивалю, останнім часом завжди створює новий перфоманс. Вона оглядає ситуацію, у якій може бути цей перфоманс, вивчає прив'язку території до подій в місті, і знаходить для себе свою ідею. Але це її підхід – відбутись на фестивалі саме таким чином. Це, до речі, один з дуже цікавих напрямків перфомансу: є люди дуже залежні від умов, і тут умови ведуть перформера в певному напрямку. Вона їде з Тель-а-Віва, і ще не знає, що вона тут буде робити. Вона ловить певну енергію, зачіпається за неї, і це виростає у певну трансляцію, матеріалізацію.

А є перформери, які працюють з однією ідеєю все життя, і реалізують її в кожному місці залежно від обставин, умов, настроїв, географії і погоди. Загалом, це характерна західна практика: серйозна експлуатація ідеї в дуже широкому діапазоні. Вони відшліфовують її просто до ідеальності, при тому всьому, що перфоманс – жанр дуже мобільний в реалізації.

 

Марта Босовська (Польша). Дні мистецтва перфоманс у Львові (2009). Фото – Влодко Кауфман

 

Перфоманс часто нагадує синкретичні мистецькі практики, особливо, в сенсі магії, енергетичного складника дійства. Як тоді можна вчити цього жанру, якщо у ньому відсутня ремісницька частина? Чого вчать перформерів-початківців? 

 

Л.С.Д.: Люди, які приїздять на наш фестиваль викладати у Школі перфомансу, пройшли певний шлях, щось для себе пояснили. Навчати тут – це ділитися власним досвідом. Чи є така загальноєвропейська система? Я не думаю. Перформери на Школі розповідають, як вони транслюють свої ідеї на публіку, які засоби використовують: тіло, звук, предмети простору… Але завжди краще, коли з тобою ділиться людина, яка практикує, а не той, хто тільки вчить теорію. Навчання саме в цьому полягає: учні бачать цього перформера, який показує перфоманс, і розповідає: «Я так живу. Я зараз дійшов до такого рівня. Мені здається, що я можу так зробити». І учні надихаються. Вони пробують знайти те, що торкнеться їх, і з того вибудовують свої перфоманси. 

 

В.К.: Гуру перфомансу вчать матеріалізувати енергію, бо перфоманс – це вміння працювати з енергією. Це дуже важливо. Бо декламація поезії – це передача духовної інформації, а перфоманс – це матеріалізація енергії, яку дає поезія. І коли ти слухаєш голосовий перфоманс – ти розумієш, що це тобі не текст читають, а відбувається подія. Сама ідея матеріалізації зовсім інакша. Можна читати вірш, стоячи на стільчику, і те саме може бути перфомансом. Ева Зажицька чи Алевтіна Кахідзе роблять так звані голосові перфоманси: вони декламують тексти, але не передають інформацію, а передають енергію.

 

Вміння матеріалізувати енергію дуже важливе, і вчителі мали би сильно на цьому акцентувати. Зигмунт Піотровскі працює з енергією. Він може нічого не робити 10 хвилин, і всі будуть в трансі від нього. Ти розумієш, що він виконує перфоманс. І відбувається такий контакт, що ти просто дивуєшся! Він може бровою повести, і ти розумієш, що з ним відбувається. Таких практиків, як Зигмунт Піотровскі, ще не було: це дуже тонка матерія.

 

Найджел Ралф. Дні мистецтва перфомансу у Львові (2012). Фото – Костянтин Смолянінов

 

Складається враження, що це вже ближче до духовних практик, аніж до мистецтва…

 

Л.С.-Д.: Духовна практика зачіпає трохи глибше. В перфомансі первинною є ідея все ж таки, твоя думка, а думка — це сильна штука! 

 

В.К.: Уяви собі: ти в майстерні натхненно малюєш картину, і сто чоловік дивляться, як ти малюєш. Відкритість до публіки дає можливість усвідомити твою щирість. 

 

Чи значить це, що всі, хто йде у жанр перфомансу, є сміливими?

 

В.К.: Напевно. Принаймні, справжнішими. Це тест на щирість – глибший, ніж при спостереженні канонічного твору. 

 

Л.С.-Д.: Не знаю, чи йдеться про сміливість. Це ж не те саме, що стрибнути з мосту. Мені здається, тут йдеться саме про щирість, правдивість.

 

Редас Діржис. Дні мистецтва перфоманс у Львові (2013). Фото – Костянтин Смолянінов

 

Наскільки має бути підготовлена аудиторія для сприйняття перфомансу? Чи можна людину tabula rasa вразити перфомансом? Момент залучення випадкового глядача до частини акції, як на мене, дуже важливий і цікавий у цьому жанрі.

 

В.К.: Пригадую перфоманс Редаса, що він робив біля Оперного театру — вже було зимно, він розібрався до трусів, постелив рушник, і там читав книжку; казав, що поки йому не принесуть кави, він не піде. Я тримав в термосі каву, і боявся за його здоров'я... Але люди принесли йому каву!  

 

Л.С.-Д.: Переважно на «Дні» ходить більш-менш підготовлена публіка. Іноді виникає цікавість сторонніх. Був випадок, коли один чоловік біля Порохової вежі під час перфомансу спочатку питався усіх, що відбувається, а потім спокійно чекав, коли все закінчиться. Як він ввібрав це в себе, чи його це зачепило – ми не знаємо. 

 

Чи для перформера взагалі важливо, що сприйняла аудиторія?

 

В.К.: Це дуже важливо! Коли перформер починає перфоманс, є дві стадії: коли він переходить у вимір «неповернення», і друга — наскільки після моменту «неповернення» відбувається контакт з публікою. Перформер не грає виставу. Це не театр. Він в моменті неповернення розуміє контактність або неконтактність публіки. І це його скеровує в той чи інший варіант розв'язання дійства. Це дві важливі стадії, які в перфомансі мають розглядатись як ключові.

 

Коли ви починали у Львові 2008 року, чи були тут передумови для розвитку перфомансу?

 

В. К.: Звичайно, були. Єжи Онух як директор Польського інституту офіційно заснував «Дні мистецтва перформанс» в Києві у 2006 році. Була нагода також спробувати у Львові. Він як ніхто інший знав практику перфомансу в Галіції, навіть поіменно: я, Бажай, Соколов, Яновський з Івано-Франківська, Старух у Львові. Тобто, можна було назвати 5-6 людей, які усвідомлено практикували перфоманс тут. Тому, коли Онух запропонував зробити цей експеримент на львівському ґрунті, він знав, на що йде. І у 2008 році на першому фестивалі у Львові всі побачили, що він набагато реактивніший та ефективніший, ніж в Києві.

 

Цікаво, що тут також важливий момент «декларації дійства». У своїй статті Онух пише, що він виконував перфоманс в 1991 році, і це було задекларовано: в Україні вперше публічно відбувся перфоманс. Хоча ми з'ясували, що на фестивалі «Вивих» у 1990 році Проскурня також задекларував офіційний перфоманс як жанр.

 

Родді Гантер. Дні мистецтва перфоманс (2013). Фото – Костянтин Смолянінов

 

Чи змінився львівський мистецький ландшафт через появу «ДНІВ»? Ви відчуваєте, що те, що ви робите, впливає на молодих художників?

 

Л.С.-Д.: Це впливає не тільки на художників, а й на аудиторію. Наприклад, відбувся річний фестиваль «360», інспірований Днями мистецтва перфоманс. Завдяки нашому фестивалю і Школі перфомансу вже декілька років поспіль українські перформери їздять на фестивалі в Ізраїль, Пйотрков Трибунальскі. Багато кого Школа надихнула на подальше вивчення жанру, і художники подавались на Gaude Polonia, де далі вивчали перфоманс і тепер мають, що сказати на інших фестивалях. Упродовж 2012 року відбувались перфоманси – спільний проект Детенпули та Дзиґи. 

 

В.К.: Навіть якщо ти не будеш декларувати себе як канонічний перформер, світоглядно Школа перфомансу дуже сильно впливає на твою мистецьку ідеологію. Ти вже не мислиш лише як живописець, як скульптор, як графік чи як інсталятор. Коли відбувається перформативне дійство, ти глибше усвідомлюєш серйозність процесу. Це допомагає відкривати для себе щирість або нещирість того, що ти робиш. Не автоматизм (як, наприклад, при малюванні картини потрібно 2 кг фарби, 3 дні часу і 5 квадратних метрів полотна). І якщо читати останні тексти Сільваші, то помітно, що він дуже серйозно досліджує поняття перфомативності в будь-якому жанрі мистецтва. Коли людина проходить таку школу, вона дістає багато для себе. Це загалом – як школа мистецтва. 

 

Тема цих «ДНІВ» –  «Перфоманс. Активізація». Наскільки загалом можливо задавати тематичні рамки людям, які працюють в такому непередбачуваному жанрі?

 

Л.С.-Д.: Це не рамки. Чому цього року «Перфоманс. Активізація»? Бо в ситуації, у якій ми живемо, художнику найлегше реагувати, розуміючи технологію перфомансу. Якщо він має що сказати і хоче це зробити. Перфоманс є найліпшим для висловлення того, що тебе мордує.

  

В.К.: У таких радикальних соціальних збуреннях вилазить коріння цього жанру. Перфоманс — це трансформація акціонізму. 

 

За яких умов ви будете вважати фестиваль вдалим?

 

Л.С.Д.: Люди, які будуть на фестивалі, лишають відгуки. По закінченні навчання в Школі є показ школярів, і по цьому вже можна побачити, що їх пройняло, хто працюватиме далі. Переважно цей показ дивляться майже всі учасники фестивалю. Досвідчені перформери, які виступають в програмі блоку перфомансів, також роблять обговорення. 

 

В.К.: Єдиного критерію нема. Коли ти відчуваєш елементарний поступ – це вже добре. В мистецтві не буває, щоб фестиваль був ідеальним. Може, наша мета – щоб наступного року з'явилось більше українських перформерів, яких ми зможемо відправити на будь-який європейський фестиваль.

 

Тамар Рабан. Дні мистецтва перфоманс у Львові (2010)

 

Про співрозмовників

 

Ліда Савченко-Дуда – співзасновник Мистецького Об’єднання «Дзиґа», виконавчий директор Інституту актуального мистецтва (з 2011 року). Арт-координтор мистецьких проектів: Тиждень Актуального Мистецтва (з 2009 року), трієнале сучасного українського мистецтва «Український зріз» (2010, 2013). Арт-директор фестивалю «Дні мистецтва перфоманс у Львові» (з 2011 року). Народилася 1971 року.

 

Ліда Савченко-Дуда

 

Влодко Кауфман – перфомер, живописець, графік, сценограф. Працює в авторському жанрі «видиво». Куратор низки мистецьких проектів і фестивалів, серед них: «Дні мистецтва перфоманс у Львові» (2012- 2014), «Тиждень актуального мистецтва» (Львів, з 2008 року), трієнале сучасного українського мистецтва «Український зріз» (2010, 2013). Співзасновник Інституту актуального мистецтва (Львів). Народився 1957 року.

 

Влодко Кауфман

 

Про автора

 

Євгенія Нестерович (Львів) – культурний критик, журналістка, співредакторка мистецької сторінки Zbruc.eu. Вивчала літературознавство, закінчила аспірантуру з теорії літератури в Львівському національному університеті імені Івана Франка.

 

Євгенія Нестерович