Коли, як не у день Геловіну, варто переглянути найбільш моторошні твори мистецтва за версією блогера The Guardian Джонатана Джонса. У його списку твори, що показують нам химерних людожерів, мумій, перевертнів і гігантських пацюків – усі найстрашніші жахи оживають на цих картинах.

 

 

Фрідріх Мурнау – Симфонія жаху (1922)

 
Німий фільм жахів про Дракулу створив німецький кінорежисер Фрідріх Вільгельм Мурнау в 1922 році. Це шедевр німецького експресіонізму про вампіра, який виглядає як людина-щур.

Поява живого мерця Носферату справляє таке ж сильне враження, як картини «Крик» Мунка чи автопортрети Шенберга. Як і ці експресіоністи, Мурнау використовує гротеск та химерні образи, що здійснюють неабиякий вплив на глядачів.

 

Лукас Кранах Старший – Перевертень або людожер (1510-1515)

 
Легенди про вампірів виникли у Східній Європі, коли Мері Шеллі вигадала монстра Франкенштейна та з’явилися перші історії жахів про мумій. Проте, тема перевертнів була взята із західноєвропейського фольклору і, відтак, має давню історію.

Ця гравюра по дереву, яку в XVI столітті створив один із видатних митців німецького Ренесансу, демонструє глядачам перевертня, що  тероризував німецькі селища близько 500 років тому. Дикун, що повзає на своїх чотирьох, вийшов із лісу задля полювання на людей.
Завдяки майстерності митця ця картина здається реальною, і це наводить ще більший жах.

 

 

 
Едвард Мунк – Вампір (1893)

 
На цій моторошній картині жінка, здається, пронизує чоловічу шию своїми іклами. Мунк спочатку дав своїй роботі іншу назву та стверджував, що жінка не кусає, а цілує чоловіка.

 

 
Леон Коссофф - Автопортрет (1981)

 
На цьому химерному автопортреті британського художника-експресіоніста Леон Коссофф виступає чудовиськом Франкенштейном, якого колись зіграв Борис Карлофф. Картина виконана в монохромних тонах, що відсилає нас до класики фільмів жахів 30-х років. Подібність між картиною митця та одним із найкращих старих фільмів жахів підкреслює образ самотнього монстра, приреченого на вічні страждання. Навмисно чи ні, проте Коссофф зобразив себе точнісінько так, як виглядав Карлофф.

 
 

 

Давній Єгипет - Статуя Ка (1800-1700 до н.е.)

 
Вікторіанські письменники жахів першими помітили те, який вплив на людину мають муміфіковані людські залишки зі Стародавнього Єгипту. Ця незвичайна дерев’яна статуя в натуральну величину показує людину, що постала з мертвих. Частина душі померлого – «ка» – більше схожа на привид, ніж на мумію, але при цьому вона не менш моторошна.
 

 
 

 

Новоасирійський період - Бронзова голова Пазузу (800-550 до н.е.)

 
Цей давній  демон – частина міфології перших міських поселень. Міщани Месопотамії вірили в могутні божества сексуальної енергії та магії.
До Пазузу вдруге звернулися у 1973 році, коли його образ використав Вільям Фрідкін у фільмі «Екзорцист». Режисер використав схожість Пазузу з дияволом, образ якого панував у тогочасному європейському мистецтві. Відтак, Пазузу став втіленням зла у фільмі жахів Вільяма Фрідкіна. 

 

 

 

Гюстав Доре - Червона Шапочка (1867)

 
Легенди про перевертнів стали популярними у Франції наприкінці XVIII століття, коли вовки нападали на селища. Тому Доре використав казковий мотив «Червоної шапочки», де вона віч-на-віч зустрічається зі своїм страхом – людиною-вовком. Відмінна ілюстрація XIX століття захоплює розповіддю про страшну зустріч.
 

 
 

 

Доссо Доссі - Німфа та сатир (1510-1516)

 
На цій картині дика істота, більше схожа на перевертня, гарчить на перелякану жінку. Це, безумовно, приклад злиття двох вірувань. Перевертні були народним повір’ям в Італії у XVI столітті – в той час, коли Доссі створював цю картину при дворі Феррари. Селяни вважали, що вони повинні боротися з перевертнями вночі, щоб захистити свій врожай. Доссо Доссі зазирнув у темне серце перевертня, щоб якнайкраще показати звіра в людині.
 

 

Томас Філіпс - Байрон (1813)

Перша історія про вампіра в англійській літературі була написана Джоном Полідорі в 1819 році – під час подорожі з поетом-романтиком, героєм-радикалом і просто скандально відомим лордом Байроном. На цьому портреті Байрон позує в костюмі албанського бандита. У творі герой усвідомлює, що його зловісний та спокусливий супутник лорд Рутвен – вампір. Байрон, безсумнівно, був його прототипом.

 

 
 

 

Енді Воргол -  Дракула (1981)

Воргол створив «Дракулу», який виглядає досить підозріло – наче Енді переодягнувся для Хеллоуіну. Насправді ж ця картина є складовою серії зображень про «міфи». Вона робить незаперечним той факт, що Дракула – це частина сучасного фольклору.

 

За матеріалами: theguardian.com