Арт-щоденник Книжкового Арсеналу. День 2 (21 квітня)
ART UKRAINE публікує другу частину арт-щоденника цьогорічного Книжкового Арсеналу. Сучасний друк як мистецтво, фотографії воєнного Маріуполя, київський Малевич та зібраний в одне видання Ройтбурд – найцікавіше з мистецьких подій, що можна було побачити у другий день фестивалю, 21 квітня.
Тут і далі фото Кирила Гайдая-Роскошного
Другого дня цьогорічного Книжкового Арсеналу на повну потужність запрацювала освітня програма від креативного простору IZONE. Її відкрила лекція «Сучасна технологія принту: техніка, художники, досвід» від Євгенії Полосіної та Анастасії Денисенко. На початку квітня дівчата провели в Києві «ПРИНТ ФЕСТ 1/100» – фестиваль, що спозиціонував друковану графіку як повноцінний вид мистецтва. Євгенія та Анастасія розповіли, що першочергово організували проект через те, що познайомитися із сучасною технологією друку в столиці України до цього було «просто ніде». Ще одним завданням «Принт фесту» було вивести ілюстраторів із замкнутих просторів галереї у живе середовище спілкування і таким чином створити довкола них ком’юніті. Зрештою, лекція нагадувала добірку цікавих фактів про друк у ХХІ ст. Наприклад, виявилося, що видрукувати графіку в домашніх умовах можна за допомогою клею ПВА та колготок.
Наступним пунктом програми IZONE стала зустріч із фотографами Валерієм Мілосердовим і Дмитром Сергеєвим. Вони представили фотобук «WARIUPOL», до якого увійшли знімки повсякденного життя в Маріуполі в атмосфері АТО. При цьому в книзі майже немає пов’язаних із війною образів – лише буденні краєвиди вулиць міста та обличчя маріупольців у стані напруженості. Одні з них вже звикли до фотоапаратів та телевізійних камер, інші ж ставилися до фотографів із підозрою, неначе до шпигунів. За словами Мілосердова та Сергеєва, про психологічний стан жителів міста можна зробити висновок зі слів молодого нареченого своїй обраниці на фоні вибухів: «Чуєш цю канонаду? Вважай, що це на твою честь!». Автори випустили «WARIUPOL» обмеженим накладом у 9 примірників. В тему лекції, – «Створення фотобуку», – вони коротко зазначили, що це завжди ручна робота, яку може виконати вдома кожен охочий, проте задля отримання якісного продукту в цій справі необхідні спеціалісти.
На сцені «Кафе Європа» команда Мистецького Арсеналу презентувала стратегію закладу та звіт про його роботу за період 2010-2015 років. Директор МА Наталія Заболотна розповіла про найголовніші проекти Арсеналу за час свого 5-річного керівництва комплексом. Серед таких: «Космічна Одісея», виставка Василя Єрмілова, Перша Київська бієнале сучасного мистецтва ARSENALE, «The Show Within The Show» за нагоди року Вільяма Шекспіра, «Шевченкоманія», «Вікна», виставки Катерини Білокур і Марії Примаченко, експозиція з колекцією Ігоря Диченка, щорічний фестиваль Art Kyiv Contemporary та ін. Одним із головних приводів до такої зустрічі стала неоднозначна ситуація довкола конкурсу на керівника Мистецького Арсеналу, досі не оголошеного Державним управлінням справ станом на сьогодні. У будь-якому випадку, золотою ниттю крізь нинішні перипетії з культурно-музейним комплексом повинні пройти слова проектувальника Арсеналу Івана Меллера, винесені в епіграф зустрічі: «Настане час, і ви побачите, що я збудував цей будинок не для фортеці, а для людей».
У залі «Папір» відбулася дискусія з нагоди виходу книги «Казимир Малевич. Київський період 1928-1930» від видавництва «Родовід». До неї увійшла раніше не відома інформація про життя легендарного авангардного художника у Києві, більшу частину якої складають тексти його лекцій в Київському художньому інституті. Одна з ініціаторів видання, мистецтвознавиця Тетяна Філевська зазначає, що його поява на світ стала можливою завдяки лекторію Ольги Балашової та «Культурного проекту», який базувався на документах із щойно відкритого архіву асистента художника Марка Кропивницького. Робота над книгою тривала із середини грудня, а нині до випуску готується її друга частина, куди увійдуть виключно наукові дослідження про київський період Малевича. «Без розуміння київського періоду Малевича годі було розтлумачити його до кінця. Чому він був безбарвний, а наприкінці життя раптом став барвистим? Звідки з’явилися ці дивні образи із селянської серії? Одна моя учениця якось сказала, що про київський період Малевича можна розповісти однією лише фразою: “Народився в Києві”. Але, як бачите, нам вдалося розтягнути її на 400 сторінок», – розповів відомий малевичезнавець Дмитро Горбачов, ще один натхненник «Київського періоду...». У дискусії також вяла участь директор «Мистецького Арсеналу» Наталія Заболотна, якій належить ідея надання міжнародному аеропорту «Бориспіль» імені Малевича. «У 2015 році знайшовся архів, який став частиною цього фоліанту, який, я вважаю, необхідно негайно перекладати англійською мовою, робити електронну версію і показувати світу», – наголосила вона. – «Світ не знає про те, що Малевич народився у Києві; у Вікіпедії вказано, що він – “російський художник”. Але Малевич наш! Ми усіляко повинні про це говорити. І почати ми вирішили із наших повітряних воріт». Таким чином, дискусія символічно завершилася збором підписів у підтримку ініціативи.
Тим часом на сцені «Гестальта» очільник Я Галерея Павло Гудімов та його команда, а також художник Тіберій Сільваші презентували арт-бук до проекту «Тіні забутих предків. Виставка», що тривав у Мистецькому Арсеналі з 23 березня до 10 квітня. Експозиція була присвячена культовому однойменному фільму Сергія Параджанова за повістю Михайла Коцюбинського.
Останньою масштабною арт-подією Книжкового Арсеналу 21 квітня виявилася презентація альбому Олександра Ройтбурда та відкриття його нової виставки «Обережно, пофарбовано!» у залі «Фарби». Нагадаємо, що однойменну живописну серію художник створив під час і після Революції гідності, а на назву його надихнув друг-поет Борис Херсонський, який випадково забруднився не до кінця висохлою фарбою з полотна Ройтбурда. Власне, альбом складається із двох формальних частин: робіт митця та текстів Ольги Балашової на основі розмов із ним. Проект довго не могли завершити, допоки його не підтримала Дана Павличко та її видавництво «Основи». «Нам хотілося зробити книжку, яка б показала душу Саші», – зізнається вона. «Розділи книги мовби складаються в матрицю його думок. Ми хотіли дати відповідь на запитання: хто ж такий Ройтбурд насправді?» – додає Ольга Балашова. «Що ж, нарешті і у мене є великий!» – жартома резюмує сам художник.
