Музика у виставковому просторі – гість якщо і не рідкісний, то вже точно незвичний. Хіба завалиться гучним сетом «за компанію» із медіа-артом. Чи навпаки – із фоновою скромністю притулиться в динаміках попід стінами із творами, що охочим роздивитися все уважно та в деталях радше заважатиме. «Озвучення» картин  – сміливий хід навіть для Національної галереї в Лондоні. Показ кліпів Каньє Веста в музеї Лос-Анджелеса – хід скоріше на «здивувати». «Водорозділювальною смугою» тут видаються арт-простори на кшталт Closer чи Mezzanine, які в різний час можуть бути і концертними майданчиками, і платформами для мистецьких імпрез. Але повноцінні виступи музикантів (яким був, наприклад, лютневий концерт інді-гурту «Тайна Третьей Планеты» в Я Галерея у Дніпропетровську) – радше винятки із галерейних правил.

 

Тут і далі – фото з концерту гурту «Дичка» в Малій галереї Мистецького Арсеналу

 

Свій внесок у руйнування музейних стереотипів зробила київська Мала галерея Мистецького Арсеналу. До 2 серпня тут триває «Безкінечний проект» – виставка Михайла Алєксєєнка у форматі вільного обміну творами мистецтва, що стирає межу між її глядачами та учасниками. Не дивно, що в часи повальної інтернетизації інтерактивність просочилася і в мистецтво, виокремившись у самостійний напрям – «participatory art». Серед його першопрохідців варто відзначити бразильського драматурга Аугусто Боала та родоначальника гепенінга Аллана Капроу. Однією з найбільш знакових виставок «мистецтва участі» стала «The Art Of Participation», що тривала в Музеї сучасного мистецтва Сан-Франциско (SFMOMA) в 2008-2009 рр. (в проекті також не обійшлося без музики – участь в ньому взяв культовий американський композитор, автор легендарного твору «4’33’’» Джон Кейдж). Таким чином, «Безкінечний проект» привносить вже достатньо добре опановану за кордоном творчу практику (з окремими відгалуженнями «community art», «relational art», «social practice art» тощо) до рідних пенат.

 

 

10 липня Мала галерея підігрівала зацікавлення до виставки показом відео-арту Стаса Волязловського. А рівно за тиждень, – 17-го, – запропонувала відвідувачам обміняти мистецтво на концерт гурту «Дичка». Здавалося б, у відносно невеликому приміщенні МГ музикантам довелося б звужувати склад до, наприклад, акустичного. Тим не менше, на «Безкінечний проект» «Дичка» з’явилися майже фул-бендом на чолі з вокалістом і гітаристом Дмитром Бугайчуком. Не вистачало тільки звичної «дичківської» скрипки, за яку останнім часом у перманентно мінливому списку учасників гурту відповідав віртуоз Сергій Охрімчук.

 

 

 

 

 

На виступі в рамках «Безкінечного проекту» «Дичка» виглядали як вуличні музиканти біля музею сучасного мистецтва, яким раптом відкрили двері і запропонували грати всередині. Або як менестрелі, яких запросили до спільної майстерні із десяток митців-аматорів. Тих, хто прийшов сюди суто на концерт «Дички», можна було перерахувати на пальцях максимум двох рук; всі інші цього вечора, судячи з усього, шукали в музиці скоріше джерело для натхнення. «Тривожно-танцювальний арт-панк» гурту лунав переважно для тих, хто затримувався на вході до Малої галереї, а в цей час усе найцікавіше відбувалося в сусідньому приміщенні.

 

 

 

 

 

Обклавшись фарбами та папером,  гості арт-простору щедро виплескували назовні власні візуальні фантазії, аби потім обміняти їх на вподобану творчість когось іншого і таким чином замкнути коло породженого Алєксєєнком мистецького уробороса. По завершенні роботи над своїм артом творці поверталися до першої зали галереї, аби обміняти річ. Лише тут їхній погляд затримувався на музикантах «Дички», але одразу ж простирався далі  – до знімків, на яких фіксувався арт-обмін. Одного разу трубачеві гурту навіть довелося посунутися, щоб дати пройти людям до стіни з фотографіями.

 

 

 

Так чудернацькі пісні про «Звіра» та «Психлікарню» із самостійних витворів мистецтва перетворилися на саундтреки до чиїхось інших творчих процесів.

 

 

 

Чорно-біла графічна замальовка млина, який меланхолійно розганяє грифельний вітер. Дивні саморобні фігури, схожі на витвори інопланетної скульптури. Паперовий літачок і ракета, неоднозначно змальована кимось на межі абсолютно однозначного фолу. Карикатурний план рейдерського захоплення церковного музею. Це – лише дещо з того, що вдалося знайти на великому продовгуватому столі з мистецтвом просто перед імпровізованою сценою гурту. Складалося враження, що весь творчий імпульс «Дички» цього вечора був буквально спрямований саме на цей сховок народного арту. Але маємо надію, що публіка оцінила цей затишний міні-концерт: хтозна, в які «маленькі шедеври» проросли для них звуки цієї «дикої рослини». Мала галерея дає ще майже два тижні на те, щоб дізнатися.

 

Фото Кирила Гайдая-Розкошного

 

Про автора

Пилип Пухарєв – журналіст, редактор. Пише про культуру та мистецтво. Друкувався в інтернет-виданнях, працював на радіо. У сфері зацікавлень – музика, література, візуальний арт. Редактор сайту ART UKRAINE.

 

Пилип Пухарєв