Читати англійською

 

З відомим нідерландським фотографом, гостем Kyiv Photo Week 2017, ми поговорили про його відому серію портретів зірок рок-сцени 70-х, візуальну культуру й те, як змінилася фотографія у ХХІ столітті.

 

Звідки ви дізналися про Kyiv Photo Week та що надихнуло вас приїхати?

Ми з Тетяною Тучик (арт-менеджерка, у тому числі менеджерка Г. Ханекроота — ред.) дружимо вже протягом семи років. У 2013 році ми разом організували велику виставку в Москві, у Центрі фотографії братів Люм'єр. Саме Тетяна розповіла мені про цей проект. Одного разу я вже був тут, у Києві, тому це водночас хороший привід показати мої роботи та побувати в Києві, який мені подобається.

 

Гісберт Ханекроот. Abba. Анні-Фрид Лінгстад, 1976

Усі зображення надані фотографом

 

Що ви покажете нам на Kyiv Photo Week?

Моє свого роду портфоліо, під назвою «Абба-Заппа» (Abba... Zappa Seventies Rock Photography — ред.). Це фотокнига / портфоліо, присвячене рок-сцені 70-х років, упорядковане від А до Я. У 70-ті роки я у певному сенсі охопив усю сцену, я називаю її Золотим століттям рок-музики. Моя виставка на Kyiv Photo Week представляє близько 30 фотографій, що відображають цю сторону моєї роботи. Лише рок-музика.

 

Ця виставка вже бувала в різних країнах?

Так, вона приїхала з Антверпена в Бельгії, одразу ж, де вона експонувалася кілька місяців.

 

І вона справді користується популярністю!

Так, у лютому вона прямує до Лос-Анджелеса.

 

Гісберт Ханекроот. Мік Джаггер, 1977

 

Я чула, що ви припинили знімати в 80-х.

Так. У 70-ті роки, з 1969 по 1983 рік, я був позаштатним фотографом, але потім перестав і перейшов на інший рід діяльності. Коли я писав цю книгу в 2008 році, я переглянув свої старі фотографії і зрозумів, що вони кращі, ніж я пам'ятав. Я почав робити цифрові фотографії з початку 21 століття, а через пару років знову став фотографом. Але різниця в тому, що у мене більше немає завдань, я працюю для себе.

 

Як би ви визначили фотографію?

Я думаю, що цікавість фотографії полягає в тому, що в першу чергу ви повинні бачити, використовувати ваші очі. Але я зрозумів, що багато людей, вони не бачать, у них немає мистецького почуття або вони просто не бачать цього. Це одна річ, але є й інша — зробити хорошу фотографію. Ви повинні побачити, але вам також потрібно спіймати. Я маю на увазі, що ви можете лише пробувати, і якщо у вас є якийсь досвід і талант, ви можете досягти успіху. Іноді я думаю: «Добре, це хороша фотографія», але цей процес важко вхопити, і це те, що мені подобається. Така собі магія, у деякому сенсі, і це є чимсь дуже особливим для мене. Воно досі мене інтригує.

 

Гісберт Ханекроот. Джон Леннон та Йоко Оно, 1971

Гісберт Ханекроот. Кіт Річардс, 1976

 

Як ви обираєте теми для своїх фотографічних серій? Наприклад, чому в 60-х-70-х роках ви вирішили знімати саме рок-сцену?

Це було більш-менш випадковим, просто так сталося. У мене був друг, який працював в андеграундному журналі, і він проводив інтерв'ю з рок-зірками. Це могло бути щось інше. Спочатку я робив це не стільки заради музики, скільки для хороших фотографій. Потім через деякий час я почав слухати багато музики, тому що, знаєте, я висвітлював 2-3 концерти на тиждень і більше. Згодом у мене з'явилися власні уподобання, певні гурти, які мені подобалися, і саме так я став рок-фотографом.

 

Ви були фотографом в 60-х-70-х роках, але потім змінили рід діяльності й повернулися до фотографії лише в 2000-х роках після 30-річної перерви. У чому різниця між тим, щоб бути фотографом в XX і XXI столітті? Говорячи не лише про цифрові й аналогові камери.

У певному сенсі це не змінилося. Я маю на увазі, що цей процес все той же. Звісно, техніка відрізняється, що полегшує процес, у всіх сьогодні є дві або три камери, на відміну від минулого, але обставини для фотографів набагато складніші. Знаєте, журнали і газети, вони переважно більше не платять. Це все технічна і практична сторона, але важливішою є якість, створення хорошої фотографії. Багато людей фотографують, ви бачите багато хороших фотографій, але ви також бачите багато не хороших фотографій. Більше (посміхається).

 

Що ви найбільше прагнете показати в портретах?

Цю таємницю, магію, про яку я говорив. Портретна зйомка — одна з моїх найсильніших сторін, як фотографа, і все таки з усіх рок-зірок, сфотографованих мною, у мене є, можливо, 15 портретів, які я вважаю хорошими... дуже хорошими (сміється). І тоді, коли я показую їх комусь, вони можуть сказати щось на кшталт «О, гарний старий», розумієте? Вони не бачать цього, того, про що я говорю, що я маю на увазі, і це цікаво. Я не розумію, чому вони цього не бачать, але так воно і є (сміється).

 

Гісберт Ханекроот. Девід Бові, 1976

 

У вас є секрети успішної музичної фотозйомки?

Секрети? Ні. Обставини є важливими. Секрет у тому, що у вас має бути прагнення зробити хорошу фотографію. І це одна з причин, чому я перестав знімати: тому що я повернувся додому з фотографіями, скажімо, Бові, які були не такими хорошими, як ті, що я вже мав, тож зрозуміло, що моя мотивація зникала. Як я вже сказав, цей процес важко спіймати, вам потрібно зосередитися і бути мотивованим, щоб зробити хорошу фотографію.

 

Говорячи про інший ваш проект, книгу під назвою De Sovjet-Unie bestaat niet meer («Радянський Союз більше не існує»), що привернуло вашу увагу до радянської тематики і як виникла ідея книги?

Я і мій друг Тео Баккер подорожували протягом чотирьох тижнів, відвідавши Потсдам / Берлін, Брест, Мінськ, Санкт-Петербург, де у мене була виставка, далі Москву, Київ і назад. Тео писав. І на початку нашої поїздки у мене не було мети зробити книгу, але я почав фотографувати, і він почав писати. Через тиждень я зрозумів: ми повинні побачити, що з цього вийде. І коли ми повернулися, ми вирішили, що матеріал достатньо гарний, аби зробити книгу.

 

Обкладинка книги De Sovjet-Unie bestaat niet meer

 

Що це було — те, що ви побачили під час своєї подорожі та захотіли показати?

Це складне запитання для мене, тому що мета — зробити хорошу фотографію. До певної міри це ізольована річ: все, що вам потрібно знати, це чи є фотографія хорошою. Але коли ви робите книгу, це вже складніше, у ній повинна бути історія. Письмовий текст — це історія, люди, з якими ми зустрічалися, обставини, які ми описали, і книга поділена на розділи, присвячені різним містам / країнам. Але я також сподіваюся, що, не навмисне, а радше як наслідок, якщо ви гортатимете книгу, і побачите фотографії, це дасть вам приємне почуття, від того, що вам подобаються фотографії і текст. Цього було б достатньо.

 

Із книги De Sovjet-Unie bestaat niet meer

 

Під час вашого перебування в Києві ви, певне, помітили, що візуальна культура тут не достатньо добре розвинена. Я говорю про речі, які ви могли бачити на вулицях, у публічному просторі. Як, на вашу думку, можна покращити цю ситуацію?

Все не так погано. Я гуляв, і я згоден, що є свого роду відставання, але воно також пов'язане з грошима. Я думаю, що є достатньо людей, які цікавляться мистецтвом і працюють в сфері мистецтва, тому якби уряд субсидував або мав проекти, що субсидують художників і сприяють розвитку цієї галузі, це могло б допомогти. Ймовірно, зараз це не працює. Але в Нідерландах те саме: зараз там саме триває ця дискусія, тому що уряд не розуміє, що мистецтво є важливим. Минулого тижня я прочитав, що хтось написав в газеті: «Демократія може бути важливою, але мистецтво так само важливе, як і демократія». Це основна людська потреба. Ви повинні розвивати його, і уряд повинен усвідомити його важливість. Так що продовжуйте! (Сміється)

 

З вашого досвіду як фотографа, добре відомого за межами вашої країни, які якості повинна мати людина, як художник та як особистість, для досягнення світового визнання?

Я не впевнений, що знаю відповідь на це запитання. Це складно, тому що, говорячи про себе, як я пояснив, я переставав бути фотографом, тому я до сих пір не знаю, чи є я художником. Я маю на увазі, що я знаю, що мені подобається, що красиво або що викликає емоції, чіпляє мене — це насправді головне. Тепер я можу сказати, що, можливо, я художник, але не в тому значенні, що мистецтво — це все, що я повинен робити, тому що протягом 30 років я робив щось інше. Я продовжував переглядати фотографії, але не фотографував. Та я знаю, що є багато людей, які просто створюють речі, лише тому, що їм це потрібно. І це буде існувати завжди, так що не хвилюйтеся, люди зрештою зроблять прекрасні речі (сміється), а прекрасні речі напевно здобудуть визнання.

 

У той час, коли ви почали фотографувати, ви мали оволодіти певними навичками, аби вважатися хорошим фотографом. Сьогодні ж справжнім художником можна стати, просто зробивши кілька фотографій на своєму смартфоні. Яке ваше ставлення до цієї зміни?

Чим більше маленьких дітей грає у футбол, тим кращі футболісти. Сьогодні вони починають грати в дуже юному віці, мільйони хлопчиків і дівчаток, тому ви отримуєте кращу якість. Те ж саме і зі смартфонами: якщо всі фотографують, у вас можуть зрештою бути кращі фотографи, я не знаю. Насправді, це не допомагає, люди, близько 80%, я думаю, все ще не мають здібності бачити, а це починається тут. Ви повинні навчитися дивитися, використовувати свої очі.

 

Інша справа, що це набридає. Наше візуальне сприйняття перевантажене, я хочу сказати, що за день ви переглядаєте близько мільйона різних речей у Фейсбук.

 

Гісберт Ханекроот. Петті Сміт, 1976

 

Ви думаєте, що ми не можемо уникнути цього процесу, тож нам просто потрібно навчитися з цим жити?

Ні. Ні, ні, ні. Ми уникнемо його у тому сенсі, що люди, у віці від 40 до 60 років, сидять у Фейсбук, але молоді люди, вони не у Фейсбук і щороку міняють платформу. Вони дуже легко знуджуються. Тому їм все одно набридне і вони почнуть використовувати олівці (сміється).

 

Ну, вони вже почали використовувати аналогові камери.

Це більше свого роду ажіотажна річ. Ви звертаєте більше уваги, процес складніший, тому це також може змусити вас краще використовувати ваші очі. Зважте також, що ви можете зробити лише 12 або 36 кадрів.

 

Говорячи про молодь, якою є ваша порада для молодого покоління фотографів?

Робити багато фотографій.

 

Практика?

Практика, так, але, можливо, не стільки зі смартфоном. Але якщо ви можете бачити, ви можете використовувати смартфон, це не має значення. Техніка — річ не важлива.

 

Гісберт Ханекроот

 

Про Гісберта Ханекроота

Нідерландський фотограф Гісберт Ханекроот (Брюссель, 1945) розпочав свою кар'єру у якості фотографа рок-музикантів наприкінці шістдесятих років. На той час рок-сцена ще не була тою гарно змащеною машиною, якою вона є сьогодні. Все ще належало винаходити: світлові інсталяції, звук, просування, організацію, управління натовпом. Це також стосується музичної журналістики та фотографії. Майже щотижня з'являлися нові гурти. Кожен день люди вивчали речі та адаптували їх.

Розвиток Ханекроота як фотографа відбувався паралельно з розвитком музичної сцени. Він часто подорожував і зустрічався з музичними іконками того періоду. Його фотографії можна розділити на чотири категорії: концертні фотографії, студійні фотографії, портрети та фотографії, зроблені на прес-конференціях.

 

Гісберт перестав бути професійним фотографом у 1983 році і змінив рід діяльності, але у 2000-х знову повернувся до фотографії. Кілька років тому він також почав оцифрувати свої архіви. Це призвело до публікації фотокниги Abba..Zappa Seventies Rock Photography та виставок в Парижі, Лондоні, Москві, Токіо, Франкфурті та Амстердамі.

 

Джерело