1 грудня в галереї COME IN (Харків) відкриється виставка "Український кубізм. Приблизно". Учасники проекту Олег Тістол, Юрій Пікуль, Юрій Єфанов, Соня Помогайбо та куратор Інга Естеркіна демонструють повернення до основ сучасного мистецтва.

 

"Природу досліджуйте за законами кулі, конуса і циліндра і приводьте все до правильної перспективи"

 

Поль Сезанн

 

Інші течії, стилі, терміни, які припадають пилом на полицях історії мистецтва, залишаться там назавжди, хіба що студенти знімуть іноді те чи інше забуте явище з полиці, забруднивши руки. Інша справа з кубізмом, тим більше — на території Східної Європи.

 

Сформований у Франції восени 1908 року в роботах Жоржа Брака і Пабло Пікассо, кубізм приїхав сюди, до України, у багажі паризької киянки Олександри Екстер. І ось вже Давид Бурлюк пише в 1912 році в збірнику "Ляпас суспільному смаку": кубізм має на увазі площинне розуміння світу, стверджує новий канон зсунутої конструкції, і ставить перед собою завдання зображення об'єкта з кількох точок зору. А в маніфесті "Від кубізму до супрематизму" Казимир Малевич визначає суть кубізму як "дисонанс", що відбувається за результатом "зустрічі двох форм": "В принципі кубізму лежить ще дуже цінна задача, не передавати предмети, а зробити картину. <...> За часи нашої ери кубізму художник знищив річ як таку з її змістом, суттю і призначенням".

 

"Відмова сучасного мистецтва від референціальності, від мимесиса не була актом особистої сваволі, це був результат систематичного пошуку істини медіального — медіальної відвертості, при якій медіум, зазвичай прихований позаду заданого (суб'єктом) повідомлення, показав би своє справжнє обличчя", — говорить Борис Гройс.

 

У пошуках суті свого мистецтва, — тих пошуках, які почав Поль Сезанн, — художники авангарду дійшли до істини: знака, точки, лінії.

 

Історія на деякий час перервала цей політ: імперське, сталінський ампір, нацистська монументальність припинили пошуки, і мистецтво соцреалізму на 75 років перервало природний плин подій. У світі ж пошуки медіальної істини тривали і тривають: "Класичний авангард постійно описується як "подоланий", хоча де-факто теорія медіа, як і раніше, живе вірою у відвертість знаків медіального, яка свого часу живила авангард" (Борис Гройс).

 

Для сучасних українських художників Олега Тістола, Юрія Пікуля, Юрія Єфанова, Соні Помогайбо звернення до кубізму — спосіб зв'язати розірвану нитку часів, протягнути руку гігантам, на плечах яких стоїть сучасне мистецтво.

 

Художники демонструють — кубізм живий, як метод, як спосіб, як манера. Нам залишається тільки йти за художниками. Тому що "куратор повинен йти за мистецтвом, а не навпаки; відкриття роблять художники, а не куратори"  (Ханс-Ульріх Обрист).

 

Про те, що таке український кубізм, розповідає Олег Тістол: "Це про те, як зробити приблизно так, щоб приблизно відображало те, як ти собі уявляєш приблизно красиве. Український кубізм — це ні в якому разі ані холодний французький аналіз, ані італійська футуристична революція. Само собою, кубізм — є кубізм, але слово "приблизно" тут ключове. Приблизність нашого світосприйняття диктує, врешті-решт, дуже точне бачення світу. Ти приблизно ліпиш, ліпиш, ліпиш — і виходить точна картинка буття. Приблизно! Якщо йти по шляху ігнорування примітивності первинної візуальної інформацфї, то складається точна картина буття"...