У неділю завершилася виставка «Бойчукізм. Проект великого стилю» у Мистецькому Арсеналі, покликана донести сучасній людині творчу спадщину Михайла Бойчука та його школи. ArtUkraine дослідив те, як сучасні музейні тенденції було втілено саме в цьому проекті та що з цього вийшло. Анна Філіппова, Олеся Тимошенко та Анна Мойсеєва – медіаторки виставки – проаналізували разом із нами новації та сам проект.

 

Анна Філіппова – студентка Національного університету «Києво-Могилянської академії», спеціальність культурологія. Медіаторка в Мистецькому Арсеналі.

 

Анна Філіппова

Тут і далі – фото Валерії Діденко

 

Олеся Тимошенко – студентка Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, організаторка театральної справи. Медіаторка в Мистецькому Арсеналі.

 

Олеся Тимошенко

 

Анна Мойсеєва – студентка Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука, спеціальність художні вироби з кераміки. Медіаторка в Мистецькому Арсеналі.

 

Анна Мойсеєва

 

Чому стиль «великий»?

Синтез української фольклористики з неовізантиїстикою стали основою бойчукізму як монументального стилю початку ХХ століття. Найвизначніші представники цієї школи – Михайло та Тимофій Бойчук, Василь Седляр, Іван Падалка, Софія Налепинська, Оксана Павленко та інші. У просторій залі Мистецького Арсеналу було представлено понад 300 живописних, графічних, мозаїчних творів вказаних митців. Куратори проекту – Ольга Мельник, Вікторія Величко та Ігор Оксаметний – займались організацією виставки та дотичними до неї подіями.

 

Специфічність виставки полягає передусім у тому, що до наших днів дійшли переважно ескізи та роботи малого формату. Самі ж бойчукісти писали величезні полотна.

 

Анна Філіппова: Олеся Островська-Люта [прим. ред. – Директорка державного підприємства Національний культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький арсенал»] зазначає, що через брак форматних робіт дуже складно продемонструвати монументалізм виставки. В камерну галерею неможливо вмістити величне. Ця виставка дуже важлива для розуміння мистецтва ХХ століття. Вона якраз показує всю ретроспективу. Бойчукістів потрібно показувати, щоб їхнє надбання не було втрачено. Символічна реабілітація. Люди мусять бачити те, що радянський уряд так хотів знищити, і повинні зрозуміти причини.

 

Олеся Тимошенко: Ця виставка – це ще один етап, над яким треба працювати. Взагалі, цей проект створений для того, щоб показати хто такі Бойчукісти. І розповісти про це усім. Без обмежень.

 

 

Тематичний розподіл та експозиція

Виставка знаходиться у правому крилі Мистецького Арсеналу. Візуальне розмежування залів зазвичай не проводиться. Відтак, виставки формуються тематично та розподіляються за хронологією або смисловим наповненням.

 

Анна Філіппова: Для того, щоб правильно сприймати виставку, треба розуміти історію бойчукізму як такого. Сама експозиція тематично розподілена на три умовні частини: зародження, становлення та реалізація. Перша частина виставки – релігійні мотиви, а третя – соцреалізм і пролетарське мистецтво. Якщо людина не обізнана з реаліями 1910-1930 років, то їй буде важко зрозуміти таку зміну у творчості художників.

У вітальні перед входом до великої зали є короткі історична і біографічна довідки. Така практика є звичною для усіх музеїв.

 

Анна Мойсеєва: У першій залі, де продемонстроване зародження бойчукізму, спрацьовує ефект майстерні. Білі рулони паперу, що перекинуті через цю конструкцію є подібними до тих, що колись лежали у майстернях бойчукістів. Художник відмотував необхідну кількість полотна або паперу, відрізав, сам натягував, ґрунтував, оформлював. Мені подобається ця імітація майстерень. 

 

«Бойчукізм. Проект великого стилю». Фрагмент експозиії

Дайош Європу!

Мистецький Арсенал уважно слідкує за новими тенденціями у музейній справі в Європі, тому з невеликим відривом новації сягають і України. Серед найбільш помітних: робота з дітьми та з людьми з інвалідністю. Якщо перша існує вже давно, то інклюзивні програми з’явилися лише на поточній виставці.

 

Олеся Тимошенко: Ще на Японії [прим. ред. – тут і далі: виставка традиційного та сучасного японського мистецтва «Уявний путівник. Японія»] ми поставили у гардеробній величезну корзину, куди всі відвідувачі дитячих груп можуть скинути свій одяг, щоб не стояти у черзі по номерок. Бойчукізм – не масова культура, це елітарне мистецтво, тому дитячих груп тут менше, аніж на попередньому проекті.

 

Анна Мойсеєва: Діти є, але порівняно з Японією, їм тут не дуже цікаво. Це фактично класична музейна експозиція. У нас є розмальовочки для дітей і Арсенал ідей: діти малюють по мотивах, перемальовують. Мозаїка і фреска. У дітей інакше працює голова, тому їх це все захоплює.

Анна Філіппова: Взагалі, ця виставка дуже складна. І за навантаженням, і за експозицією. Для діток у нас цікаво те, що їхні екскурсії відрізняються від дорослих. Ми їм робимо квест на основі поштових листівок: знайдіть мотиви, знайдіть роботу, знайдіть героя… У нас є майстер-класи, де діти або малюють, або роблять мозаїку. Ми їм розповідаємо про мистецтво.

Батьки з немовлятами можуть безкоштовно позичити у Арсеналу дитячий візочок, щоб дитині було простіше пройтися виставкою. А якщо раптом батьки благополучно забули підгузники вдома, то в кімнаті матері і дитини, що біля гардеробу, є безкоштовні. До речі, столик для сповивання відтепер і у чоловічій вбиральні.

 

«Бойчукізм. Проект великого стилю». Фрагмент експозиії

 

 Анна Філіппова: Саме на Бойчукізмі з’явилися екскурсії для мам з маленькими дітками. Коли я обідаю тут, я часто чую, як мами радіють цим екскурсіям,бо часто з народженням дитини вони почувають себе нереалізованими, в депресії. Хоч ми і не пропонуємо взяти дітей на себе і дати матеріям повністю відпочити, та вони все одно втішені.

У вітальні знаходиться поштова скринька. Надіслати безкоштовну листівку з виставки додому, родичам, друзям. Залишити відгук. Ознайомитися з адаптованою для незрячих виставкою.

 

Олеся Тимошенко: Одна з течій Арсеналу – робота з інклюзивними людьми. Наприклад, незрячі. Коли заходиш до вітальні, у кутку є опис всієї виставки шрифтом Брайля. І поруч розташовані опуклі картини, які можна відчути на дотик. На жаль, всього їх штук зо сім. Якщо врахувати, що загальна кількість робіт на виставці - близько трьохсот, то кількість адаптованих робіт мізерна. Є над чим працювати.

 

Фрагмент експозиії проекту «Дотик»

Анна Філіппова: Спеціальні організації провели для нас інструктаж та розповіли як поводити себе з людьми з інвалідністю.  Якщо у людини ДЦП, то її варто попереджати про зміни в обстановці: яскраве світло, темні штори. Загалом, будь-що, що може їй заважати або шкодити.

У мене нещодавно була перша екскурсія з глухонімими. З нами був сурдоперекладач. Єдине що, мене завчасно попередили, щоб я багато не жестикулювала, бо вони починають читати мої жести як мову. Я вважаю, що такі проекти дуже круті хоча б тому, що люди з інвалідністю не почувають себе ізольованими.

 

Фрагмент експозиії проекту «Дотик»

Масглядач не завжди готовий до виставки

У музеях та галереях західної Європи спостерігається тенденція до збільшення кількості медіаторів у залах. Це пов’язано передусім з прагненням покращити діалог між відвідувачем та виставкою. Дівчата зазначають, що є сенс посилювати museum staff лише за умови, якщо цього вимагає виставка. Відтак, часто у приклад ставили і попередній проект Мистецького Арсеналу «Уявний путівник: Японія», який суттєво відрізнявся і за наповненням, і за формою.

 

Олеся Тимошенко: На Японію потрібні були медіатори, але суто через те, що та виставка дуже технічна, там багато інтерактиву. Там потрібні були люди, щоб: а) пояснювати, б) слідкувати, в) розказувати. Тобто там не поставало питання діалогу між відвідувачем і медіатором. А на цій виставці Бойчукізму ти і є тією людиною, яка справді веде діалог та відкриває для людей новий стиль. Таке враження, ніби не всі знають, хто такі медіатори. А ті, хто знають про нас, підбігають з криками:  «Ой, я вас півзали шукала», і починається розмова. Півгодини. Годину.

 

«Бойчукізм. Проект великого стилю». Відвідувачі виставки та медіаторка Анна Філіппова

Анна Мойсеєва: На Японії збільшення кількості медіаторів виправдана, бо там був інтерактив. А на Бойчукізмі… Тут висить картина з яблунею. І що? Це яблуня. Це фактично недооцінювати глядача. Або ж навпаки – бути з ним на одному рівні і вести діалог. Найчастіше відвідувачі підходять спитати щось банальне: «Де вихід?», «Де туалет?», «До котрої години ви працюєте?» чи «До якого числа виставка?». Ось такий неповноцінний діалог виходить. Мені здається, не всі люди розуміють, хто такі медіатори. Ми як оті бабусі в музеях: всі чомусь переконані, що до нас небезпечно підходити. Може люди думають, що ми тут слідкуємо, щоб зі спалахом не фотографували? Але це ж робота охоронців.

Анна Філіппова: На цій виставці складніше, бо тут особлива аудиторія. Приходять різні мистецтвознавці, художники, загалом освічені люди, які можуть підтримати бесіду на гідному рівні. До нас приходили науковці та писали кандидатську по бойчукістах. Відповідно, цим людям ти не розповіси нічого нового. Натомість масглядач не дуже готовий до виставки. І саме тому медіатор і потрібен: ввести в контекст. У перші дні проекту люди частіше підходили з питаннями. Найчастіше цікавились чому це мистецтво є таким примітивним, ми пояснювали, що це вимога часу модернізму, злам канонім академізму, повернення до африканського мистецтва.

 

«Бойчукізм. Проект великого стилю». Відвідувачі виставки та медіаторка Анна Філіппова

Вперше медіатори почали водити екскурсії виставками під час проекту «Музей новин». Тодішній експеримент переріс у постійну практику: відтоді медіатори обізнані і в екскурсійній справі. Безкоштовні екскурсії у четвер, групові екскурсії на замовлення, корпоративні екскурсії для компаній, тематичні екскурсії та нововведення Мистецького Арсеналу: екскурсії для мам з малюками та для людей з інвалідністю.

 

Олеся Тимошенко з радістю береться за роботу з дітьми та підлітками, Анна Філіппова розглядає бойчукізм з мистецтвознавчого боку, а Анна Мойсеєва намагається передати відвідувачу любов до мистецтва: «Кожен мазок наповнений теплом…»

 

Анна Мойсеєва: Іван Падалка [прим. ред. – учень Михайла Бойчука] завжди критикував реалістичні зображення. Одного разу хтось на чергових зборах захищав свою картину і майже зривався на крик, так сильно намагався усіх переконати: «Я побачив прекрасне! І я змалював це на полотні». Іван понуро відповів: «Корова теж бачить». Втім, це все, що треба знати про бойчукістів: мало побачити красиве, адже корова теж бачить. Важливо кохати це красиве і якось його переосмислювати.

 

«Бойчукізм. Проект великого стилю». Фрагмент експозиії

 

Улюблений відвідувач

Анна Мойсеєва: Одного разу до мене підійшла жінка похилого віку. «Чому ви показуєте Бойчука, те, як він змальовує село? Київ – другий Париж. Всі ходили в діамантах». Я питаю про які діаманти йде мова, якщо у той час була революція. Вона: «Так от і я про це! Революція!» Це було дуже важко, і коментар її був неконструктивним. А оскільки в ті дні ще не було книги відгуків, то я взяла весь цей удар на себе. Мені чомусь здалося, що вона дуже самотня і просто хотіла поговорити.

Олеся Тимошенко: Одна з функцій медіатора – проводити соціальне опитування для визначення конкретно цільової аудиторії. Буквально кілька днів тому мені поталанило поспілкуватись із прекрасним чоловіком. Ну, справді, ніби з Януковичем поговорила. «Вот это ваш бойчукизм, это что? Ну, вот я всё понимаю, но всё равно ничего не понимаю. Ну, их же всё равно стреляли потом. Вот что нарисовали, за то и стреляли».

Анна Філіппова: Одного разу я спілкувалася із режисером та керамістом. Наша розмова почалась із екскурсії, потім ми перейшли до контексту мистецтва, індійської міфології, релігії загалом та християнства зокрема. І закінчили на Ніцше. Бойчук переріс у щось більш серйозне. У ніцшеанство.

 

«Бойчукізм. Проект великого стилю». Фрагмент експозиії

«Бойчукізм. Проект великого стилю». Фрагмент експозиії

 

В Арсенал приходять дві категорії людей

До обов’язків медіаторів входить проводити соціальні опитування, аби визначити портрет аудиторії. Питання включають частоту відвідування культурних заходів, рівень доходів, оцінку за виставку та подібне. Але оскільки робота медіатором передбачає, перш за все, роботу з людьми, Олеся з легкістю узагальнює усі результати соцопитувань, нівелює їх та робить заяву.

 

Олеся Тимошенко: Я помітила, що в Арсенал ходять умовні дві категорії людей: ті, хто просто прийшли на виставку, і ті, хто справді розуміється у мистецтві і цінує, у нашому випадку, бойчукізм. Але для тих, хто прийшли поробити селфі, виникне проблема. Ця виставка не дає їм такої можливості, бо надто мало локацій. Хіба що просто біля стіни фотографуватися.

Виставка є непростою для сприйняття, і для якомога глибшого занурення у її сутність необхідний певний рівень знань про це явище. Інтелігенція та професійна аудиторія – є дуже поширеною когортою відвідувачів.

 

Анна Мойсеєва: Я люблю, коли приходять підготовлені відвідувачі. Я сама з інституту Бойчука (прим. ред. – Київський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука), художні вироби з кераміки. До мене часто приходять друзі. Багато приходили з НАОМА, я там теж знайомих маю. Академія по-різному реагувала: комусь виставка не подобалась, бо це ж академія, академічний живопис. А бойчукізм є відходом від нього. Мистецтвознавці часто приходили розповісти нам щось таке, чого ми не знаємо.

 

«Бойчукізм. Проект великого стилю». Фрагмент експозиії

Якісь негативні відгуки могла чути лише від професійної аудиторії. Вони про композицію і експозицію могли собі дозволити щось казати. Я не дуже спеціаліст з формування музейного простору, це неначе переказувати плітки. Приходять і просто кажуть: «Мені не подобається експозиція. Можна було б дати більше фотографій!». Але куратори прийняли таке рішення, щоб не зміщувати фокус з мистецтва. У нас є лише одне фото, яке загалом ілюструє бойчукістів як таких. Але от інша мистецтвознавиця, моя викладачка з зарубіжної історії м-ва, каже, шо це взагалі чарівна виставка, бо зібрали таке, що ніколи ні на жодній виставці разом не збирали. Ті, хто хоч колись хоча б одну виставку організовував, кажуть, що їм подобається, бо ці люди розуміють, як важко продумати до дрібничок такий грандіозний проект.

 

«Бойчукізм. Проект великого стилю». Фрагмент експозиії

 

Теплота великого стилю

«Бойчукізм. Проект великого стилю» – одна з найвагоміших виставок останнього року. Олеся Островська-Люта сама у інтерв’ю NewWestMedia зазначає, що вона особливо пишається цим проектом. Якісна архівна, кураторська, мистецтвознавча робота не стільки помітні середньостатистичному відвідувачеві, як загальне враження від робіт та школи Бойчука.

 

Анна Мойсеєва: Та я ж Бойчука дуже люблю. Взагалі кожна робота – арт-об’єкт, від якого йде надпотужна енергія: картина досі жива. Моя улюблена робота – «Українка» Михайла Бойчука. Вона така сильна, тепла. Викохана, вилюблена, ніби кохана жінка. І взагалі, ця виставка – це немов шматочки серця. Зібрані тут картини такі теплі і вистраждані, адже за кожною з них є історія того, хто її зберігав. Якщо якусь роботу вже зберегли, то це означає, що для тієї людини картина була або є дуже важливою. І ці згустки прекрасного, теплого…

 

Михайло Бойчук. Українка. Виставка «Бойчукізм. Проект великого стилю»