Більш ніж місяць тому активісти Майдану заблокували приміщення Міністерства культури України і створили Асамблею діячів культури з метою реформування та реструктуризації Мінкульту.

 

Перші збори Асамблеї були чисельними і хаотичними, всі присутні щиро бажали змін, та не бажали слухати один одного. Кілька наступних зустрічей були присвячені роз'ясненню та засвоєнню інформації про те, що ж таке Асамблея і як вона працює. Проте і до сьогодні доводиться часто повторювати принципи роботи Асамблеї, наголошуючи на самоорганізації, ініціативності, консенсусі. З перших днів члени Асамблеї працюють в робочих групах за напрямками діяльності чи за функціями, а результати цієї роботи виносять на обговорення та узгодження загальною Асамблеєю.

 

 

«Хто учасники?» - найчастіше питання до Асамблеї. Відповідь на нього проста – той, хто приходить на Асамблею і працює над спільними завданнями. В першу чергу це ініціативні діячі культури, котрі знаються на роботі Міністерства, або відчули на собі його недоліки. За увесь час свого існуваня Мінкульт був настільки далеким від потреб реальних людей, котрі займаються практичною культурною діяльністю, що значна частина діячів має про нього досить невизначене уявлення. Проте більшість працівників культури потребують функціонального та, головне, інтерактивного державного органу.

 

 

Визначальними в діяльності Асамблеї є принции самоорганізації та горизонтальної комунікації. Однак із перших же зустрічей і до сьогодні, щоразу з'являються заклики легітимізуватися, увійти в правове поле, отримати офіційний статус, тощо.  Та Асамблея наполягає на збереженні цієї «безстатусності». Адже  прагнучи подолати ту складну ієрархічну структуру, якою є Мінкульт, Асамблея ризикує асимілюватися, почавши діяти за встановленими бюрократичними правилами. Асамблея доводить своє існування фізичною присутністю, вона є, і вона працює. Тож головний аргумент Асамблеї – продукт, а саме концепція, стратегія та спосіб реформування та розвитку культурної політики. Саме на цьому була сконцентрована увага членів Асамблеї, і протягом трьох тижнів з'явилися конкретні результати роботи – пропозиції реструктуризації.

 

 

В задекларованому Майданом повному перезавантаженні країни саме радикальні зміни мали би бути затребуваними.  Та з появою нового Міністра культури стало зрозуміло, що міністерство прагне продовжити роботу у звичному форматі з незначними «косметичними» ефектами, такими як зміна керівного складу.  Після знайомства з щойнопризначеним Міністром культури перед Асамблеєю постало ще одне питання – комунікації з владою.  На першій зустрічі (27 лютого)  Міністр підписав меморандум з Асамблеєю і запевнив у тому, що розуміє необхідність співпраці з громадою. А вже на наступній зустрічі (18 березня), котру двічі відкладав, заявив, що членам Асамблеї не можна знаходитись приміщенні Мінкульту після 18 години, і назвав нереальною вимогу Асамблеї про щотижневі робочі зустрічі.

 

 

Міністр намагається делегувати на засідання Асамблеї своїх представників, проте Асамблея наголошує на тому, що працюючи з вертикальною ієрархічною системою, доречно спілкуватися з найвищою її ланкою, задля уникнення, знову ж таки, бюрократичного павутиння, примхливо розгалудженого в цій структурі.  Найвища ж ланка жаліється на катастрофічний брак часу і не демонструє хоч якоїсь готовності до реструктуризації галузі.  Натомість пропонує налагодити комунікацію робочих груп Асамблеї з відповідними департаментами Міністерства, що загрожує Асамблеї перетворенням на безкоштовний придаток Мінкульту.  Та в даному випадку саме динамічність і досить умовна внутрішня структура Асамблеї  дозволить уникнути зчеплення з системною шестернею Мінкульту.

 

 

Насьогодні основною вимогою Асамблеї є повна реорганізація Міністерства культури, а саме руйнування вертикальної ієрархічної структури і створення натомість горизонтальної, в основі якої лежить вимога споживача культурного продукту та рядового діяча. Це завдання, насправді, набагато глибше, аніж реформування Мінкульту, справа у зміні свідомості. Так як Майдан пережив свого часу потребу лідера, так і державний аппарат має відмовитись від практики директив «зверху» до численних виконавців. Асамблея, використовуючи у своїй діяльності принцип горизонтальної структури, є певним лабораторним експериментом функціонування без керівників та підлеглих.

 

Проект реструктуризації Мінкульту передбачає відмовитися від галузевого поділу культурної діяльності на користь більш універсального. Замість численних відділів, що опікуються конкретними галузями (музика, музей, література тощо) пропонується виділити три основних поля діяльності: збереження культурної спадщини, розвиток культурної політики, іновації в культурі. Умовно це виглядає як «учора – сьогодні – завтра», а в цих категоріях будуть розподілені усі існуючі галузі.

 

 

Асамблея ж від самого початку дотримувалась галузевого принципу утворення робочих груп, за напрямками діяльності. Згодом стали з'являтися більш універсальні групи, що об'єднували представників різних галузей, і врешті учасники Асамблеї повернулися до практики загальних зборів, адже кожна робоча група у своїх вимогах зазначала одні й ті ж самі питання, котрі тепер вирішуються на загальній Асамблеї. Це питаня аудиту, люстрації, інвентаризації. І з боку Асамблеї є вже перші рішучі кроки у напрямку вирішення цих питань.

 

 

Сьогодні відбувається впровадження в діяльність Мінкульту системи публікації сирих бухгалтерських даних ”Raw Data”, що дозволить запобігти фінансовим махінаціям та уникнути корупційних схем. Питання люстрації, що стоїть надзвичайно гостро не тільки в Мінкульті, а й в усіх органах держструктури, насьогодні вирішується первинним збором інформації, котра згодом потребуватиме доказової бази. Адже вийшло так, що про корупційну діяльність працівників Мінкульту всі знають, але не мають чим підтвердити. Одним із шляхів отримання необхідних доказів є повна інвентаризація майна, що знаходиться на балансі Міністерства. До Асамблеї вже звернулися незалежні оцінювачі з пропозицією співпраці.

 

 

Асамблея висуває ці та ішні конкретні вимоги до Міністерства культури, але поки що у якості фідбеку отримала лише часткове вирішення кадрових питань. Всі інші вимоги, котрі були сформульовані як пропозиції, Міністр сприйняв без особливого ентузіазму, говорячи про велику кількість нагальних справ – так званої “тєкучки”. Лишається сподіватися, що з призначенням нових заступників, Міністерство буде спроможне на якісь більш вагомі кроки в напрямку реорганізації.

 

Важливим є те, що Асамблея створює потужний інформаційний вихор, можливо, не структурований, проте консолідуючий. До Асамблеї може долучитися кожен, хто має власне бачення розвитку культури в Україні, тут не існує рангів та критеріїв, з огляду на колишні досягнення. Адже досвід роботи в цій сфері сьогодні може більше зашкодити, аніж бути корисним. Тому що важливо, насамперед, нове ставлення до влади, бачення культурної політики та розуміння функціонування держави.

 

Автор фотографій: Олена Правило