Ростислав Котерлін: «Розкіш – поняття екзистенційне, а не тільки матеріальне»

02.10.2015

Влітку в київській Я Галерея відбулася виставка Ростислава Котерліна, в якій митець поєднав поняття демократії та розкоші. Анатолій Звіжинський дізнався від художника про те, для чого він «настромив» на колючий дріт зірки Євросоюзу, чому люди приходять на виставку потусуватися і як пояснити, що картина – теж предмет розкоші.

«Реальність така, що всі, практично всі кажуть неправду. Навіть будучи дуже щирими, усі брешуть. Правда ж виявляє себе значно пізніше, коли може пройняти, торкнутися нас.
Коли вона – доконаний факт»

З авторської експлікації до виставки

А.З.: Ти мав дворічну виставкову паузу в арт-центрі Я Галерея. Держава, тим часом, переживала чергові історичні випробування, які ще продовжуються. Тема і назва теперішньої твоєї виставки у арт-центрі Павла Гудімова «Розкіш і демократія» - це те, що привело нас до цього стану? Чи, можливо, мова про інше?

Р.К.: Назва та ідея виникли ще три роки тому під час виставки «Неістотні властивості» в Я Галерея. З того часу почалася робота над наступним проектом – роздуми, начерки. Не тільки для України питання демократії та розкоші дуже важливі в ці часи. Три роки тому дивився на це з іронією – перші роботи були іронічними. Майдан, війна примусили дивитися на це по іншому. Довелося вносити жорсткі корективи. Постало питання людського життя, його цінності. Поки людина здорова, вільна у виборі – це прекрасно, це розкішно.

Саме тому одна з робіт виставки мальована справжньою кров’ю?

Так. Розмовляючи з хлопцями, які воюють, слухаючи їхні оповіді про побачене і пережите… Зрештою, сам свого часу армію пройшов і знаю, що людина там – м'ясо, худоба на бойні, що йде під ніж, а кров зливають в каналізацію. Розумію, що це слизький хід, але мені так вважалося правильним про війну говорити, про важливість людського життя. Люди, як спостерігаю, не відчувають своєї душі, існують перейняті щоденними клопотами, не підозрюючи того, що життя значно глибше, тонше, загадковіше, чарівніше.

Тут і далі – фото з виставки Ростислава Котерліна

Мистецтво спроможне відірвати від побуту, пробудити інтерес до іншого, чи воно – розважальна забавка?

Звичайно, є люди, які читають, спостерігають, аналізують, рефлексують на творчість інших. Цікавляться собою. З такими відбувається діалог. На відкритті виставки це було помітно. Отже, те, що робиш, когось зачіпає, провокує, примушує замислитись. Навіть якщо таких небагато, все одно добре. Закінчилися часи примусових походів на виставки, в театр, у філармонію. Якщо глядач приходить тепер – йому це цікаво. Звичайно, приходять і потусуватися. Без цього цей світ неможливий.

Експозиція виставки аскетична, ненав’язлива, продумана. Зрештою, не вперше працюєш у просторі Я Галерея. Поруч із живописом полюбляєш виставляти об’єкти. Це намагання доповнити малярський жест об’ємними тілами?

Для мене це не віяння моди. Навпаки, цікаво поєднувати різне: живопис, об’єкти. Вони взаємопов’язані незалежно від форми, перетікають одне в одне, збагачуючи смисли і підтексти. Збивається монотонність. Звичайно, можна тільки живопис виставляти, але об’єкти додають глибини. Поруч з об’єктом картина сприймається дещо по-іншому. Інколи з’являється напруга, протистояння. Інтрига помножується. Розкіш – поняття екзистенційне, а не тільки матеріальне. Не лишень про цінності йдеться. Картина – теж предмет розкоші, але тоді, коли говоримо про справжніх шанувальників, колекціонерів, а не торгашів. Відомий факт: людина яка віддано захоплюється чимось, переважно і живе довше, і щасливіша за оточуючих; вона вміє тішитися життям, отримує задоволення від спілкування з мистецтвом. Це розкіш. Інтелектуальна, емоційна.

Живопис – річ споглядальна. А об’єкти та інсталяція вимагають від глядача рухів, зміни кутів зору, відстаней розглядання. На цій виставці присутній об’єкт, котрий для більшості нагадує терновий вінок – мабуть, через колючий дріт, із якого зроблений. Біля нього багато фотографуються. Це симптоматично?

Я навмисне на відкритті влаштував фотосесію з цим вінком над головою. Назвав його «Емблементалом». Такий собі неологізм зі слів «емблема» і «ментальність» – поєднання поверхневого і глибинного. Живемо в часи засилля інформації. Не зауважуємо цього. Мало читаємо, переважно короткі тексти (інтерв’ю - приклад цього), більше дивимося ТБ, відео. Змінюється культура спілкування. Хотілося погратися в створення нових образів. Так виникли еблементали, що несуть у собі іронію й серйозні підтексти. Терновий вінець – ті ж 12 зірок з прапору Євросоюзу, розміщені по колу. 12 колючок на дроті, зацикленому в коло; 12 жовтих блискучих намистин…

12 апостолів…

Так. Різні алюзії виникають – навіть не очікував такої кількості коментарів. Мислив про одне, але асоціацій більше. Мене це тішить: очевидно, цей образ зачіпає відповідні ментальні пласти. Зірка – символ нового світу, Америки. В масовій культурі стати зіркою найголовніше. Бути ближчим до зірок – мрія обивателя. Емблементал дозволяє це втілити.

Демократія і розкіш – поняття кінцеві, визначені? Чи вони ніколи не закінчуються, розвиваються? Демократія удосконалюється, а розкіш багатшає?

Демократія – найкращий політичний устрій для вивільнення ероса. Не в сенсі фройдівської опозиції «ерос-танатос», а у древньогрецькому понятті в’яжучої сили всесвіту. Сили, що поєднує, зв’язує у всесвіті усе між собою. Творче начало. Демократія – політичний устрій, що не сковує це творче начало ідеологіями, заборонами, грошима. Демократія дає найбільшої можливості бути самим собою. Більшість цього боїться, бо легше жити строєм, стадом. Демократія – можливість мати свій голос.

Картина з Платоном достатньо брутальна…

Платон був противником демократії. Його бачення держави тяжіє до тоталітарного укладу – з сильним лідером, чіткою ієрархією.

Як відмовитися від розкоші, щоб мати демократію?

Це речі особисті, вони стосуються цінностей людського життя. Суспільство споживання приносить задоволення, але не радість буття. Задоволення – не головне для людської природи. Власне, виставкою намагаюся привернути увагу до глибших речей, до важливішого. Війна дає зрозуміти вартість життя. Гроші, маєтки, золоті батони – миттєвість. Політики – це тимчасовість. Галаслива, брехлива, зверхня. Вони оперують у своїх проповідях низовими цінностями і не усвідомлюють глибинної розкоші людської суті. Розкіш мати і розкіш бути. Містики кажуть: хто нічим не володіє, той вічний.