Як це, коли у тебе відбирають свободу, родину, гідність, індивідуальність? Що залишається? Як це – віддати своє життя, аби рятувати інших? Такі запитання одне за одним виникають на виставці «Якщо я не буду тут…» в Національному музеї Тараса Шевченка, присвяченій священику Омеляну Ковчу.

 

Чорно-білі фотографії колишнього концтабору зроблені Герою Артемовою, – фотографом з UPHA (Українська фотографічна альтернатива), – в Музеї «Майданек». Темні приміщення, обшарпані стіни, на які лише подекуди лягають тоненькі смужки світла, і колючий дріт – фотографії передають моторошну та гнітючу атмосферу місця. Вони поєднуються з цитатами із листів священика. Як стверджує сама Гера Артемова, зображення і цитати в експозиції працюють разом: зовнішнє пекло, куди проникає невелика кількість сонячного світла, і внутрішнє світло, яке розсікає темряву.

 

Омелян Ковч – український греко-католицький священик, який попри всі заборони хрестив євреїв під час німецької окупації та видавав їм метрики про хрещення, намагаючись врятувати їх від знищення. За різними даними, відбулося від 600 до 2000 хрещень. За це гестапо спочатку забрало священика до львівської в’язниці на Лонцького, а у серпні 43-го його відправило до табору смерті «Майданек», що знаходився неподалік Любліна в Польщі. Омелян Ковч добровільно відмовився від спроб звільнення з концтабору – незважаючи на те, що мав шестеро дітей – і до останнього дня виконував свою душпастирську місію серед ув’язнених різних національностей і віросповідань.

 

Про самовідданого священика Гера Артемова дізналася ще у 2012-му, коли йому встановили пам’ятник у Перемишлянах. Фотограф була вражена статтями про Омеляна Ковча і саме тоді у неї виникло бажання зробити про нього проект. Але форма його стала зрозумілою, коли вона поїхала у Музей «Майданек».

 

«Емоції там зашкалюють, тисячі думок одночасно проносяться в голові. Це дуже болісний, але й дуже глибокий досвід. Скільки б я не читала до того, скільки б не бачила історичних фотографій, перебування в цьому місці робить все реальним. Ти начебто проходиш шлях разом з ув'язненими людьми, котрі були там. Я ставила собі запитання: як одні люди могли створити власноруч це пекло для інших людей, і як можна було подолати ці обставини?» – поділилася Гера Артемова.

 

Каталізатором для створення проекту для фотографа стали події на Майдані та початок війни. Знання про Омеляна Ковча допомагало, коли охоплював страх, тривога та розгубленість від сьогоднішнього дня. «Цитата з листа о. Омеляна, – “Моліться за тих, хто створив цей концтабір та цю систему”, – для мене водночас і зрозуміла, і парадоксальна. Я її досі осмислюю, тим більше, що вона боляче перекликається з сьогоденням. Дехто з друзів та родичів (звісно, не всі!) в Росії стають частиною нової страшної системи – своєю мовчазною згодою, некритичним ставленням до дійсності, своєю вірою в “телевізор”. Мене особисто завжди вражають одиночні пікети в Росії як вияв великої мужності, відповідальності. Наша перемога лежить не тільки (і не стільки) в воєнній площині, а в онтологічній, гуманітарній сфері. Це війна світоглядів. Тому я вважаю фігуру Омеляна Ковча дуже важливою, а його духовний досвід – актуальним зараз», – розповіла фотограф.

 

 

Роздивитися фотографії та пройнятися словами Омеляна Ковча на виставці «Якщо я не буду тут…» можна до 30 травня.

Всі фото – автора