У час, коли чітко визначені географічні межі країни посунулися разом із приватними людськими кордонами, і саме суспільство знаходиться на межі, рефлексії на цю тему стають як ніколи актуальними. До «межі» звернувся і художник Павло Маков, однойменна виставка якого нині проходить у столичній Я Галереї.

 

Відбиток пальця – образ, що багаторазово зустрічається в його роботах. В одній з них велетенський відбиток простирається на всю кімнату, в іншій – стає планом саду. Садами Маков займається вже багато років. Для художника у метафоричному сенсі сад – це середовище, за яке ми відповідаємо; усе, що ми робимо навколо. Тьмяні картини переважно у сірих тонах з садами, будівлями та межами, що їх розділяють, насправді набагато ближчі до дійсності, ніж може здатися на перший погляд, і мають доволі конкретний сенс. Проект «Межа» – це про відповідальність. Особисту відповідальність кожного.

 

«Мова йде суто про приватну відповідальність. Звідси й моє звернення до форми відбитка пальця, яка стає планом. Я дійсно беру відбитки пальців різних людей і роблю сади. Це те, що ти залишаєш на землі, в країні, вдома. Від макрокосмосу до мікрокосмосу: це все, що ти залишаєш після себе», – розповів Павло Маков.

 

Сюжети та образи з цієї виставки були започатковані художником у попередніх експозиціях. Усе почалося з виставки «Ковдра, Город, Башта, Хрест, Доля» ще у 2011 році в PinchukArtCentre. Там теж були сади – тема, межі якої для Павла Макова залишаються дуже широкими. Творчість художника також стикається з творчістю українського письменника Тараса Прохасько. Ще за часів першої зустрічі вони мали намір створити спільну книгу, яка б складалася з офортів та текстів. «Об’єднувати проект повинна була тема садів, а дрібниці мали самі вести полілог, без зайвих попередніх домовленостей», – зазначив про це мистецтвознавець Борис Філоненко. Втім, проект так і не побачив світ, але Павло Маков визнає, що на перших 30 сторінках книги Прохаська «Одної й тої самої» практично слово за словом йдеться про те, що робить сам художник.

 

То де проходить межа і хто її встановлює? Зрештою, що є цією межею? Навряд чи на ці запитання можна дати однозначну відповідь. Проте один з варіантів, який завзято напрошується саме зараз, Маков озвучив:

«Під межею я розумію наш стан, який загострився в останні півтора роки. Відчуття межі загострилося зараз, але воно завжди було, ще з часів Радянського Союзу. Наразі цей стан ми всі дуже сильно відчуваємо. Так, як жили раніше, ми вже не зможемо, а як жити далі, ми ще не знаємо. Але спектр цієї межі дуже багатогранний: від рівня країни, до приватного».

 

 

 

Відшукати нові, власні сенси «межі» можна в київській Я Галерея до 29 червня.

 

Усі фото з виставки «Межа» – автора