Своє п’ятиріччя святкує фестиваль сучасної кераміки «ЦеГлина». ArtUkraine поговорив із його засновницею, керамісткою Олесею Дворак-Галік, про діяльність однойменної галереї, ініціативність у культурі й про те, як формувати тренди в мистецтві. 

 

Олесю, розкажіть, з чого починалася ваша організаторська діяльність стосовно виставок кераміки в Києві?

Коли в 2012 році в Музеї сучасного мистецтва, що базувався  тоді на вул. Глибочицькій, відбулася моя перша персональна виставка «В ритмі сонця», для мене було несподіваним, що її відвідало багато незнайомих людей. Це надихнуло. Тому я залюбки організувала разом із Оксаною Білоус фестиваль «Сучасна кераміка в урбаністичному просторі», який відбувся на території колишньої швейної фабрики на вул. Боричів Тік в рамках проекту «Літо на «Юності». Тоді часи О. Білоус презентувала виставки предметного дизайну в P.ART.COMі, і  я співпрацювала з її галереєю. Вона хотіла організувати показ кераміки і скла під відкритим небом, на зразок «Фестивалю скла і кераміки на траві» у Санкт-Петербурзі. А я запропонувала зосередитися на кераміці, бо саме її  мені хотілося розвивати. Ми намагалися представити садово-паркову пластику,  монументальну скульптуру і інсталяції з кераміки. Так стартував наш перший проект, що заклав основу «ЦеГлині».

 

Фестиваль Сучасної кераміки в урбаністиному просторі

Після закриття галереї «Гончари» на Андріївському не було великих проектів (окрім персональних та виставок Спілки художників), де показували б багато кераміки. Це теж стало для вас поштовхом?

Зазначу, в галереї «Гончари» у дворі була ще виставкова зала, про яку мало хто знав, де теж експонували кераміку, але художників не піарили. Я про неї дізналася лише тому, що там виставлявся Володимир Хижинський. Фактично ми започаткували фестиваль через те, що мені самій не було в Києві проекту, в якому я б із задоволенням брала участь. До виставок  сучасного живопису і скульптури нас керамістів не допускають, бо наше мистецтво сприймають як другорядне. А мені весь час хотілося заявити, що у керамістів є не менш цікаві твори, і ми можемо робити і contemporary, і що завгодно. Хотілося показати різноплановість сучасної художньої кераміки, об’єднати професійних керамістів.  Але п’ятирічний досвід показав, що це утопія. Насправді, коли люди об’єдналися, то зрозуміли, що їм потрібно рухатися у різних напрямках. Відмежувався посуд і ужиткова кераміка, яка знову набула популярності, бо люди повертаються до використання керамічного посуду у побуті. Оскільки мистецтво мало продається, у багатьох керамістів немає стимулу його робити. Їм легше виготовити посуд на замовлення і швидко отримати дохід, ніж займатися творчістю. Хоча деякі майстри продовжують творити незалежно від того, продається робота чи ні. Кожен рік після того, як ми провели фестиваль, багато людей чекає, що наступного року ми покинемо цю справу через складнощі організації і фінансування.

 

А ми навпаки, чекаємо, коли буде наступний…

Так, і коли я зрозуміла, що є люди, які чекають на наступний, я собі дала установку, що буду продовжувати фестиваль, поки мені буде цікаво.

 

«ЦеГлина» (2014)

 

Як ви будували смислове наповнення фестивалю, обирали тему?

Кожен рік ми намагаємося закласти у фестиваль якусь соціальну складову. Ідеєю першого фестивалю був показ кераміки на вулиці. Однак виявилося, що у нас мало художників, які створюють композиції, здатні витримати навантаження вуличної атмосфери.  І ми перейшли в приміщення. Другий захід отримав назву «ЦеГлина» (2014) і відбувся у виставковій залі НСК «Олімпійський». Метою фестивалю було представлення ВУЗів України, які навчають мистецтву кераміки. Ми показали дипломні роботи студентів Національної Львівської академії мистецтв і Львівського коледжу декоративно-ужиткового мистецтва ім. І. Труша, Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М. Бойчука. Я запросила співкуратором Юлію Островську для того, щоб забезпечити мистецтвознавче підґрунтя і фіксувати цю подію. Долучилася і Зоя Чегусова, яка написала аналітичну статтю. Вона нас завжди підтримує, намагається відвідувати наші виставки, надати свою пораду. Приємно, що нас приїздили привітати науковці із Опішні і Полтави. Третій фестиваль (2015) ми провели вже не в міському просторі або сучасній залі, а в музеї «Духовні скарби України». Це теж був цікавий досвід, адже ми вважаємо кераміку високим мистецтвом і прагнемо долучитися до класичної спадщини. Після виставки найкращі твори поповнили колекцію музею, були представлені на аукціоні «Корнерс».

 

І так несподівано народився арт-простір «ЦеГлинаАрт», який прийняв четвертий фестиваль…

Річ у тім, що в музеї «Духовні скарби України» дуже велика виставкова зала (600 кв. м), а з кожним роком цікавих робіт для показу все менше, і важко зібрати масштабний проект. Менше представлено напрямки, які ми хотіли б розвивати (інсталяції, арт-об’єкти), не бачимо творчих експериментів молоді. Відсіялися деякі митці, бо ми вимагаємо участі у фестивалі новою роботою. Можливо, ці речі відбуваються природно. Хтось народжує діток і відходить від професійної справи. Хтось через фінансові проблеми не має можливості обпалювати. Деякі не хочуть, щоб їх твір відбирали, хоча насправді, проводячи відбір, ми відсікаємо непрофесійну кераміку або ту, що не відповідає меті фестивалю. Фестиваль намагається презентувати і пропагувати сучасне мистецтво, зроблене в останні один-два роки. Ми хочемо, щоб митець розвивався, йшов в ногу з часом, експериментував, придумував щось нове.

 

"ЦеГлина", музей "Духовні скарби України"

 

До того ж, мабуть вже назріла необхідність перейти в свій простір. Нинішній я планувала задіяти як свою власну майстерню-галерею. Потім вирішила − нехай фестиваль проходитиме у меншому за площею приміщенні (200 кв. м), але тут будуть показані кращі твори однодумців, людей, які працюють в команді, готові іти разом на будь-які проекти. Зі мною колеги – Гія Міміношвілі, В. Хижинський, Юрій Мусатов – які розуміють, що є спільна справа – наша професія – сучасна кераміка, і ми намагаємося рухатися до однієї мети. Ми дуже різні індивідуальності і митці, але можемо домовлятися про співпрацю, висловлюватися стосовно наших робіт одне одному і не ображатися. Ми домовилися, що будемо розвивати проект разом допоки в нас є інтерес.

 

Ваше мистецьке угрупування збирається і обговорює наступні проекти разом?

Яким має бути наступний фестиваль, напевно, вирішую я, тому що хтось один має взяти на себе місію генератора ідей, відповідальність за рішення, систематично організовувати нові проекти. Коли в серпні 2016 року ми відкрили галерею фестивалем, відвідувачі запитували, що ми плануємо наступного разу. Це спонукало проводити поміж фестивалями виставки і показувати різну кераміку. Оскільки ми називаємо себе професіоналами, то можемо розвинути будь-яку тему. Ідей завжди багато, дехто хотів би бачити і персональні виставки, але їх готувати довго, складно зреалізувати творчо і матеріально, адже потрібно спромогтися заповнити великий простір.

 

Мистецький Арсенал, Скульптурний салон, 2015

 

Стежачи за виставками галереї, я помітила, що не всі автори мають справу зі скульптурою, так само, як з пластами, мініатюрою. Який проект був найвдалішим за ідеєю, втіленням, якістю робіт, цікавістю до нього відвідувачів?

Кожен раз – це інші емоції і твори, інші проблеми і їхнє вирішення. Цікавість до нового проекту залежить від того, як був зроблений попередній. Для мене немає різниці: працювати із площиною або з об’ємом. Мені здавалося, тема панно буде благодатною, а виявилося, немає що показувати. Часто художники створюють речі на замовлення, і вони розходяться з майстерні. Не всі розуміють, як працювати із пластами. Приходиться пояснювати, що на пласті так само можна передати ідею, як у живописі, тільки керамічними фарбами. Скульптурних робіт, особливо абстрактних форм, за останні п’ять років стало більше. Цікаво спостерігати, як увесь час видозмінюється посуд Г. Міміношвілі і Ю. Олійника. Художники кожного разу додають щось нове і вписуються у різні за тематикою виставки. Пересічні люди іноді не уявляють, які трансформації форми переживає кераміка, бо їм немає де це побачити в звичайному житті.

 

Наразі ваш арт-простір – єдиний в Києві, який спеціалізується на експонуванні художньої кераміки. Свою нішу ви зайняли, у вас з’явилося певне коло прихильників-відвідувачів.

Так, багато різних людей. Ми хвилювалися, що в нове місце, до того ж, розташоване у промзоні, ніхто без спеціальної реклами не піде. Виявилося, люди приходять сюди цілеспрямовано. Деякі відвідують наші проекти, починаючи від першого фестивалю, деякі відслідковують саме фестиваль.

 

"ЦеГлина", музей "Духовні скарби України"

В інших містах України є подібні галереї або керамічні проекти?

Я не знаю галерей, які б відстежували розвиток сучасної кераміки, організовували аналогічні заходи. Навіть у Львові, де багато керамістів, таких консолідуючих проектів немає. Окремі речі виставляються з-поміж інших різновидів мистецтва живопису, скульптури, на персональних виставках, «Весняному салоні». В Ужгороді так само кераміку виставляють у галереях. З 2014 року у Чернівцях проходить Міжнародний пленер художньої кераміки «Буковина». До речі, деякі митці саме на ньому дізналися про нашу галерею. 

 

"ЦеГлина", музей "Духовні скарби України"

Щодо Києва, ми завжди приймаємо участь у виставках секції декоративно-прикладного мистецтва Спілки художників. Якщо брати загальноукраїнські виставки у Будинку художника, потрапити туди сучасному мистецтву дуже важко. Там віддають перевагу традиційному або фолк-напрямку. Нещодавно ми брали участь в скульптурному проекті CORPUSCOLUM, де показують абстрактні скульптури і куди активно запрошують керамістів, які, до речі, становлять половину експонентів. Вважаю великим прогресом з боку організаторів заходу залучення не класичних скульпторів, а людей, які працюють з об’ємом, не має значення, в якому матеріалі. Наприкінці квітня я експонувала свої скульптури на ленд-арт проекті «Ландшафтна весна 2017», що відбувся у Національному ботанічному саду ім. Н. Гришка. Таким чином, в Україні є проекти, де кераміст може застосувати свої здібності, але специфічного всеукраїнського немає. Раніше єдиним центром, де було професійне середовище, куди я могла приїхати поспілкуватися з керамістами, була Опішня.

 

Виставка "Вічне коло"

"ЦеГлина"

 

Опішняни могли б презентувати у вас свої проекти і вас запрошувати до себе.

Звісно. Цього року, напевно, вперше відбувся деякий поступ: мене та інших потужних керамістів (Світлану Пасічну, В. Хижинського, Сергія Радька, Нелі Ісупову) запросили бути членами журі на Бієнале кераміки, що відбудеться влітку 2017. Ми погодилися на їхні умови: не брати участі в конкурсі, лише відбирати твори і експонуватися в спільній виставці. Насправді це дуже хороший досвід, бо я заінтригована: чи впізнаю почерк колег, адже участь у конкурсі буде анонімною. Опішняни теж вимагають нових робіт і переможця нагородять грошовою премією. Цікаво, чи грошовий приз стане стимулом для художників зробити своєрідний твір. Знову ж таки, в усьому світі бієнале проходять переважно у великих містах, відомих центрах або столицях. А хто зможе приїхати на бієнале до Опішні? Дорога туди складна.

 

Чого ви мрієте досягти у своїх проектах?

Я все-таки мрію брати участь у якості митця в спеціалізованих керамічних заходах в Україні і за кордоном. Звісно, я хочу представляти «ЦеГлину» у світі на міжнародних виставках, але наразі це складно, бо по-перше, мій проект має пройти конкурсний відбір, по-друге, потрібно заручитися серйозною фінансовою підтримкою. Сподіваюся, нам вдасться зробити з української художньої кераміки потужне явище, відоме не лише у нас в країні, а й у світі.

 

Олеся Дворак-Галік