Родина Якутовичів – творча династія киян, засновником якої був Георгій Якутович. Його дружина, сини, онуки та їхні дружини за більш ніж півстоліття, стали визнаними та впізнаваними художниками й діячами культури. 26 листопада у Ya Gallery відбулася лекція Павла Гудімова та Поліни Байцим «Якутовичі: незавершений проект», присвячена новій частині масштабного дослідження історії та творчості мистецької родини. Проект «Yakutovych Аcademy» доповнює історію українського мистецтва невідомими раніше сторінками. Про роль проекту для культурного середовища нашої країни далі в ART Ukraine.

 

Якутовичі-митці творили у різні епохи – Георгій, найстарший, ілюстрував «Ярослава Мудрого» та «Слово о полку Ігоревім…», був художником фільму «Тіней забутих предків» Параджанова. Його син Сергій продовжив графічну справу батька, а Дмитро – почав займатися живописом у 70-80-ті. Син Сергія – Антон – оголосив мистецький бунт 90-м, а згодом емігрував до Парижа і продовжив свій шлях, ставши визнаним іноземними галереями художником.

Георгій Якутович. Ілюстрації до книги "Слово о полку Ігоревім". 1977, офорт, акватинта.

З архіву родини Якутовичів

Усі зображення: yakutovych.academy

 

Важко сказати, що родина Якутовичів до початку реалізації проекту «Yakutovych Аcademy» була відомою для широкого загалу творчою династією. Незважаючи на те, що окремі її представники фігурували в роботах з історії мистецтв та кінематографу, а Георгію Якутовичу український дослідник Роман Корогодський присвятив окремий розділ у свої монографії «Брама світла: шістдесятники», уявлення про Якутовичів були фрагментарними та, переважно, вписаними у контекст відповідних їм періодам творчої активності епох. У зв'язку із цим ззовні середовища династії сформувався міфологічний ореол, на формування якого вплинули згадки друзів та сучасників, поодинокі мемуарні матеріали членів родини, фотоархіви, невпорядкована мистецька спадщина та ін.

Антон Якутович. Свято, яке завжди з тобою. 2004, полотно, олія

З книги "Anton Yakutovych. Painting" (Париж, 2007)

 

Загалом, міф – це поняття, яким, з належною поправкою на критичність, можна схарактеризувати усі виміри людського існування. Ролан Барт писав, що міф – це хибна свідомість. У нас немає підстав говорити про неактуальність такої дефініції, незважаючи на те, що багато міфологем минулого було деконструйовано, а отже, скасовано: міф перестає працювати лише тоді, коли визнається як такий. Найбільш впізнаваними «ліквідованими» міфами минулого вважаються деякі ідеології, релігійні форми світогляду, культурні конструкти.

Дмитро Якутович. Автопортрет у червоному. 1990, полотно, олія

 

Міфологізація – це обмеження досвіду у спосіб, який є невидимим для свідомості конкретної групи. Будь-яка міфологема – це заданий, визначений погляд на той чи інший феномен. Чутливими до міфологізації є ті сфери людського життя, у яких, через брак інформації та досвіду, виникає простір для спекуляцій та домінування єдиної тенденції. Однією із таких сфер є українське мистецтво. Зважаючи на тяглість цього феномену в історії, українське мистецтво зазнає подвійного нашарування – міфу самого феномена та міфу епохи.

Сергій Якутович. Пошук програми. З серії «ТВ». 1979, офорт

З архіву родини Якутовичів

 

Українські та іноземні дослідники отримали можливість вивчати українське мистецтво не так давно – звісно, це пов'язано із нашою історичною спадщиною у вигляді умисного приховування певної інформації від широкого загалу державою (СРСР). Процес заглиблення в історію українського мистецтва, у тому числі й сучасного, супроводжуватиметься деконструюванням тих міфів, які ми досі сприймаємо як картини реальної дійсності. Додаткових ускладнень завдаватиме той факт, що позиції за межами міфу не існує, дослідник може бути об’єктивним лише за умови тотального дистанціювання від об’єкта свого вивчення.

Георгій Якутович. Чаклунка. З серії «Люди села Дземброня». 1990, ліногравюра
З архіву родини Якутовичів

Часто українському мистецтву приписують провінційність, опозиційність, патріотичність, невиразність, автономність, імітативність, оригінальність тощо. Цей ряд характеристик ніколи не зможе стати ані лінійним, ані контроверсійним, оскільки повністю залежатиме від позиції мовця, критика, який бере на себе відповідальність генералізувати. «Партійна лінія» СРСР обстоювала категорії одного порядку, сучасна політика «націоналізації» – повністю ігнорує або реінтерпретує їх у зручний спосіб. Говорити про мистецтво загалом – непопулярний крок, оскільки нейтральність не викликає жодних емоцій, а отже, не привертає уваги. Давати оцінку мистецтву – політичний акт, який ніколи не зможе вийти за межі актуального йому міфу.

Георгій Якутович. Дитячі радощі. Іван і Марічка. Ілюстрація до книги «Тіні забутих предків». 1965, дереворит

З архіву родини Якутовичів

 

Приклад логіки міфу можна сформувати і з наративу про Якутовичів. Так, Георгій, хоча й не був дисидентом, проте дозволяв собі поведінку, яка суперечила світоглядним цінностям радянської людини – міг залишити дружину з маленькими дітьми і поїхати на місяць працювати до Карпат, у які він був закоханий. Повертався він звідти ні з чим, а на питання дружини відповідав «Я просто жив…». Такий епізод, звісно, з точки зору радянської світоглядної системи є дуже показовим, разом із роботою над «Тінями…» для того, щоб вважати Якутовича «антисоціальним елементом» (до речі, саме із таким формулюванням у 1959 році на нього була заведена справа КГБ). Натомість, сьогодні Георгія називають «шістдесятником», а його творчість, через призму роботи над книжковими ілюстраціями до видань Гоголя, «Ярослава Мудрого», серією «Люди села Дземброня» і, так само, над зйомками «Тіней…» та неймовірною любов’ю до Карпат. Не важко прослідкувати, що одні й ті ж факти слугують для створення абсолютно різних картин світу та, відповідно, різної оцінки мистецтва – від «опозиційного та провінційного» до «оригінального та патріотичного».

Георгій Якутович у Карпатах, 1958

З архіву родини Якутовичів

 

Схожі приклади можна навести й у зображенні постаті Сергія Якутовича та його творчості, хоча якщо у випадку Георгія досі не деконструйованим міфом залишається лише феномен «шістдесятництва», то епоха перебудови і далі, 90-ті – повністю міфологізовані епохи, про які, зважаючи на брак дистанції, сьогодні ще не можна говорити повністю об'єктивно.

 

Проект «Yakutovych Аcademy» – просвітницький портал про життя та творчість цілої династії. Він є одним із небагатьох ресурсів, які мають потенціал ліквідувати міф про історію українського мистецтва та перетворити його на неспекулятивний наратив. Наразі ця місія – архіважлива для української культури тому, що подолавши ідеологію попередньої епохи, ми ризикуємо бути репресованими новим «націоналістичним» міфом. Сьогодні кожен, хто бере на себе відповідальність говорити про мистецтво, має розуміти, що основою повинен бути факт. У цьому сенсі веб-ресурс проекту дає кожному з охочих можливість прочитати щоденник, історію створення робіт, факти із біографії митців, не навантажуючи сприйняття оцінками. Її кожен мусить зробити самостійно, заливши наратив чистим, оскільки саме він стане основою розуміння феномену українського мистецтва.

Головна сторінка порталу http://yakutovych.academy

 

Про автора:

Марина Богуш - культурологиня.