ART UKRAINE починає спільний проект з кафедрою теорії та історії мистецтва Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури. Ми будемо публікувати історії з життя студентів-мистецтвознавців. Вони покажуть як виглядає зсередини український художній процес та його учасники, побачені очима зацікавленого, але не заангажованого новачка. Пропонуємо нашим читачам разом з нами спостерігати за ростом нової генерації українських мистецтвознавців.

 

Бути студентом-мистецтвознавцем — специфічний статус. Це нерідко передбачає те, що попервах ти будеш втрачати всі свої і без того скромні ораторські здібності від одного вигляду художника і почуватись, як дванадцятирічна дівчинка, яка побачила Джастіна Бібера, коли хтось із мистецького кола знічев'я лайкне твою фотографію у Facebook.

 

Перші походи на відкриття виставок видавалися більш ніж дивними. Коли всі навколо тебе десять разів подружилися, посварилися і помирилися, а ти з усіх сил намагаєшся зрозуміти дуже сучасне мистецтво, заради якого усі нібито зібралися, на тебе витріщаються, як на прибульця. На другий чи третій раз відпускає, і ти починаєш ходити на всі відкриття, які мають вільний вхід. А щоб не було так страшно, береш з собою друзів, яких підкуповуєш здебільшого безкоштовним вином.

 

Арт-об'єкт на терасі «Я Галереї»

 

В «Я Галерею» я йшла уже стріляним горобцем, із твердим наміром цього разу не почуватися попелюшкою на казковому балу. Сподівалася, що двері, які зазвичай відчиняють лише після дзвінка, цього разу будуть прочиненими для всіх охочих. Пощастило.

Я спізнилась на три хвилини, але вечірка була вже у розпалі. Виставляли роботи подружжя Бабаків спільно з Тиберієм Сільваші. У пояснювальному тексті читаємо, що ідея належить Тамарі, виконання — Олександру, а Тиберій у своїх кращих традиціях зайнявся кольоровим вирішенням. Біля тексту, звісно, невелика кількість людей: по-перше, його повісили у проході, а по-друге, є столик з напоями. Це по-справжньому популярне місце. Замість стереотипних келихів з вином тут сьогодні вода та прохолодні коктейлі, які розбирають зі швидкістю світла.

 

Всього шість об'єктів: по два у кожній залі і ще два на літній терасі. Алгоритм дій — прогбігтися залами, взяти коктейль і засісти на терасі з більш-менш цікавим співрозмовником.

 

Арт-об'єкт в «Я Галереї»

В галереї працюють дві журналістки. Одна — уже справжня світська левиця, цокіт її моднявих черевичків можна почути на кожному відкритті, яке може зацікавити телеканал. Інша — її колега, але набагато сором'язливіша, звертається до всіх на «ви», явно новачок у цій справі. Їх основне завдання - поставити впізнавану особу на фоні роботи і записати п'ятихвилинне інтерв'ю.

 

— До якого стилю належать ці роботи? — питає левиця з гротескно поставленою дикцією.
— Ну, это и инсталяция, и перформанс, но главное, что это сделано талантливыми художниками.— авторитетно відповідає київська галеристка.

— Це ваша професія чи хобі? — наївно запитує новенька журналістка у Тамари Бабак.

Тамара, та і всі художники, не вписуються в ці тонни яскравого шовку і підборів, які прийшли подивитися на їхню творчість. Тамара намагається щось пояснити наївній журналістці, притискаючи до себе букетик польових квітів у пакувальному папері, Тиберій сховався десь поза межами зору камер, а Олександр покірно чекає, поки дівчинка-студентка управиться із саморобним приладдям для інтерв'ю.

 

Гудімов розповідає про вплив мистецтва ХХ століття на інсталяції, перевищуючи усі часові ліміти. Потім він ловить на обличчі левиці занепокоєний вираз і поспішно закінчує таємничою фразою: «Мабуть, це і є сучасне мистецтво...» Журналістка заходиться гомеричним сміхом.

 

Павло Гудімов та Микита Кравцов

 

Збираюся уже йти, але раптово бачу, що у Сільваші беруть інтерв'ю. Підкрадаюся якнайближче, ховаючись за об'єктом, щоб не потрапити у кадр. Тиберій розповідає багато і цікаво, відпускає мистецький жарт, на який новенька репортерка реагує, як ображена дитина. Прямує у бік виходу, я простую за ним. У коридорі стоїть літній чоловік, який саме в цю мить каже, що все жахливо і лише випивка врятувала ситуацію. Проходимо з Тиберієм з гордо піднятими головами і незворушними обиччями.
До столу підносять все нові і нові напої. Брошурки про виставку також іноді беруть ­— почитати на дозвіллі. Таке воно, життя київської богеми.

 

Тиберій Сільваші дає інтерв'ю