14 травня в арт-центрі Я Галерея в Києві відкриється проект Андрія Дудченко «Здрастуй, Людино з глини».  

 

За словами самого художника, його третій персональний проект в Я Галерея у Києві – це звернення до молодої людини, яка знаходиться на порозі важливих життєвих рішень. Вона вагається, але в ній відчувається також і заклик до дії. В іронічній формі проект спонукає до переоцінки пріоритетів та цінностей, надбаних у процесі соціалізації, а також до свідомого перевідкриття фундаменту власної особистості.

 

Андрій Дудченко, Лента Мьобіуса, 2014, полотно, акрил

 

 

Експлікаційний текст:

 

У третьому персональному проекті в Я Галерея у Києві Андрій Дученко вперше зачіпає тему, що безпосередньо проектує його власний досвід. Хоча за словами самого художника, експозиція є зверненням до молодої людини: «Це людина, яка знаходиться на порозі важливих життєвих рішень. Вона вагається, але в ній відчувається також і заклик до дії».

 

Однак за цим гіпотетичним колективним «я» легко побачити силует автора, і, як часто буває у Дудченка, – іронію не лише над власними емоціями, а й над формальними рішеннями. Тож у досить спокійний ряд іконографічних символів закономірно втручається мальований колаж.

 

 Андрій Дудченко, ГОЛОВА ЖІНКИ НА ТЕМНОМУ ТЛІ, 2014, полотно, акрил

 

Десь там, між анонімними фігурами «дорослого світу» й хаотичних викидів юнацького розуму маячіє точка балансу, що має розставити все по своїх місцях. Однак поки процес триває, художник продовжує естетичну гру з фрагментами власної особистості, завуальованими у символах. Центральним з них є «порожня» голова – обов’язкова умова «перехідного» періоду.

 

Небезпідставно перша аналогія до персонажів Дудченка – безликі селяни Малевича (кін. 1920-х – поч. 1930-х рр.). Супрематична ікона, що утверджувала метафізичну «пустелю небуття» чи не сильніше за сам «Чорний квадрат» і своїм граничним лаконізмом викликала жах у екзистенціалістів.

 

З іншого боку, за безликими фігурами ми спостерігаємо образ Голема – міфічного середньовічного велетня, створеного з глини задля захисту євреїв Праги. Багатозначний символ апатичної сили, реальної, але неконтрольованої, а тому жахаючої. У своїх вихідних позиціях Голем є прямим «нащадком» Адама, але, на відміну від першого, не проходить етап самоусвідомлення, і залишається лише символом порожньої форми.

 

Дудченко розширює галерею безликих образів, додаючи питання гендерної і часопросторової ідентифікації, без якої набуття власного «обличчя» неможливе. Тож врешті решт, експерименти з формальним і літературним цитуванням у художника переслідують лиш одну мету – спонукати уявну «молоду людину» до «переоцінки своїх пріоритетів та цінностей, надбаних у процесі соціалізації, до свідомого перевідкриття фундаменту власної особистості» (Андрій Дудченко).

 

Олена Єгорушкіна