У 2018 році громадська організація "Perfect Art Group" та мистецька платформа "Carbon" започаткували перший відкритий арт-ярмарок FIRST FINE ARTS FAIR, який проходить 9-17 червня на території арт-резиденції павільйону №13 ВДНГ. На ярмарку представлені твори 50 українських митців. Про новий для України формат, проблеми місцевого арт-ринку та особливості сучасного мистецтва ART UKRAINE поспілкувався з організатором заходу – співзасновником "Perfect Art Group" Олександром Цегольником.

Олександре, раніше ви працювали у Харкові, але вирішили переїхати до Києва. Чим було обумовлене таке рішення?

У Харкові в нас із моїм братом був арт-центр "Workshop" — демократичний мистецький простір, який ми тепер намагаємося відтворити тут, у форматі ярмарку. Ми працювали з молодими авторами, надавали майданчик для культурної діяльності: від художніх майстерень до організації концертів. Тому це не перший мій досвід роботи із нестандартними заходами на ринку, але у Києві ця діяльність більш плідна, оскільки тут безліч галерей і немає монополії.

 

Роботи Дарії Бабич на FIRST FINE ARTS FAIR 2018

Усі зображення надано організаторами

 

Чому формат демократичної арт-резиденції не прижився у Харкові, якщо ця ніша там вільна?

По-перше, у Харкові наразі культура потроху занепадає. Мені прикро, що Харків із культурної столиці перетворився на місто, у якому просто розташований найбільший ринок у Європі, але так вже сталося. Це політична дискусія, і я не хочу в неї вдаватися, хоча маю абсолютно чітке бачення причин. Якщо виникає бажання займатися масштабними арт-проектами, усі тікають до Києва. Ми знаємо, що найважливіше відбувається саме тут, у столиці, – поки що культурна децентралізація на настає.

 

Фрагмент роботи Миайла Коробкова на FIRST FINE ARTS FAIR 2018

За яким принципом відбирали учасників для ярмарку? Що відбувалося після заповнення художником анкети?

Жодного відбору. Більше того, охочих спочатку було недостатньо, тож ми просто розсилали запрошення багатьом художникам. Цьогорічні вагання пов'язані із тим, що ярмарок відбувався вперше, а також із сумою внеску для участі. Повинен сказати, що в усьому світі платять, оскільки кошти йдуть безпосередньо на організацію самого заходу. У нас цим займалася громадська організація ("PerfectArtGroup" – прим. авт.), тобто люди, які зібралися і зробили все власними силами. Для художника фактично то є плата за нових прихильників. Ось тепер я бачу, як сюди приходять відвідувачі, як вони спілкуються із авторами. Я тут кожен день, адже це мій власний експеримент, який я сам вигадав. Звісно, підглянув, як такий формат працює в інших країнах. Вважаю, що треба користуватися вже готовим досвідом, аби досягти успіху у своїй справі.

 

Тут представлені роботи виключно молодих і маловідомих художників?

Є і роботи відомого автора Владислава Шерешевського, який займає  patron-zone, але переважно все ж таки твори молодих. Оскільки ми пізнаємо все у порівнянні, мені здалося, що цікаво запросити когось відомого, аби кожного проаналізувати, вдаючись до наскрізного споглядання.

 

Роботи Владислава Шерешевського на FIRST FINE ARTS FAIR 2018

 

Не склалося враження, що це виставка Шерешевського, а решта робіт – лише антураж?

Ні. Він взагалі не затьмарив нікого. Тим більше, тут представлені робити різної техніки, тому кожен автор відчуває себе самодостатньо.

 

Формат ярмарку передбачає комерційну складову. Відвідувач приходить, дивиться і купує.

Так, ярмарок – це завжди продаж, але комерційна складова тут виключно у спілкуванні людини, яка виставляє свої роботи, з покупцем, глядачем. Митець сам повинен зробити із глядача свого поціновувача через комунікацію. Ми повністю викидаємо ту частину арт-бізнесу, яка стосується кураторства, галерейної діяльності, текстів, нав’язування додаткових сенсів. Відвідувачі часто говорять про те, що різноплановість представлених робіт робить цю ініціативу цікавішою, аніж звичайний галерейний проект. Тобто, тут багато живого, справжнього мистецтва. Якого воно рівня – це інше питання. Є початківці, є метри, але відвідувачів все одно сотні щодня.

 

Олександра Вороніна зі своїми роботими на FIRST FINE ARTS FAIR 2018

FIRST FINE ARTS FAIR 2018

 

Різноплановість часто передбачає відсутність загальної концепції. Чи потрібна сьогодні концептульна складова для роботи з багатьма художниками одразу?

Я вважаю, ні. Коли якийсь арт-фахівець вигадує концепцію на підставі того, що сьогодні та чи інша тема є доцільною, то чи справді це так? Багато концептуальних рішень не знаходять розуміння серед глядачів. Якщо це open-call, а художнику кажуть «у нас є концепція, а ви над нею попрацюйте, подумайте, ви ж художник», то це неправильно, оскільки часто митці, яким є що продемонструвати публіці, просто не проходять кураторських відборів.

 

Концепція та атрибуція, яка нею часто передбачена, допомагає глядачеві зрозуміти твір, спонукає до повторної рефлексії, якщо твір не справив на нього wow-ефекту.

Насправді, 80% відвідувачів виставкових локацій одні й ті самі, випадкових людей там доволі мало. У цьому випадку атрибуція потрібна лише тоді, коли це синтетичні роботи або проекти на перетині багатьох форм мистецтва, такі, у яких часто важко вловити точки перетину між ними. Взагалі я проти жорстких кураторських відборів ще й тому, що сьогодні вони нав’язують забагато «соціалочки» (гостросоціальних тем – прим. авт.), за межі якої дуже складно вирватися, особливо, якщо ти молодий художник і хочеш брати участь у міжнародних проектах. У нас сформувалася тенденція на ціле покоління художників, які тепер вважають, що можна робити будь-що, необов’язково високоякісне із точки зору мистецтва, аби тільки воно вписувалося у поняття гостросоціального. Звісно, таке мистецтво має право на існування, але не має права стати домінантою.

 

Роботи Поліни Вербицької на FIRST FINE ARTS FAIR 2018

 

Який вектор розвитку, на вашу думку, сьогодні має сучасне мистецтво?

Можу навести прямий приклад. Нещодавно один із представлених на ярмарку художників у діалозі зі своїм приятелем намагався пояснити, чому люди часто не сприймають сучасне мистецтво. Відповідь полягала у тому, що багато художників намагалися зламати традиційний малюнок. Були спроби цілих груп митців, і окремих представників, але в них нічого не вийшло – малюнок залишився малюнком.

 

Тобто канони живопису все ще існують, на ваш погляд?

Канон, звісно є, але всі ми від нього постійно відходимо, власне, від нього відходили і в 14, і в 15, і в 16 століттях, і в 21 ст.. Ми завжди тікаємо від канонів, але далеко все ще не змогли втекти. Якщо говорити про домінанту живопису тут, на ярмарку, то це пов’язано із тим, що всі види мистецтва стикаються з обмеженнями, як не дивно, технічними або фінансовими. Художник-живописець не має жодних обмежень, бо наповненість його роботи залежить від його власного я, його пензлика, полотна та фарб.

 

Художник Тарас Коваль розвішує свої роботи. FIRST FINE ARTS FAIR 2018

 

Чи можна говорити про те, що живопис є найдоступнішою для розуміння формою мистецтва, яка не залежить від середовища його перебування? Адже, потрапляючи у виставковий простір, ми одразу ідентифікуємо живописні полотна як очевидні твори мистецтва. Натомість, «Фонтан» Дюшана, змушує ще раз подумати над тим, чому цей об’єкт перебуває саме тут.

На мою думку, це ключовий зміст взаємовідносин із мистецтвом. Якщо я замислююся про те, чи є щось мистецтвом, то називати чи не називати це саме так є рівнозначним вибором глядача та автора. Але якщо в мене не виникає сумнівів хоча б у тому, що переді мною щось абсолютно вражаюче і надзвичайне – це точно мистецтво. Можна, звісно, використовувати багато наукових термінів, посилатися на когось, але ось тут, на ярмарку, 50 художників виставили свої картини і це однозначно твори мистецтва.

 

На ярмарку багато випадкових відвідувачів чи сюди цілеспрямовано приходять дивитись на мистецтво?

Переважна більшість випадкових людей. Основна підстава для вибору ярмаркової локації – органічний потік відвідувачів. У цьому сенсі корисним досвідом є Open Air Gallery на мосту Oberbaumbrücke у Берліні. У нас важко знайти аналогічне, але ВДНГ у цьому сенсі є дуже подібним місцем: 50 тисяч відвідувачів тут буває у вихідні дні, навіть якщо 10% із них зайдуть на ярмарку – це вже аудиторія такого масштабу, яку важко зустріти на подібних заходах.

 

FIRST FINE ARTS FAIR 2018

 

Питання полягає в тому, що до галерей приходять із конкретною метою, в той час як на ярмарок може потрапити той, хто просто проходив повз.

Я би проводив паралель із музеєм, оскільки в ньому теж багато чого виставлено і куди кожен приходить побачити щось цілком конкретне. Ярмарок це місце, де зібрано усе, і тому кожен, хто приходить може знайти тут щось для себе, більше того, це щось можна купити. І це вже питання арт-ринку, з приводу якого ми чуємо закиди про відсутність або недорозвиненість цього явища в Україні. Арт-ринок не може бути створений за один день («… а на 8 день створив Бог арт-ринок, і стало так…»). Ми повинні самі його створювати через залучення максимальної кількості поціновувачів мистецтва до таких подій. Саме тому мистецтва потрібно багато. Частина буде продаватись у галереях, інша – потрапить на ярмарок. Не тому, що вона гірша, а тому, що саме тут вона знайде свого прихильника і покупця. Разом з тим, мені дуже часто закидали, коли я тільки вирішив втілити цю ідею, що цей формат дублює Андріївський узвіз. Але навіть якщо мистецтво у нас може існувати або у форматі галереї, або у форматі Андріївського – цього не треба заперечувати. Потрібно це прийняти і працювати з тим, що маємо. Зрештою, ті, хто робили подібні закиди, визнали, що ярмарок відрізняється від Андріївського в позитивному сенсі.

 

Роботи Оксани Солоп на FIRST FINE ARTS FAIR 2018

 

Яка принципова різниця між Андріївським узвозом і FIRST FINE ARTS FAIR?

Є такий термін, який я багаторазово визначав як потенційну відповідь. Андріївський – це кітчуха (кітч – прим. авт.). Тут її немає, автори дійсно віддані мистецтву. Вони не були обмежені ні кількістю, ні тематикою. Це подібно до художньої майстерні, де ти можеш абсолютно вільно, як глядач, взаємодіяти із роботами. Такий формат викликає найбільш жвавий інтерес.

 

Формат ярмарку буде повторюватись у Києві?

Так, у цьому нам зараз дуже допомагає генеральний директор ВДНГ Євген Мушкін  і арт-директор Марина Матросова. Це їх вольове рішення –  надати нам майданчик, адже без такої лояльності до мистецтва ярмарок взагалі б не відбувся.  Чи будуть задоволені митці – це окреме питання, але ті, з ким я спілкувався особисто, всі казали, що ми робимо однозначно добру справу.

 

 

Про авторку:

Марина Богуш  –  культурологиня, авторка ART UKRAINE.