У день вернісажу нового проекту Миколи Малишка «Десять постатей», що відбувся 5 листопада в арт-центрі Я Галерея, ми зустрілись із митцем та його дружиною – художницею Ніною Денисовою, аби поговорити про задум проекту, його зв’язок із останніми подіями в Україні та роль митця у сучасному світі. Це інтерв'ю продовжує традицію бесід з паном Миколою, попередня з яких відбулася і була опублікована в жовтні минулого року.

 

Катерина Носко: У передмові до проекту відмічено, що в його основі лежить експресіонізм. Яку роль він відіграв, адже відомо, що цей напрям з’явився як художня реакція на світові катаклізми? 

 

Микола Малишко: Взагалі експресіонізм, у своїй якості, не визначений у нас. Або ж прочитується по-різному. Експресіонізм є суто індивідуальне, глибоко персональне та авторське. З його допомогою художники виражають свою реакцію на навколишній світ. Особливо це помітно, коли вони починають працювати із зображенням людини. В експресіоністів це зображення надзвичайно виразне, колюче, дратівливе. Звичайно, є окремі європейські й американські художники, на творчості яких ми можемо сформувати своє уявлення про цей напрям. Щодо проекту  «Десять постатей», я себе ловлю на тому, що наближуюсь  до експресіонізму у тому сенсі, що виражене виходить із мене. Оці зламані, похнюплені, страждальні образи виникають у мене якраз десь у рамках цього напряму. Водночас і вони близькі всьому тому, що відбувається сьогодні навколо.

 

Микола Малишко. Фотограф – Володимир Денисенков

 

К.Н.: Тобто задум проекту поступово визрівав під впливом певних настроїв, суспільного клімату та Вашого особистого світовідчуття… 

 

М.М.: Малюнки цих скульптур я почав робити ще десять чи п'ятнадцять років тому. Але тільки цього літа я виконав їх у матеріалі. Тут важливо також сказати, що на задум проекту вплинула і творчість британського художника Ентоні Гормлі. Книжку про його творчість подарував мені Павло Гудімов. Гормлі створює скульптурні фігури людей та розташовує їх у природному довкіллі – таким чином, вони починають жити у просторі. Це стало для мене своєрідним поштовхом до дії та породило діалог із автором.

 

К.Н.: Якщо ескізи робіт до проекту були створені вже давно, як вони пов’язані з останніми подіями в Україні? 

 

М.М.: Ті, жахіття, які відбуваються зараз, – для мене були й раніше. Зараз вони просто стали особливо помітними, а я бачив це завжди. Війна відбувалась постійно і послідовно. А цей проект просто вписався в ці жахіття. Адже я не малюю конкретно те, що бачу, не займаюсь ілюструванням подій. Усе, що відбувається, у мені відкладається поступово. Десятиліттями я ходив з відчуттям, яке вкладається в одне слово – «жорстокість». І ми з вами також живемо у цей час. Може здаватись, що жорстокість лишилась у XIX столітті, але ні! Вона була і в XX, є і в XXI столітті. Та жорстокість ще більш жахаюча, що куди там XIX століттю…

 

К.Н.: Чи можна припустити тоді, що кожна з дерев’яних фігур відображає реальні історичні зрушення?  

 

М.М.: Я би так не трактував. Адже одразу хочеться конкретизувати і спитати про «біографію» тієї чи іншої постаті. А мене цікавить дух людини, йогоперетворення під час художньої творчості. А також можливість діалогу між моїм твором та глядачем.

 

Фрагмент зустрічі Миколи Малишка та Ніни Денисової з Катериною Носко та Борисом Філоненком. Фото – Віра Лой

 

К.Н.: Що більше сприяє такому діалогу – увага автора до художньої форми чи до змісту? 

 

М.М.: Для мене на першому місці стоїть художня форма. Саме на ній я акцентую свою увагу, адже для мене важливо знайти її і підкреслити, що саме ця форма – моя. Вона найвичерпніше може донести відчуваний мною зміст.

 

К.Н.: Пошук форми – справа з нелегких. Тому цілком зрозуміло, що критеріїв «швидко і якісно», як Ви зазначили, досягнуто не було. 

 

М.М.: У процесі роботи втілити цей намір дійсно не дуже вийшло. Адже зробити вчасно було не менш важливо, ніж якісно. Хоча я намагаюсь не вживати слово «якість», бо не визнаю, що намалювати картину чи створити скульптуру можна якісно.

 

Ніна Денисова: Мається на увазі інший сенс слова «якість». Сказати «якісно» для художника це означає відбутись.

 

М.М.: Тоді виникає питання, чи відбувся? Я вважаю, що так, але, можливо, – не зовсім так, як хотілось. Але відбувся. І в процесі роботи, що  для мене – це можливо найцінніше. Художня форма в образотворчому мистецтві передує, а зміст – за нею. Змістовність твору і криється у формі, а остання її лише розкриває. А от в літературі, навпаки, зміст передує, а форма вже знаходиться у процесі письма. У моїй роботі найголовніше як, а що – це потім. Хоча це також завжди важливо.

 

Вигляд експозиції проекту Миколи Малишка Десять постатей. Фотограф – Володимир Денисенков

 

 

К.Н.: Окрім представлених 10 скульптур, в експозицію увійшли ще два полотна – чорне та біле. Яке їх значення в контексті цього проекту? 

 

М.М.: Полóтна виконують роль тла та є своєрідними екранами. Їх можна пересувати по площині стіни: вгору чи вниз. На їх тлі особливо виразний вигляд мають елементи скульптури, що впливає на їх сприйняття.

 

К.Н.: Повертаючись до діалогу твору з глядачем. Як Ви сприйняли дитячу інтерпретацію Вашої дерев’яної скульптури «Уклін», що відбулась під час фестивалю «Мир у дитячих долонях» – у рамках проекту Я Галерея «Простір мистецтва, дизайну й архітектури для дітей» – у Мистецькому Арсеналі? 

 

М.М.: Ця експозиція показала, що навколо нас ходять маленькі геніальні люди. Геніальні художники!

 

К.Н.: Зважаючи на результати цього дитячого проекту, можна сказати, що у юних художників надзвичайно своєрідне сприйняття, а відтворення побаченого – вільне та глибоко особисте… 

 

М.М.: Я вважаю, що малярство – це взагалі перше, що є у людини. Немає значення, вчилась дитина, чи ні. Були на неї здійснені якісь впливи, чи ні. Головне, що людина виразила себе,  сказала своє бачення світу. Якби ще слова, словесне вираження записували – воно б було письменницьким словом, але ж його ніхто не записує…

 

Н.Д.: Справа в тому, що діти творять так, як і художники. Вони, до речі, і формалісти. Вони малюють не предмет, а щось: роблять пляму, а потім називають її. Тобто спочатку намалюють, а потім уже дивляться на неї. І бачать у цій плямі, наприклад, маму. І хай хтось спробує довести, що це не вона!

 

Скульптури з проекту Десять постатей. Фото – Ніна Денисова

 

К.Н.: Тобто основним критерієм стає щирість художнього висловлювання? 

 

М.М.: Особисто я повинен відчувати, що моя творчість йде саме від серця. Я взагалі хочу наголосити на важливості ролі серця для творчості. Останнім часом науковці кажуть, що мисленнєві процеси мозку – це одне, а от робота серця розглядається, як орган мислення також. Зрештою, мені здається, що все інтуїтивне спочатку виникає на рівні серця, а не у голові. А вже потім інформація переходить у мозок – для того, щоб подумати, вирішити, спрямувати та виважити і врешті діяти.

 

К.Н.: Мистецтво, як правило, і визначають як чуттєву сферу духовного сприйняття світу. 

 

М.М.: Так, я вважаю, що найголовніше – це дух людини, і саме його необхідно плекати і вирощувати! А він виникає саме у сфері мистецтва. Шкода, що суспільство по всій земній кулі не визнає того, що все те найкраще, на що воно здатне – це створювати мистецтво. Саме від митців залежить в значній мірі наше «сьогодні» та «завтра».

 

Скульптури з проекту Десять постатей. Фото – Ніна Денисова

К.Н.: Чи це означає, що на художниках також лежить величезна відповідальність за світ, у якому ми живемо зараз? 

 

М.М.: Художникам треба усвідомити, що вони – це сіль цієї землі. І тому, коли зараз є свобода в Україні, розвивайте мистецтво! Та кому ж я повинен це казати? Собі й повинен! Розвивай мистецтво!

 

Н.Д.: А взагалі мистецтво – це дуже інтимна річ, елітарна. А елітарне завжди тихе, камерне. А художник, я вважаю, це не професія.

 

М.М.: Це – нещастя.