На початку жовтня українські митці Марія Куликівська, Пьотр Армяновський та Вікторія Миронюк взяли участь у перформативній програмі Swab Barcelona — міжнародній художній виставці, яка об'єднує галереї, кураторів, колекціонерів та молодих митців з усього світу. Десятий, ювілейний рік міжнародної виставки організатори вирішили присвятити українському перформансу. Окрім трьох митців, представлених фондом ІЗОЛЯЦІЯ, на Swab Barcelona від України завітали ще Валентина Петрова та Михайло Коптєв, яких відібрав Центр візуальної культури.

Одна з учасниць Вікторія Миронюк порівнює Swab Barcelona з київським ГогольФестом у аспектах організаці та концептуальної рефлексії, проте те, що грунтовно відрізняє цей фестиваль від Українського — рівень фінансування та можливість зустрічі різних контекстів. З одного боку, українська перформативна програма на Swab Barcelona була приємною несподіванкою, яку ініціювало українське дипломатичне представництво в Барселоні. З іншого боку, ті теми і роботи, із якими приїхали українські митці на цю ярмарку, мали великі шанси стати додатковими екзотичними декораціями, якби не одне співпадіння. Ярмарка проходила  у той же час, що і референдум щодо незалежності Каталонії, який Мадрид вважав нелегальним і врешті-решт спробував жорстоко розігнати. Саме цей контекст дозволив знайти свої точки перетину з роботами українських перформерів. 

Робота Пьотра Армяновського «Донецьк: чорне та червоне», про його рідне місто, межувала з акціонізмом. В перформансі він використовув вугілля та троянди, які вважалися символами Донецьку. Квіти, зафіксовані на оголеному тілі з допомогою степлера, були метафорою болючого зв'язку людської тілесності  із «своїм» містом.

 

Усі зображення надано фондом ІЗОЛЯЦІЯ

 

Пьотр розповідає, що «намагався знайти у Києві справжнє вугілля — антрацит, яке виблискує маслом у проміннях сонця. Це один зі спогадів викарбуваний у моїй пам'яті про рідний Донецьк, якому був присвячений перформанс. На всіх складах у Києві продаються звичайні дрібні вугільні "горіхи". Пошуки привели мене в Академію наук України. "Ти художник? Тримай і малюй", — сказав літній чоловік у напівзакинутому Інститут вугілля і передав велий шматок антрациту. Я вже кілька років не був у Донецьку... Один день шматок антрациту стояв на виставці як інші коштовні картини та інсталяції. Люди підходили, фотографували, торкались. Я розбив цю реліквію шукаючи місця для нового. Здається, мої лють та біль були зрозумілі свідкам перформансу. Кілька шматочків донецького антрациту знайшли собі місце у кишенях гостей та, можливо, мешканців Барселони».

 

«Пліт. Крим» Марії Куліковської — мандрівний острів-парламент переселенців з Криму, які змушені були мігрувати з окупованої території в силу політичних переконань після «референдуму» 2014 року. Перформанс Марії нагадує про вразливість і беззахисність людей, які втратили свої домівки, та закликає до солідарності з ними. Цей перформанс отримав додаткові конотації про політичну невизначеність таких територій як Каталонія чи Країна Басків.

 

Вікторія Миронюк у своєму перформансі «Червоне весілля», досліджувала перформативні схеми радянського обряду одруження. Ігрова реконструкція ритуалу запрошувала учасників подумати над тим, що залишилось від історії, що ознаменувалась радикальними концепціями любові, гендеру та сексуальності та що вона може сказати про наше (пост-революційне) сьогодення. Вікторія зауважила, що під час «церемонії» у Барсі, їй довелося одружити пару незнайомців, яку визначив лотерейний розіграш. Як виявилось пізніше, обоє наречених працювали на SWABі перформерами і ходили виставкою у масках із величезними головами та роздавали листівки про свою незнайдену любов. Кожен із них працював в тих самих годинах, у тому самому приміщенні, і  в майже ідентичних костюмах, але познайомитися їм випало вже при урочистих присягах товаришевої любові на комуністичному весіллі. Радості від чого вони не приховували.

 

В один із днів, перформери вирішили відвідати місцевий музей сучасного мистецтва МACBA. На вході до музею їм роздавали листівки, які тлумачили суть протесту. Працівники музею вже протягом місяця пропускали всіх відвідувачів безкоштовно і вимагали  таким чином не тільки припинити звільнення колег із інституції, але й покращити свої умови праці. Гуляючи, після музею, на одній із порожніх вулиць, вони несподівано стали учасниками касеролади (caserolada). Люди один за одним вихилялися із балконів і грали на домашньому начинні ритми, які зливалися у мелодію монолітності, схожі на сурми спротиву, але цього разу вже проти незалежності.

 

 

Вікторія Миронюк так прокоментувала цей досвід: «Нескладно передати ідейну суть цього випадкового для нас дійства. Але окрім політичного контексту, у цьому імпровізованому флешмобі була присутня і певна таємничість ритуалу єднання, логіку і закони якої, здається, неможливо зрозуміти, хіба що вловити її поезис. Я цей процес називаю синхронізацією і нерідко досвідчую в праці і побуті. Ніколи не відомо, що саме передбачають ці випадкові зустрічі людей на (червоних) весіллях, у громадському транспорті чи фестивалях».

Участь українських перформерів у Swab Barcelona стала можлива за підтримки Генерального консульства України у Барселоні.

* * *  

Марія Куліковська народилася в місті Керч, Крим. Закінчила Національну академію образотворчого мистецтва та архітектури у Києві. Є авторкою численних виставок, акцій та подій серед яких: Війна і мир (Маріуполь, 2016), 9 травня (персональна виставка, Лондон, 2016), 1 травня (Лондон, 2016), Happy Birthday (Лондон, 2016), #Onvacation (Венеціанська бієнале сучасного мистецтва, 2015).

Пьотр Армяновський розпочинав свою художню діяльність у Донецькому альтернативному театрі Жуки. Навчався у Києві, Львові, Москві, в тому числі "Школі перформансу" під керівництвом Януша Балдиги. Брав участь у якості перформера під час ретроспективної виставки Марини Абрамович у Москві.

Вікторія Миронюк закінчила курс теорії культури в Києво-Могилянській академії, магістерську програму із сучасних сценічних практик у Мадриді (MPECV) та післядипломну програму із мистецького дослідження в Брюсселі (A.PASS). Займається міждисциплінарними проектами на межі перформативних, учасницьких практик та візуального мистецтва. Серед іншого, представляла свої роботи на фестивалях, галереях та театрах України, Іспанії, Бельгії, Польщі, Щвейцарії, Аргентини та Перу.